— Подобається? — запитав спроквола. — Одна з найкращих картин Сислея. "Паводок" — мрія кожного колекціонера.
— Лайно, — зронив клієнт іще знудьгованіше за Сильверса.
Антиквар усміхнувся:
— Та й критика відповідна.
— Мсьє Росс, — звернувся він до мене французькою. — Заберіть, будь ласка, цього розкішного Сислея.
Я ще хвильку почекав, думав, Сильверс загадає ще щось принести. Але оскільки він нічого не сказав, я вийшов з кімнати, встигнувши почути, як Сильверс звернувся до гостя:
— Ви сьогодні не в настрої, містере Купер. Відкладімо все до наступного разу.
"Але ж і хитро, — думав я у молочному світлі своєї камери, — тепер доведеться Куперу попріти". За деякий час мене знову покликали; я заносив картини одну за одною, а вони курили "Партаґас" — найкращі Сильверсові сигари. Нарешті настав час і моєї репліки.
— Містере Сильверс, цього Дега тут немає, — сказав я.
— Як це немає? Звісно ж, він тут.
Я підійшов ближче, нахилився до його вуха і досить чітко прошепотів:
— Картина нагорі, у спальні місіс Сильверс…
— Де?
Я повторив французькою, що картина висить у спальні пані Сильверс.
Сильверс стукнув себе по чолу.
— Ой, точно, мені це зовсім з голови вилетіло. Тоді нічого не вийде…
Моєму захопленню не було меж. Сильверс знову передав ініціативу Куперу. Він не сказав, щоб я приніс картину, не пояснив, начебто збирається подарувати її дружині чи що робота вже належить їй. Він просто облишив цю тему і вичікував.
Я знову пішов у свою комору і почав чекати. Мені здавалося, що Сильверс тримає на гачку акулу, і я не міг сказати напевне, чи вона його не проковтне. Щоправда, в антиквара позиція була вигідніша. Єдине, що могла зробити акула, це перегризти жилку і втекти. Що Сильверс продасть щось дешевше, було виключено. Хоча акула і вдавалася до вигадливих спроб. Оскільки двері були трохи відчинені, я чув, як розмова перейшла в економічне русло, потім зайшлося і про воєнний стан. Акула пророкувала найгірше: банкрутство біржі, борги, нові видатки, нові битви, кризи і навіть загрозу комунізму. Словом, краху зазнає все. Тільки готівка збереже свою вартість. Для переконливості він навіть згадав про важку кризу тридцятих років: хто мав готівку, той почувався, як справжній король, — міг усе купити за півціни, за третину чи й за чверть. Акула замислено зауважила:
— А предмети розкоші, як от меблі, килими чи картини — навіть за десяту частину вартості.
Сильверс незворушно запропонував коньяк.
— А потім ці речі знову подорожчали, — сказав він. — А гроші знецінилися. Ви й самі добре знаєте, що гроші нині на половину дешевші за тодішні. Натомість вартість картин зросла вп'ятеро і навіть більше. — Він засміявся солодкуватим фальшивим сміхом. — Так, так, інфляція! Вона почалася дві тисячі років тому і триває досі. Так уже повелося — цінності зростають, гроші падають.
— Тому не треба ніколи нічого продавати, — з радісним гарчанням відбила удар акула.
— Якби це було можливо, — спокійно відповів Сильверс. — Я й так продаю так мало, що годі й уявити. Але мені необхідний оборотний капітал. Запитайте в моїх клієнтів. Для них я справжній благодійник. Нещодавно за подвійну ціну відкупив у одного з них полотно Дега з танцівницею, яке продав був йому п'ять років тому.
— У кого? — поцікавилася акула.
— Цього я вам, звісно ж, не скажу. Ви ж не хочете, щоб я на кожному кроці розповідав, за скільки і що саме ви у мене купуєте?
— А чом би й ні? — Акула була сильним суперником.
— Більшість клієнтів цього не люблять. А я мушу на них орієнтуватися. — Сильверс вдав, ніби хоче вставати. — Шкода, містере Купере, що ви нічого тут не знайшли. Можливо, іншим разом. Але ціни, звісно ж, я не зможу довго тримати на одному рівні, ви ж це розумієте?
Акула теж підвелася.
— Хіба у вас не було ще одного Деґа, що ви мені хотіли його показати? — запитав він недбало.
— Ах, ту картину, що у спальні моєї дружини? — Сильверс вичекав кілька секунд. А потім я почув дзвінок. — Моя дружина у своїй кімнаті?
— Ні, вона пішла півгодини тому.
— Тоді принесіть того Дега, який висить поруч із дзеркалом.
— Містере Сильверс, боюся, це так швидко не вийде, — відповів я. — Вчора прибив її до стіни ще однією планкою, бо вона міцно не прилягала. Тепер картина пригвинчена. Потрібно кілька хвилин зачекати.
— Не треба, — відповів Сильверс. — Краще ми піднімемося нагору. Що скажете, містере Купере?
— Як хочете.
Я знову пішов до себе і зачаївся там, наче дракон, який охороняє рейнське золота. Через деякий час обоє повернулися, а мене послали наверх, щоб я таки зняв картину і приніс її вниз. Оскільки там не було що відкріпляти, то я кілька хвилин просто почекав. Через вікно, що виходило на подвір'я, я побачив пані Сильверс, яка стояла біля вікна кухні. Вона запитально махнула мені. Я рвучко похитав головою: небезпека ще не минула, вона мала залишатися в кухні.
Я заніс картину до велюрово-сірого приміщення з мольбертами і вийшов із кімнати. Розмову я більше не чув, бо Сильверс зачинив двері. Я б охоче дізнався, як хитромудро він натякне, що дружина хотіла б зберегти цю картину для приватної колекції, але був упевнений: він зробить це так, що в акули не виникне щонайменшої підозри. Розмова тривала ще приблизно півгодини, а потім прийшов Сильверс і визволив мене з цього розкішного полону.
— Картину Деґа вішати назад не потрібно, — повідомив він. — Маєте відвезти її завтра містеру Куперу.
— Мої вітання.
Він скорчив гримасу:
— І що тільки доводиться робити! І це при тому, що за два роки картини подорожчають, а він собі тихо зловтішатиметься.
Я повторив Куперове запитання:
— А й справді, чому ж ви її продаєте?
— Бо не можу від цього відмовитися. Я азартна людина. Крім того, я й заробляти мушу. До речі, ідея з пригвинченою картиною непогана. Ви прогресуєте.
— Чи не мали б ви тоді мені ще й краще платити?
Сильверс примружився.
— Ви навіть занадто прогресуєте. Не забувайте, я даю вам такі безкоштовні уроки, що позаздрив би не один директор музею.
Увечері я пішов до Бетті Штайн, щоб подякувати їй за позичені гроші. Вона була заплакана і дуже пригнічена. Жінку оточили кілька знайомих, які, вочевидь, втішали її.