Я подивився.
— Вона не просто вродлива, — сказав я захоплено. — Вона трагічно вродлива.
Я ще раз глянув на дівчину.
— Божественна. Якби вона так апетитно не поглинала той пиріг, то була б однією з рідкісних жінок, перед якими, не замислюючись, падаєш на коліна. Яке прекрасне обличчя! Може, в неї горб? Або слонова хвороба? З цією богинею мусить бути щось не так, якщо вона заблукала до Фризлендерів.
— Заждіть, ось нехай вона підведеться, — захоплено прошепотів Кан. — Вона — суцільна досконалість. Щиколотки, яку газелі. Коліна, мов у Діани. Струнка. Налиті пружні груди. Ідеальна шкіра. Бездоганні ніжки. Жодного натяку на мозолі.
Я метнув на нього погляд.
— Ви мені не вірите? — запитав він. — Я це точно знаю. Крім того, її звати Кармен. Це — Ґрета Ґарбо і Долорес дель Ріо в одній особі!
— І?.. — нетерпляче озвався я.
Кан потягнувся.
— Вона — дурна, — пояснив він. — Не просто дурна, а дурна, мов чіп. Те, що вона витворяє зараз із яблучним пирогом, — для неї вже непомірне розумове напруження. Її це вже виснажило. Після цього їй слід було б добре відпочити. Бодай трохи подрімати.
— Шкода, — мовив я невпевнено.
— Але ж вона чудова!
— Як можна захоплюватися такою нечуваною дурістю?
— Бо вона несподівана.
— Статуї — ще дурніші.
— Статуї німі. А ця — балакуча.
— І про що ж вона балакає?
— Про найнесосвітенніші дурниці, які лишень можна собі уявити. До простої міщанки чи звичайної домогосподарки їй дуже далеко. Вона — просто ідеально, тваринно дурна. Час від часу я бачив її у Франції. Її дурість така легендарна, що навіть захищає її, як чарівний плащ. Але одного разу вона опинилася в небезпеці. Їй треба було негайно втікати. Я хотів узяти її з собою. Вона відмовилася. Бо спершу вирішила покупатися й одягнутися. Потім вона мала спакувати одяг, бо їхати без нього теж не хотіла. А гестапівці були вже ледь не на порозі. Я б не здивувався, якби вона ще й вирішила піти до перукаря. На щастя, там не було жодного. Насамкінець їй захотілося поснідати. Я мало не запустив тими булочками в її прекрасні вушка. Вона снідала, а мене аж тіпало. Потім вона вирішила спакувати недоїдені булочки і мармелад. Вона так довго шукала чистий папір, що ми вже майже чули, як риплять чоботи гестапівців. Зрештою вона неквапливо сіла до мене в машину. Того ранку я в неї й закохався.
— Відразу?
— Коли загроза вже минула. Але Кармен нічого не помітила. Боюся, вона і для кохання занадто дурна.
— Оце так заява, — зауважив я.
— Деколи мені про неї розповідали. Вона пропливла крізь усі небезпеки, мов прекрасний зачарований вітрильник. Опинялася просто у неймовірних ситуаціях. І хоч би тобі що. Її нечувана безпосередність обеззброювала навіть убивць. Думаю, її навіть жодного разу не зґвалтували. Звісно ж, вона прибула сюди на одному з останніх літаків. Коли в Лісабоні сідала в літак, то спокійно звернулася до натовпу біженців, які аж тремтіли від страху:"Хіба не було б кумедно, якби літак упав у море?" І ніхто її не лінчував. Її досі звуть Кармен. Не Бертою, Рут чи Елізабет — ні, Кармен!
— А що вона тепер робить?
— Маючи щастя священної корови, вона відразу отримала роботу манекенниці у "Сакс" на П'ятій авеню. Вона навіть не шукала цієї роботи, це її б занадто напружило. Їй подали все готовеньке.
— А чому вона не знімається в кіно?
— Вона занадто дурна навіть для кіно.
— Це неможливо! Аж така глупота просто немислима!
— Вона не лише дурна, а ще й інертна. Без жодних амбіцій. Без жодних комплексів. Розкішна жінка!
Я взяв шматок торту "Фризлендер". На той час "Варвіка" вже давно віднесли в безпечне місце. "Фризлендер" був просто неймовірний — гіркий шоколад, прикрашений мигдалем, можливо, теж щось символізував. Я міг зрозуміти, чому Кан так захоплювався Кармен. Природа подарувала їй незворушність і зневагу до смерті, що Кан виховував їх у собі роками. Саме це його і вабило.
— Я вас розумію, але скільки можна таке витерпіти?
— Та хоч усе життя! Це була б найбільша пригода з усіх можливих, — замріяно відповів Кан.
— Що?
— Найбільша, — повторив він.
— Така дурість? Чистісінька глупота? А не знудьгуєтеся?
— Ніколи. — Кан теж вирішив скуштувати "Фризлендера". Він відрізав шматок з написом "Фриз". — І чому б йому було не назвати себе просто "Лендером"?
— Він хотів почати спочатку все, — відповів я. — Навряд чи його влаштував хвостик старого прізвища. Це цілком зрозуміло.
— А як ви назвете себе, коли отримаєте громадянство?
— Я вчиню геть несерйозно, взявши за псевдонім своє попереднє ім'я. Справжнє ім'я. Це було б щось новеньке.
— У Франції я познайомився з одним старим лікарем. За день до виїзду з Німеччини, коли він уже отримав усі дозволи, його ще раз терміново викликали до гестапо. Він попрощався з ріднею. Усі думали, що старого кинуть у концтабір. Натомість йому вчинили допит тільки щодо імені. Сказали, що оскільки він — єврей, то з таким іменем йому не можна виїжджати за межі країни. А звали його Адольф Дойчлянд. І відпустили його тільки тоді, коли він погодився виїхати під іменем Лянд. А у французькому таборі для інтернованих він запевняв, що міг би виїхати і з геть іншим прізвищем.
Нарешті подали каву. Ми почувалися, мов ненажери на картині Брейгеля Старшого.
— Як думаєте, Фризлендерові принципи поширюються і на французький коньяк?
— У нього є бренді "Фундадор". Португальське чи іспанське. Трохи солодкаве, але непогане.
До кімнати ввійшла фрау Фризлендер.
— Шановні, почалися танці. Через війну це не зовсім доречно, але таке свято буває тільки раз у житті. Нікому не зашкодить трохи потанцювати на честь такої. А ось і наші солдати вже прийшли.
Ми побачили кілька американських солдатів. Нові знайомі Фризлендерів. У вітальні скрутили килим, і фройляйн Фризлендер у яскраво-червоній сукні обрала собі за жертву молодого лейтенанта. Той неохоче покинув приятелів, які й далі їли морозиво. Але і тих відразу запросили дівчата, схожі, мов дві краплі води. Обидві вродливі та жваві.
— Це двійнята Коллер, — пояснив Кан. — Угорки. Одна з них прибула сюди два роки тому і просто з пароплава поїхала на таксі до знаменитого пластичного хірурга. Через півтора місяці вона з'явилася знову: пофарбована, з прямим, удвічі меншим носом і з розкішним бюстом. Адресу лікаря вона довідалася в дорозі й відразу почала діяти. Згодом приїхала її сестра, яку теж просто з пароплава відправили до того ж лікаря. Злі язики кажуть: під вуаллю. Хай там як, вона теж з'явилася аж за два місяці з покращеною зовнішністю. Тоді почалася її кар'єра. Подейкують, щойно приїхала ще й третя сестра, але вона відмовляється від операції. Ті ж таки злі язики рознесли, що двійнята замкнули сестру на ключ і чекають, коли вона нарешті погодиться.