Переклад: Д. Дроздовський
Замість передмови
Мабуть, переклад цієї невеличкої п'єси Габріеля Гарсіа Льорки[1] мав з'явитися саме зараз, хоча завершений він був ще у вересні 2006 року.
Уже даруйте за мій фаталізм, але як інакше пояснити той факт, що наприкінці 2007 року до моїх рук потрапляє ще ніде до того не надруковане інтерв'ю з Михайлом Москаленком, яке підготував український фахівець із еспанської літератури Олександр Пронкевич. І в ньому йдеться саме про стихію перекладів із Льорки українською мовою. Та ще й проблеми, які порушує у своїх поглядах Михайло Москаленко, аж ніяк не марґінальні.
З першого запитання зрозуміло, що Льорка для українського читача — феномен непрочитаний, маловідомий, невідкритий. Існує певне коло "посвячених", але це аж ніяк не дає підстави до інтеґрації Льорки на рівні стилів і смислів до виміру української літератури, хіба що може йтися про спорадичні й поодинокі відлуння, алюзії, ремінісценції, але немає цілісного, системного прочитання. Звісно ж, ця проблема результувала за браком перекладів із Льорки у форматі цілісних і по-фаховому коментованих видань.
Також М. Москаленко порушує складні питання про "космічність" стилю Льорки, адже в його творчості можна прочитати і символізм, і аванґардизм, і реалізм, і сюрреалізм, і фольклорні первні… Але універсальність цього письменника виявляється не лише на рівні стильово-стилістичному, а й на рівні генологічному.
Переклад п'єси (або ж драматичної поеми), яку Вам, шановний читачу, буде запропоновано, належить до рідкісного і майже непоміченого критиками видання, до якого загалом входять чотири п'єси. Останні дві, "SOMBRAS" і "JEHOVБ", постають жанровими та ідейними пародіями й карнавалізованими бурлескними переробками на перші дві п'єси "EL PRIMITIVO AUTO SENTIMENTAL" і "DEL AMOR". Хоча не буду приховувати, що саме останні дві п'єси у естетичному плані набагато довершеніші й цікавіші, і, можливо, саме через поєднання складних філософсько-естетичних мотивів, релігійно-трансцендентальних вимірів із рисами комічного, профанного, карнавального. Все це вказує на той космізм Льорки, про який згадує М. Москаленко.
Проте, як зауважують еспанські теоретики літератури, саме ця п'єса імпліцитно приховує й ще один вельми делікатний рівень — гомосексуальні порухи свідомості Льорки. І хоча М. Москаленко не погоджується з кореляціями психологічного підґрунтя художньої творчості з теорією сексуальності, проте вчені зауважують, що в цьому тексті (п'єсі "Тіні") можна натрапити на відлуння студентських років Льорки та його зв'язку з Бенуелем, який бився на дуелях за образи, які зазнавав Льорка через свою нестандартність, адже чутки про його гомосексуалізм ширилися вже в студентській резиденції. Також Бенуель був співучасником майбутнього еспанського класика у релігійно-філософських розмовах і дискусіях. Але попри все п'єса "Тіні" належить до однієї з найзагадковіших. На жаль, драматургію Льорки ми майже не знаємо, чомусь інтерес дослідників привертає насамперед поезія, проте й досі немає в українському перекладі "Будинку Бернарди Альби", вершинної драми еспанського митця.
Отже, попри твердження М. Москаленка про те, що нової генерації перекладачів Льорки ще немає, наважуся подати на суд читача свій скромний переклад. Сподіваюся, що ця п'єса задовольнить і вишуканих естетів, звиклих до розкошувань змістом і формою, і всіх інших читачів нашого журналу, хто небайдуже ставиться до вершинних зразків літератури ХХ століття. Наважуся припустити, що у філософському плані цей твір належить до вельми непростих, і його розгерметизування може забрати досить багато часу.
Тож, шановний читачу, в добру путь.
Тіні[2]
Сцена перша
Чудернацький старовинний сад. Монотонно дзюркоче вода. Серед потьмянілих дерев ледь-ледь помітні обриси туману. З'являються Тіні.
Перша тінь. Зупинись, перепочиньмо, може, трохи в цьому саду?
Друга тінь. А звідкіля ти знаєш, що це вже сад?
Перша тінь. Тут пахне водою й тихим повітрям.
Друга тінь. Дивно, але я нічого такого не відчуваю.
Перша тінь. Скільки вже років поряд, а ти такий самий, тільки все питаєш і питаєш. Що ж то за звичка в тебе така!
Друга тінь. Я загубився... Либонь, і досі маю сумніви у своєму існуванні, мені здається, що я — салат. О нестерпність вічного життя!
Перша тінь. Годі, хоч би сконцентрувався трохи!
Третя тінь. Невже ви були салатом, ой лишенько?!
Друга тінь. Моя люба маро! Немає нічого гіршого від смерті, навіть саме життя. По-перше, ти не можеш ані попоїсти як слід, ані попити, допоки не повипадають усі зуби, не прогниють губи і таке інше...
Третя тінь. Чорт забирай, це так! Порожнеча! Ефірний сік, ефірні персики...
Друга тінь. Та все має той самий смак!
Третя тінь. Нестерпно!
Друга тінь. Як ви вже чули, я перетворився на салат... Жах! Це нестерпне випробування, коли хтось віддирає з тебе листя і вгризає білу середину! Ой-йой-йой! За ціле життя не переповісти цього... Боже милостивий, як прекрасно було, коли я був людиною!
Третя тінь. Але ще гірше те, коли починаєш гадати, на кого ти перетворишся... я ще не знаю відповіді, й від цього просто непереливки... Та ні, насправді я готовий бути всім, тільки б не порожнечею, якої немає.
Друга тінь. Тоді тримай мою дружню пораду: будь тінню, допоки вистачить сил. Бути салатом, знаєте, і з хрустом зникати в роті якогось кухаря чи настоятеля, в якого сила-силенна діточок, — це просто пекло.
Третя тінь. То не моя справа, проте, між іншим, поряд зі мною був ваш міністр, який має пречудовий голос. Уявіть: він переді мною перетворився спочатку на огірок, а потім га ґарбуз, і врешті-решт — тільки не треба сміятися! — на пшик!
Друга тінь. Що й казати... сумно все це... Та, моя люба маро, мені здається, що я втратив останню клепку. Анічогенько вже не тямлю! Кожна тінь має свій звичай і свої правила. А на останній зупинці мене перестрів якийсь пришелепуватий, котрий, уявіть тільки, й досі вірив у Бога!
Третя тінь. Та, можу закластися, що то — вірне дитя Конґрегації святого Луїса Гонзаги.
Друга тінь. Хіба? Таких я теж бачив, ото фоми, хата горітиме, не повірять, зокрема, як потрапляють сюди. І от тоді вже вони стають перед Його лицем.