— Оце так! Ні, не те. На жаль. Усе було значно гірше.
— Вона точно вимагала з вас грошей. А таке завжди пригнічує людей, які звикли, щоб їх любили заради них самих, — сказав я глузливо. — Сто доларів.
— Гірше.
— Тисячу. І це вже справжня ницість!
Сильверс похитав головою. Вона дійсно вимагала в мене дещо, але не це. Він підвівся зі світло-блакитного дивана і, вишкірившись і випнувши вперед підборіддя, запищав високим дитячим голосом: "І що ж ти мені подаруєш, якщо я залізу в твоє ліжечко…", а потім, наче ядерний вибух: "Daddy!"
Я захоплено спостерігав за його виставою, а оскільки він ще й вишкірювався, все мало дуже артистичний вигляд.
— Daddy! — повторив я. — Так у нас в Європі називають татусів. Важкий удар, якщо тобі за п'ятдесят. Але тут це нічого не означає. Тут тридцятирічних ніжно називають "Daddy!", так само, як і древніх дев'яностолітніх бабусь "Darling" або "Girl". Америка — молода країна, і вона обожнює молодість.
Сильверс слухав мене, як людина з простреленим животом, яка вмирає зі спраги. Потім похитав головою:
— На жаль, усе було інакше. Я вліпив би собі кілька ляпасів, що не зміг втримати язика за зубами, але чи може торговець хоч колись змовчати? Я був такий збентежений, що перепитав у неї, про що саме йдеться. Розумієтеся був готовий заплатити їй, і цілком пристойно, ви ж знаєте, яке в мене добре серце, але я розгубився через оте "daddy". Воно пролунало для мене, як "дідусь". А вона подумала, що я не хочу їй платити, і деренчливим ляльковим голосом заявила, що якщо вона йде бай-бай — саме так вона і сказала — з аж таким старим чоловіком, то, звісно ж, мусить на цьому щось заробити. У "Баллокс Вілшир" вона бачила пальто зі справжньої верблюжої вовни, і було б…
У Сильверса відмовив голос.
— І що ви зробили? — спитав я зацікавлено.
— Те, що й годиться зробити джентльменові за такої ситуації! Заплатив і викинув геть!
— Повну ціну?
— Те, що було під рукою.
— Це справді прикро, я вас розумію.
— Ви зовсім мене не розумієте, — роздратовано вигукнув Сильверc. — Це шок психологічний, а не фінансовий. Шок, бо якась нікчемна шльондра назвала мене старим збоченцем. Але як вам таке зрозуміти? Ви — один із найбайдужіших людей, яких я коли-небудь бачив.
— Ваша правда. Крім того, є речі, які можуть зрозуміти лише однолітки, наприклад, різниця у віці. І що більше старієш, то дужче зауважуєш цю різницю. Вісімдесятирічні вважають сімдесятивосьмирічних жовторотиками та бешкетниками. Дивовижний феномен!
— Дивовижний феномен! І це все, що ви можете сказати?
— Атож, — відповів я обережно. — Ви ж не думаєте, що я всерйоз сприйму всі ці дурниці, містере Сильверс.
Він уже збирався був вибухнути, аж раптом у його комерсантських очах зажевріла іскра надії, наче професор Макс Фрідлендер підтвердив автентичність сумнівної картини Пітера де Гоха, яка належала Сильверсу.
— Крім того, це навіть смішно, коли йдеться про таку людину, як ви, — продовжував я.
Він замислився:
— А що, як і наступного разу зі мною знову таке станеться? Природнім наслідком таких притичин стане імпотенція. Вже навіть зараз здалося, що наче відро крижаної води вилили… — Він затнувся.
— … на вашу голову, — допоміг я.
— На мою чоловічу гідність, — закінчив він знічено. — І що робити з цим страхом, який тепер засів у мені?
— Щодо цього побутує дві думки, — сказав я за кілька секунд. — Перша: напитися і, мов гусар, безперервно скакати далі — але тут є один недолік: коли людина вип'є, часто стає імпотентом аж поки не мине похмілля, отже, тут подвійна загроза. Друга: використати давню добру тактику гонщиків після аварій — відразу пересісти на інший автомобіль і продовжувати їхати, щоб уникнути шоку.
— Але я вже зазнав шоку!
— Містере Сильверс, ви це просто вигадали. Ваша фантазія тільки трохи побавилася з думкою про можливий шок, оце й усе.
З його рота мало не зірвалися слова вдячності:
— Ви так справді думаєте?
— Я цілком упевнений.
Йому вочевидь відлягло від серця.
— Дивно, — мовив перегодя, — як усе раптово втрачає сенс — успіх, становище, гроші — тільки тому, що одне дурнувате слівце злітає з вуст якогось нікчемного дівчиська! Наче всі на світі потай стали комуністами.
— Що?
— Кажу, що всі люди врешті-решт однакові і нікому не вдасться втекти.
— Ах, то ви це так собі уявляєте! — здивувався я. — Час — це комуністичне явище; він не запитує ні про гроші, ні про суспільне становище, а тільки на один день нанизуе інший, на один рік — наступний, і не має жодного значення, святий ти чи грішник. Хороша думка, містере Сильверс, хоча й не нова.
— Нові думки для антиквара — неприпустимі, — Сильверс усміхнувся. Він знову почувався, як риба у воді. — Я припускаю, що жодна людина не вірить у власне старіння. Кожен знає, але не вірить.
— А ви самі вірите? І як щодо мого звільнення?
— Можемо все залишити; як було. Крім того, можете приходити до мене тільки ввечері.
— За додаткову оплату після сьомої вечора.
— За вашу звичайну зарплатню. І навіть не згадуйте про додаткову оплату! Ви й так зараз заробляєте більше за мене.
— Ваш шок уже минув, містере Сильверс! Цілком!
26
Я просидів над сценарієм кілька годин. Третина ситуацій була просто неможлива, а решту можна було спокійно обрізати мало не на половину. Я правив усе до першої ночі. Частину сцен було створено за перевіреними шаблонами з ковбойських фільмів про "Дикий Захід", але я був упевнений, що за найжахливішими і найвульгарнішими, які тільки існують. Порівняно з тим, що справді відбувалося в Німеччині, все скидалося на купку ласощів та безневинний феєрверк, тут не було ні вогнеметів, ні бюрократично розрахованих смертей. Традиційні ситуації з фільмів про "Дикий Захід" — коли обидва супротивники мають право тільки одночасно вихопити зброю і кожен намагається вистрілити першим — модернізували тут до гангстерської моралі. Я зрозумів, що навіть досвідченим письменника, які писали сценарії для фільмів жахів, бракувало фантазії, щоб уявити собі все, що коїлося у Третьому Рейху. Хоч як це дивно, але мій страх був безпідставний і в депресію я не впав, навпаки, примітивність цієї писанини спонукала мене до чорного гумору. На щастя, Скотт саме організував одну з тих безкінечних вечірок з коктейлями. Тому я пішов униз, до басейну, де саме всі зібралися.