Надійшов Огризок. Привітався, сів і почав читати "Народну душу", котру щойно принесли. У новинках найшов він таке про себе:
"П. редакторові Огризкові на дорогу. Вчора прощали тутешні поляки редактора "71оІе) volnosci" пана Тадеуша Огризка, котрий відходить до Львова. Сім літ затроював сей опришок пера свою і нашу суспільність потом свого курячого мозку в тім пересвідченню, що рятує Полонію "па кгеэасЬ". Не було числа, в котрім він не обкидав би болотом наших святощів, хоч сам був круглий анальфабет. Стілько всего знав, що грав дуже добре у більярд та добирався до дна — але не краєвих справ, лише чого іншого. Вчорашній прощальний вечір скінчився тим, що п. Огризка винесли на руках до фіакра — не для звеличення, тільки тому, що не міг ногами рушати. Слава богу, що іде собі від нас".
"Народна душа" затріпотала в руках Огризка, а єго власна мазурська душа нагло спалахнула. Печінка вже добру хвилину дивився скоса на него і уважав, що він почне, прочитавши таке прощальне слово, однак не спостерігся, як "Народна душа" разом з рамками з трощі, до котрих була причіплена, опинилася на єго голові, і як голова встрягла в рамки, і цвікер злетів з носа, і кулак Огризка опинився єму поза ухом. Такого нападу Печінка не сподівався і імився першої думки, яка єму прийшла до голови: не віддавати удару, лише з того нападу зробити статтю до "Народної душі". Будь-що-будь, він потерпів за народну справу як патріот,— і люди, в кав'ярні бачили, що він не шукав собі напасті. З того може бути чудова стаття на тему польської некультурності.
Так сей напад і скінчився, що Огризок вийшов з кав'ярні, а Печінка лишився і оповідав навіть незнакомим гостям, котрих було ледви кілька, що потерпів зовсім невинно, бо оба сиділи спокійно і навіть не говорили. Гості дійсно не чули ніякої суперечки, бачили їх обох, як віталися, і не могли зрозуміти нападу. Як невинна жертва, Печінка не мав чого соромитися і лишився у кав'ярні, бо мусив заграти фербля, дуже потребував грошей... Пізніше, коли вже сидів з картярами, все думав і думав над тим, чому не віддав удару Огризкові. Адже міг був потоптати єго ногами, як хробака! Однак запізно надумався, полохлива у него душа.
На другий день Печінка вичитав у "Z^otej члюїповсі" таке про себе:
"З наний бандит, редактор "Народної душі" Петро Печінка брав, як ми вже писали, участь у прощальнім вечорі на честь нашого редактора п. Огризка. Мабуть, за те, що з'їв дармо добру вечерю і напився по саму гортанку, звеличав тоді під час вечері п. Огризка як першого патріота. Але в день пізніше у своїй шматі обкидав того самого п. Огризка болотом від ніг до голови. Обурило се декотрих знакомих нашого заслуженого труженика, і они вчера в кав'ярні "Бульвар" так твердо пригадали Печінці обов'язки чемності, що буде руський місяць чути кожду кісточку у своїм гайдамацькім тілі. Таких опришків пера не можна інакше навчити розуму".
Рівночасно у "Народній душі" появилася новинка: "П ольський напад на нашого редактора. За вірну характеристику своєї особи і правдиву оцінку своєї нікчемної діяльності, яку ми подали в попереднім
числі про п Тадеуша Огризка, напав сей польський Kulturträger на українській землі вчера в кав'ярні "Бульвар" на нашого редактора п. П. Печінку і намагався єго ударити. Однак наш редактор вчас відскочив, і польський напасник лише осоромився. Сотки гостей, зібраних у кав'ярні, осудили найгострішими словами сей некультурний поступок польського загорільця, котрий на відході до Львова ще раз дав доказ своєї мазурської дикості".
Заким "дикий мазур" забрався до Львова, він ще раз написав у своїм часописі, що даремно Печінка викручується, мовби то єго ніхто не побив, бо всім відомо, що він лежить у шпиталі і лічиться. У відповідь всі бачили, що "Zlota wolnosc" написала неправду, і ще раз у "Народній душі" злаяв Огризка анальфабетом і п'яницею.
На сім приязнь і суперечка обох товаришів по перу скінчилася. Огризок виїхав до Львова, а Печінка найшов собі іншого товариша до більярду, і справа затихла.
1913