Ми рідко думаємо про хлопчика— значно частіше він про нас. І немає значення — віримо чи не віримо ми в ірреальне, бо наші переконання, викохувані і випещувані як надцінна ідея, насправді до смішного плиткі, кривобокі і одноплощинні. Але чиста душа Маленького Білого Хлопчика шляхетно прощає нашу сліпоту і глухоту: діти незлопам'ятні.
Ми буваємо гидко-самозакоханими, але хлопчик не зважає на нашу гординю. Ми завжди неадекватно сприймаємо світ, проте він шляхетно не помічає наших занадто людських слабкостей.
Не покидай нас, безпорадних сліпих кошенят, Маленький Білий Хлопчику, бо твоя дитинність є досконалою, бо твоє серце — це Боже серце, а твоя любов зцілююча!
20
Твоє ім'я Віктор, себто переможець. Частенько ім'я насміхається над власником: скільки нудить світом понуро-депресивних василів, у яких від царського і достойного хіба що присмеркове сяєво імені, чи слізливих невдах-петрів, що компрометують стоїчне наймення. І несть числа мартирологу змарнованих і занечищених імен, котрі не в силі підігрівати своїм первісним світлом дрібненьку мету і куці помисли їхніх носіїв.
І ти іноді ловиш себе на приступі ненависті не лише до свого імені, котре постійно занечищуєш брудом поразки, а і до всього свого єства, позбавленого волі. Бо твоє тіло, вимордуване нічними химериками, зранку закуте панцирем абулії та енурезом духу. І ти не можеш підняти з ліжка цей мішок мізантропійної апатії, ти лежиш, як сомнамбула, не вдатний до найпростіших побутових обов'язків. Ти, щоб не знала мати, займаєшся випрохуванням грошей у родичів — однією з найогидніших форм дрібного жебрацтва. Добріших із них ти тероризуєш власним станом психотропної залежності. Ти ненавидиш тих, що не дають грошей, бо вони нечуттєві скотинюки. Ти ненавидиш і тих, що дають, бо тобі мало, постійно мало! Ти відмовляєшся навіть від найпростішої роботи, воліючи гнити у прокуреному кімнатному чотирикутнику. Якби не забороняла мати, ти клав би купи і мочився у ліжку, нехай смороди твоїх екскрементів отруїли би життя усім сусідам. Таким чином ти помстився би їхній нормальності.
Бо вони, суки, не страждають, ще і гидують тобою, не співчувають і дають мало грошей. А хіба твої депресії не є центром Всесвіту? Тобі до фені усе інше, навіть телевізор ти уже не хочеш дивитися; за книжку нема і мови. Ти би радів, якби це місто скосила морова язва, бубонна чума, середньовічна холера, бо це була би їм усім покара за нормальність... Ти не можеш навіть уявити, що у інших людей також можуть бути клопоти чи біди. їхнє існування видається тобі не лише обтяжливим, але і недоцільним. Адже вони, сволоти, не влаштовують зранку черги під дверима твоєї квартири! Для чого, питаєте? Щоб давати тобі гроші і продукти — тільки свіжі! — а також із непідробним хвилюванням у голосі! — перепитувати, як ти себе почуваєш. Вони не формують жалібного оркестру і не виють під твоїми вікнами: "Ох, дорогий Вікторе! Як почувається прищик, що вискочив позавчора на лівому боці вашої високородної задниці?" Вони не пропонують тобі — навперебій і з глибокими лакейськими поклонами — путівок у дорогі санаторії. Дочки цих маразматиків не стоять навкарачки у твоєму кімнатному коридорі з надією, що, можливо, ти звернеш увагу на їхні привабливі голі дупці. Сини цих збоченців і божевільних (бо усі з'їхали з глузду, окрім тебе) не горбатять з ранку до ночі на неосяжних плантаціях, щоб заробити тобі початковий капітал. Навіть ці старечі мармизи могли би принести тобі користь, але ж не пропонують ані вологе прибирання у квартирі, ані приготування тобі смачної їжі (за їхній рахунок), яку ти би нищив самотніми вечорами, щоб потім вивергати в унітаз, відтак знову нищити, бо все повертається на круги своя.
Вони усі повинні жити заради твого благополуччя, применшення твоїх арійських і виїмкових страждань. І сенс такого їхнього існування ти, можливо, ще би назвав доцільним.
Але немає ні ранкових, ні полуденних (навіть вечірніх немає) черг потенційних слуг та служниць, одалісок і лакеїв попід твоїми дверима. Ідіотичні мамині родичі не розуміють трагізму твого становища, бо вони, гадюки, нормальні. Навіть діти тебе незмірно дратують, бо як можна заливчасто сміятися, коли ти — сам ти! — страждаєш за немитими вікнами п'ятого прольоту банальної дев'ятиповерхівки.
І ти зціплюєш зуби і кулаки, твої очі блищать чорним огнем. Зі свого балкону ти відкривав би вогонь автоматом Калашникова, ти нищив би нормальних і щасливих, ти прищеплював би їм психічні віруси і кидав би, наче революціонер-чародій, згустки полум'я у їхні тупі вікна.
Але тебе зупиняють приступи паралізуючого страху. Бо ти сміливий і нещадний бунтар проти нормальності лише у фантазіях, а насправді боїшся навіть шурхоту миші двома поверхами вище. У нічних мріях ти запліднював би весь їхній жіночий рід, а насправді забився би у найдальший куток від липкого переляку при вигляді оголених жіночих грудей. У хіміко-медикаментозних фантазіях ти бив і карав би усю їхню нормальну маскулінну рать, а позавчора кілька годин гидко тремтів опісля жорсткого сусідського зауваження щодо ввімкнутої у твоїй квартирі занадто гучної (дебільної, як він сказав) музики.
Інколи після прийому пігулок-мухоморів чи нейролептиків-поганок ти хочеш вибігати на вулицю, падати на коліна і просити у перехожих прощення, цілуючи їхні відчужені руки. Але коли мозок усмокче останню краплю звихнутої психоделіки, ти здатен (у ліпшому разі) на добротну тотальну апатію, або (у гіршому) — на шалену, поза рамками, ненависть...
21
Микита ставився до прекрасної половини (яка заяложена словосполука, придумана чоловіками! Складається враження, що із цього означення мала би методично скапувати хіть і сперма...) стримано та поблажливо. Йому було чужим бачення жінки як посудини для задоволення, квітки для насолоди, тіла для ерекції.
Між "інь" та "янь" (ох, вже ці насильно пересаджувані на ґрунт слов'янщини східні поняття...) стосунки повинні базуватися на врахуванні того, що справжня жінка має завжди лише мінімум чоловічих рис, і навпаки. Микита дещо презирливо усміхався, слухаючи баєчки про високе і чисте (хіба воно, коли це направду, може бути брудним або нечестивим?) кохання. Надривні незреалізовані романтики, параноїдальні мрійники прикрасили банальні чоловічо-жіночі love story, намагаючись фантазмами заповнити власний вакуум.