І мій погляд упав на лице того чоловіка,
І було воно сіре від жаху.
І він рвучко відірвав голову від долоні,
І звівся на ноги, і стояв на скелі, дослухаючись,
Та не чулося жодного звуку в неозорій безмежній пустелі;
І літери на камені були ТИША.
І той чоловік здригнувся,
І відвернув обличчя,
І швидко подався геть,
І я вже більше його не бачив".
Справді чудові легенди можна знайти в книгах Магів,
У книгах, окутих залізом і сповнених прадавнього смутку.
Є там дивовижні історії про Небеса,
І про Землю, і про могутнє море,
І про Духів,
Які панували над морем і над Землею, і над високими Небесами.
Багато мудрості таїлося й у висловлюваннях Сивіл;
А скільки священних слів було почуто в давнину під тьмяним листям, яке тріпотіло навкруг Додони!
Але, клянуся Аллахом,
Ту притчу, яку розповів мені Демон,
Сидячи поруч мене в затінку могильного каменя,
Я вважаю найчудеснішою з усіх!
І коли Демон закінчив свою розповідь,
Він упав у розкриту могилу, з якої й вийшов,
І засміявся.
А я не міг засміятися з Демоном,
І прокляв він мене за те, що я не міг сміятися.
Тоді рись, яка вічно живе в могилі,
Вийшла зі свого сховку
І лягла у Демона біля ніг,
Невідривно дивлячися йому в обличчя.