Жінки-особистості іноді закохували(ють)ся у потворних маестро, адже немало красунь відчувають неприязнь до чоловічої вроди. Хоча найчастіше це є закамуфльованою реакцією на страх можливих зрад і нестабільності. Жіноча клеопатрівська краса теж викликає у чоловіків радше не жваве зацікавлення, а закомплексоване платонічне споглядання і страх (недоступності, відмови, невдачі). І незрідка виникає парадокс, бо чимало вродливих жінок майже не мають активних залицяльників, адже сміливістю, легкою брутальністю та ніжною жорсткістю у поєднанні із шармом володіє далеко не половина і навіть не третина чоловіцтва.
Але коли жінка любить, то... Щасливі ті чоловіки, котрі спізнали, що це означає. Щасливі і нещасні, адже кожне поняття найнерозривніше пов'язане передусім із власною протилежністю. Любов невід'ємна від страждання. І надлишкові "відсотки" кохання часто подають руку ненависті найнесподіваніших мастей і відтінків. Але, щоб ненавидіти, завжди треба заплатити надлишковою любов'ю. Деякі панове чи певні хлопове можуть скривитися, мовляв, не буває надлишкових почуттів. Якби ж то не існувало кохання некрасивого і аромантичного, тортурованого невідчепним колапсом нав'язливого стану...
Зрештою, з естетської точки зору, кохання завжди некрасиве. Адже можна холоднокровно насміхатися, злісно кепкувати (заздрість, панове, заздрість) над всіма отими сюсюканнями і взаємовибаченнями, штампованими "мій найкращий", "моя найрідніша", викривленим сприйняттям світу крізь призму однієї людини та іншим сердечним мотлохом. У будь-якому випадку спалах кожної приватної коханології дещо відрізняється від інтересу до праць Дерріди...
39
Хвилина за роком, година за місяцем із Марії витікало бажання жити. Почала боятися сина. Навіть не тому, що може її вночі зарізати, хоча шизоїдні психопати здатні на все, а найпаче щодо найближчих (бо їх найбільше ненавидять). Марії це було байдуже. Боялася лише його судомного крику і слизького холодного кулака. Але не біль від удару лякав Марію, не приниження — була здатна перенести все. Мучилася від того, що син, який б'є матір, — уже не син, а хтось інший, божевільно-некерований, у його тілесній личині. Сахалася від думки, що вона уже не мешкає поруч зі своєю найкревнішою істотою, що якийсь кат-садист Ніхто здійснив підміну, знаючи, чим можна найбільше їй допекти.
Але, Господи, невже я винна? За що така важка кара, ти, що єси на небесах? Інші проводять у гріхах усе життя, а я...
Сльози заливали її обличчя. Але не істерично-легкі, бо так заплакати може практично кожна панянка чи пані, використовуючи цей очний продукт для якоїсь цікавої мети. Сльози текли важкі і чорні, хоча кольором не відрізнялися від легких кокетливих оковиділень будь-якої хвойди, що прагне таким способом, скажімо, виманити у свого хахаря додаткових двадцять умовних одиниць на креми, "тіні" чи підслідники.
Бо важко смертній людині відрізнити зовнішні ознаки трагедії від умілої імітації. Сльози допомагають імітаторам брехати. Все змішано у цьому най, най, най... із світів, і немає стовідсоткових дистилятів. І так неймовірно сумно від цієї безглуздої плутанини бажань і почуттів, котрі манять нас, як наркотичні галюциногени, на ілюзорні вершини мети, до якихось хребтів справжності чи політичної мойсеєманії або сумнівних верхогір'їв кохання.
А закінчується все однаково. На вершинах лише сліпуча порожнеча, а на хребтах — тільки кавалки множинності істин. Політичні неомойсеї стають ляльками із паноптикуму, а на сумнівних верхогір'ях кохання лише шлях до тупикової зупинки, патографія серця чи фетишизація однієї людини, незмірно далека від...
Тиша і мовчанка витали у Маріїному помешканні і над світом, холодним до ридань і радощів, до безглуздості успіхів і падінь, до моторошності і проминальності. Усього, усіх й усюди.
Тиша. Мовчання. Байдужість. Спокій.
Спокій. Байдужість. Мовчання. Тиша.
40
А Віктор байдужий до первинних чи вторинних теоретичних міркувань, як і його kratos i gloria. Він кохає і ревнує, любив і, знаєте, убив, право абсолютного володіння, приреченість на душевне пустирище із першої зустрічі.
Усе мордує переможця: і чому Владислава не була цнотливицею (якби була, мордувало би те, що всі чоловіки чомусь боялися її фаталізму), і чому у них іноді поганий секс і він дуже швидко закінчує, значить, вона не така, як потрібно (якби і був шалений секс, мордувало би те, що вони злягаються сливе як тварини, без жодної романтичної заволоки), і для чого їй іноді ловити зустрічні чоловічі погляди (якби опускала очі, то звинувачував би, — о маестро етичного прокурорства! — у тому, що у неї присутній таємний комплекс сексуальної провини), і чому вона деколи поспішає, адже насправді ніхто, нікого, ніде і нізвідки не виглядає (якби затримувалася, то Віктору видавалися би непристойно-довгими їхні зустрічі, ворожнеча часу, штучне знахарство над годинами, чаклування менструальною кров'ю над днями і тижнями), і чому kratos i gloria пускає слізки, особливо останнім часом (якби її обличчя було завжди непроникним, Віктор закидав би варварську нечутливість, навіть емоційну фригідність) або кілька разів — як вона сміє, адже він так її любить! — навіть підвищувала тон (якби завжди говорила рівним голосом, то йому обов'язково захотілося би зауважити, що не бачив ще у своєму житті такого огидного накопичення флегми).
А вчора вона сказала, більше, мовляв, так не витримаю, бо із такою твоєю любов'ю можна чокнутися.
На цьому дивному світі існує і стигматизація закоханих.
Вперше у голосі kratos i gloria продзвенів розпачливий метал, мовляв, ти (вона плакала) осквернив наші почуття, і взагалі (вона ридала, смішно здригуючи лопатками), усе, до чого ти доторкаєшся, починає бубнявіти смертю і розкладанням, я більше не можу терпіти твоїх знущань, це самознищення.
Шквал неконтрольованої люті залив переможцю мозок. Не тямлячись, він вдарив дівчину навідліг кулаком у лице...
І лише коли вона впала на підлогу, отямився і почав кусати власні лікті, товкти себе по голові і дико, натужно завивати... Пам'ятає, що падав на коліна, просив вибачити, погрожував самогубством; мені, типу, все одно, тільки ти підеш від мене, зараз відчиняю балконні двері, я не жартую, тільки ти підеш від мене, мені не жити, розумієш ти це чи ні, вибач, нехай мені всохнуть руки, коли я ще раз таке зроблю, вибач...