Тімон Афінський

Сторінка 3 з 8

Вільям Шекспір

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Афіни. Зала в домі Лукулла.
Ф л а м і н і й жде. До нього виходить слуга.
Слуга Я сказав про тебе панові. Він зараз вийде до
тебе.
Фламіній Дякую, друже.
Входить Л у к у л л.
Слуга А ось і наш пан.
Лукулл
(урік)
Тімонів служник! Звичайно, з подарунком. Ну,
це дуже до речі: мені якраз приснилася срібна миска й коновка
для вмивання. Фламінію, мій чесний Фламінію! Моє тобі шану-
вання. Друже! Принеси вина.
Слуга виходить.
Як же мається благородний, достойний, велико-
душний Тімон Афінський, твій найщедріший пан і хазяїн?
Фламіній Він здоровий, добродію.
Лукулл Я дуже радий, що він здоровий. А що там у те-
бе під плащем, люб'язний Фламінію?
Фламіній Порожня шкатулка, більше нічого немає. Від
імені свого пана я благаю вашу честь наповнити її. Моєму панові
вкрай потрібні п'ятдесят талантів, і він послав мене одержати їх
у вас, не сумніваючись ні на хвилину, що ви одразу знайдете їх
для нього.
Лукулл Так, так, так... "Не сумніваючись, кажеш, ні на
хвилину?" Гай-гай! Він — благородний муж, от тільки не вміє
порядкувати в своєму домі. Частенько, обідаючи в нього, казав я
йому про це. А потім приходив вечеряти, щоб умовити його не
тринькати своє добро. Але він не зважав на мої поради, не напо-
умили його мої відвідини. У кожного з нас є свої вади, а його
вада — щедрість. Я часто дорікав йому, але так і не зміг відучити
його.
Входить слуга з вином.
Слуга Ось вино, ваша милість, будь ласка.
Лукулл Фламінію, ти завжди здавався мені людиною
розумною. Твоє здоров'я!
Фламіній Дякую за ласкаве слово, пане.
Лукулл Я повинен віддати тобі належне — у тебе мет-
кий і бистрий розум, і ти вмієш пристосовуватись до обставин. Ти
не пропустиш доброї нагоди, коли добра нагода сама йде до тебе
в руки. І це дуже добре.
(До слуги)
Вийди поки що, хлопче.
Слуга виходить.
Підійди до мене, чесний Фламінію! Твій хазя-
їн — дуже щедрий; але ти розумний і добре знаєш — хоч і при-
йшов до мене,— що тепер не час позичати гроші, а надто по друж-
бі, без будь-якого забезпечення. Ось тобі три солідари. Будь дру-
гом, викинь з пам'яті нашу зустріч і скажи Тімонові, що не застав
мене. Бувай же здоров!
Фламіній Невже цей світ і справді відмінився
А ми живем, як досі? Прах мерзенний,
Лишайся там, де моляться на тебе!
(Кидає гроші додолу)
Лукулл Он як! Тепер я бачу, що ти — дурень і якраз
до пари твоєму Тімонові.
(Виходить)
Фламіній Нехай же й ці добавляться монети
В пекельний тигель, де тобі кипіть
. Судилося! Хіба ти друг Тімона?
Болячка, ось хто ти! Невже у дружби
Таке заниділе, молочне серце,
Що може за ніч скиснуть? О боги!
Я знаю, як це тяжко для Тімона!
Нікчемний раб! У нього досі в шлунку
Тімонові харчі!
Яка ж йому з них користь може бути,
Коли він сам — отрута? Хай вони
Хворобами на ньому окошаться,
А прийде смерть, хай те, що дарував
Мій пан Тімон, твого не зменшить болю,
А тільки дасть йому ще більшу волю.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Там же. Майдан.
Входить Луцій і троє чужоземців.
Луцій Хто? Тімон? Він мій найкращий друг і най-
благородніша людина.
1-й чужоземець Нам це відомо, хоч ми й не знайомі з ним. Од-
нак я можу дещо розповісти вам, про що тут усі говорять. Щасли-
ві дні Тімона минулись безповоротно, і друзі відвертаються від
нього.
Луцій Дурниці, нізащо не повірю; не може бути, щоб
Тімонові забракло грошей.
2-й чужоземець І все-таки повірте, добродію, що один з його
слуг недавно був у Лукулла і просив позичити скількись там та-
лантів. Та що просив — благав його, розповідав про те, як потре-
бує їх Тімон,— і все-таки йому відмовлено.
Луцій Як?
2-й чужоземець Кажу вам, йому відмовлено.
Луцій Що за дивниця! Бачать боги, мені соромно й чу-
ти таке! Відмовити такій благородній людині! Небагато ж у того
честі, хто так обійшовся з Тімоном. Щодо мене, то мушу призна-
тись, хоч я одержував від Тімона тільки дрібні подарунки — гроші,
сріонии посуд, самоцвіти та інші дрібниці — хіба ж можна їх
рівняти з тим, що перепало Лукуллові? Проте, якби він звернувся
ке до нього, а до мене, я б ніколи не відмовив йому кількох та-
лантів.
Входить С є р в і л і й.
Сервілій От щастя, я знайшов-таки добродія Луція! Аж
упрів, бігаючи за ним...
(До Луція)
Вельмишановний пане!
Луцій Радий бачити тебе, Сервілію! Бувай же здоров!
Вітай від мене свого благородного, доброчесного пана, мого най-
кращого друга.
Сервілій 3 вашої ласки, мій пан посилає...
Луцій А що ж він посилає? Я вже й так зобов'язаний
йому, а він завжди посилає мені що-небудь! Не знаю, як і дяку-
вати йому за це. Що ж він прислав мені тепер?
Сервілій Тепер він присилає вам тільки своє прохання.
Просить вашу милість позичити йому сьогодні скількись там та-
лантів.
Луцій Я думаю, він просто посміявся:
Щоб він потребував якісь п'ять тисяч!
Сервілій Але ж тепер йому потрібно менше.
Якби не крайній випадок, мій пане,
Не зважився б я так наполягати.
Луцій Ти це поважно кажеш, Сервілію?
Сервілій Клянусь душею, це все — правда.
Луцій Яка ж я тварюка, що витратив усі гроші саме
тоді, коли трапляється така чудова нагода показати своє благо-
родство! Ну й не таланить же мені! Тільки вчора купив одну дріб-
ничку, а сьогодні втрачаю через неї свою честь! Присягаюсь бога-
ми, Сервілію, що в мене немає змоги виконати просьбу твого пана.
Хіба ж я не тварюка, га? Повіриш, я сам хотів був звернутись до
Тімона. Оці пани можуть підтвердити мої слова. Але тепер я не
пішов би до нього позичати за всі багатства Афін. Вітай від мене
твого доброго пана якнайсердечніше. 1 я сподіваюсь, його милість
не осудить мене за те, що я не годен задовольнити його прохання.
І ще перекажи йому: мене просто вбиває думка, що я нічим не
можу прислужитись такій благородній людині. Добрий Сервілію,
будь другом, передай це своєму панові точнісінько так, як я ска-
зав.
Сервілій Гаразд, передам.
Луцій За це тобі віддячу я, мій друже.
Сервілій виходить.
Пропав Тімон... Хто дістає відмову,
Навряд чи зможе підвестися знову.
(Виходить)
1-й чужоземець Ти чув, Гостілію?
2-й чужоземець На жаль, все чув я.
1-й чужоземець Ну що ж, такий вже світ: такі усюди
Облесники. Як можна бути певним,
Що той, хто хліб з тобою умочає
В одну сільницю, друг твій, а не ворог?
Я чув, що цей Тімон, як рідний батько,
Маєток Луція оберігав,
Підтримував його кредит грошима.
Та що там — навіть Луцієва челядь
Одержувала плату від Тімона!
А схоче Луцій випити — устами
Торкається Тімонового срібла!
Дивись тепер, чудовиськом яким
Невдячна обертається людина!
Тімонові у тім він відмовляє,
В чім добрий жебракові не відмовить.
2-й чужоземець То не по-божому.
1-й чужоземець А щодо мене,
То я в Тімона за столом не був,
І він не обсипав мене дарами
На знак прихильності. І все ж я так
Тімонове шаную благородство,
Високу чесність і великодушність,
Що поділив би з ним своє багатство,
Йому віддавши кращу половину,
Якби звернутись він схотів до мене,-
Так я люблю його. Та від безчестя,
Як видно, людям треба відвикати,
Бо замінили совість на дукати.
Виходять.
СЦЕНА З
Там же. Покій у домі Семпронія.
Входять Семпроній і слуга Тім ома.
Семпроній Чому ж до мене? Гм... А не до інших?
Він міг би Луція або Лукулла
Потурбувати. Єсть іще й Вентідій,
Він теж багатий став тепер — його
Тімон з в'язниці визволив. Ці троє
Лише йому усі свої достатки
Завдячують.
Слуга Тімона Ох, пане, ми були в них —
І знаємо тепер, що ці монети
З фальшивого металу. Всі вони
Відмовили.
Семпроній Відмовили? А хто?
Вентідій і Лукулл?
І він послав до мене? Гм! Всі троє?
Це нерозумно й дико: щоб у мене
Останнього прихилища шукати?
Три приятелі, троє лікарів
Його зцілить відмовились? Так що ж —
Узятися мені до лікування?
Мене він цим принизив. Я за це
На нього гніваюсь! Він не повинен
Мене аж на останнє місце ставить!
До мене першого він мав звернутись!
Бо, правду кажучи, мене Тімон
Обдарував найпершого. І нині
Так упосліджує мене,
Що до останнього тепер звернувся
По допомогу? Ні, я не подам
Себе на глум і в дурні не пошиюсь!
Я дав би втроє більш, якби Тімон
Звернувсь до мене першого. Всім серцем
Хотів я пособить... Іди ж додому
1 до відмов отих додай від мене:
Хто честь мою підтоптує під ноги,
Не діждеться від мене допомоги.
(Виходить)
Слуга Тімона Чудово! Ваша милість — негідник, яких мало.
Створюючи людину лицемірною, сатана не знав, що робить. Він
сам собі став поперек дороги. І я певен, що, кінець кінцем, у по-
рівнянні з людською підлістю він сам здасться безневинним ство-
рінням. Як успішно цей добродій силкується показати себе мер-
зотником! Прикривається доброчесністю, щоб творити зло подібно
до тих людців, які під маскою палкого благочестя цілі держави
віддають вогню й мечу! Такого ж гатунку і його рахубистя
дружба.
Останньою надією Тімона
Був цей вельможа. Всі його забули,
Окрім богів святих. Всі друзі щезли.
А двері, що не знали охорони
У ті веселі роки, мусять нині
Господаря свого сховать від світу,
Щоб відпокутував за безтурботність.
Хто роздавав добро своє усім,
Хай стереже тепер порожній дім.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Там же. Зала в домі Тімона.
Входять двоє слуг Варрона і слуга Луція. Вони зустрічаються з
Ті том, Гортензіем та іншими слугами кредиторів Тімона,
які чекають на його вихід.
1-й слуга
Варрона Гортензію і Тіте, рад вас бачить!
Тіт Добридень, друже.
Гортензій Луцію, й ти тут?
От де зійшлися ми!
Слуга Луція Еге ж, і, певно,
З однаковим дорученням, бо я
Прийшов по гроші.
^Іг Ну, і ми ж так само.
Входить Ф і л о т.
Слуга Луція А, і Філот прийшов!
Філот Добридень, друзі!
Слуга Луція Добридень, брате. А котра година?
Філот Дев'ята скоро.
Слуга Луція Як! Дев'ята?
Філот Пан
Ще не виходив?
Слуга Луція Ні, ще не виходив.
Філот Це дивно. Адже він встає о сьомій,
Як сонечко.
Слуга Луція Це так, та день його
Вже покоротшав. Марнотрат і справді
Скидається на сонце. От хіба що,
Зайшовши раз, він більше не зіходить.
Боюся,
Що в гаманці Тімопа — вже зима;
Хоч виверни його, не знайдеш більше
Ні шеляга.
Філот Я теж цього боюся.
Тіт Та от що найдивніш: тебе хазяїн
Прислав сюди по гроші?
Гортензій Так, по гроші.
Тіт Красується в клейнодах, що Тімон
йому надарував, і посилає
Ще править борг.
Гортензій Мені це до душі
Не пристає,..
Слуга Луція Дивись, як чудно:
Тімон платити має більш, ніж винен.
Хазяїн твій надів його клейноди
І посилає, щоб йому за них
Заплачено було.
Гортензій Богам відомо, як це все мені
Остило. Таж хазяїн мій спожив
Чималий шмат Тімонового статку!
Невдячний — гірший злодія, мій братку.
1-й слуга
Варрона Повинен я три тисячі у нього
Одержати. А ти?
Слуга Луція А я п'ять тисяч.
1-й слуга
Варрона Це сума немала. Твій, мабуть, більше
Дружив з Тімоном, бо інакше суми
Були б у нас однакові.
Входить Фламіній.
Тіт Ось один із Тімонової челяді.
Слуга Луція Фламіній! Одне слово, друже! Скажи, будь лас-
ка, чи скоро вийде твій хазяїн?
Фламіній Ні, не скоро.
Тіт Ми очікуємо на нього. Будь другом, скажи йо-
му про нас.
Фламіній Нема чого казати йому, він сам знає, які ви за-
попадливі.
(Виходить)
Входить Ф л а в і й, кутаючись у плащ.
Слуга Луція Хто це закрився так? Чи не Тімонів
Це управитель? Він минає нас,
Неначе тінь. Гей, заверніть його!
Тіт Послухайте!
2-й слуга
Варрона Добродію, хвилинку!
Флавій Чого вам треба, друзі?
Тіт Ми чекаєм
На гроші, нам належать певні суми.
Флавій Якби були
Ті гроші певні, як чекання ваше,
Ви б їх одержали.
Та де ж були ті суми та рахунки,
Коли хазяїни облесні ваші
Тімонові запаси проїдали?
Вони всміхались до боргів його
Й проценти пхали в пельку. Тож негайно
Ви пропустіть мене.
Нам із хазяїном кінець настав:
Я все злічив, а він усе роздав.
Слуга Луція Ця відповідь нам не годиться.
Флавій Що ж,
Хай не годиться, та вона гідніша,
Ніж ви, що служите негідним людям.
(Виходить)
1-й слуга
Варрона Ну, що там промимрив той відставний управи-
тель?
2-й слуга
Варрона Хіба не однаково? Він бідний і, значить, досить
покараний. Хто ще може розмовляти так сміливо, як той, кому
ніде прихилити голову? Такому можна бунтувати й проти вели-
ких палаців.
Входить С є р в і л і й.
Тіт А от і Сервілій! Тепер ми почуємо розумну від-
повідь.
Сервілій Благаю вас, друзі, загляньте як-небудь іншим
часом, зробіть мені таку велику ласку. Повірте моєму слову, у на-
шого хазяїна препоганий настрій. Від його погідності не залиши-
лося й сліду. Він занедужав і не виходить з кімнати.
Слуга Луція Буває, що й не хворі не виходять.
Якщо насправді він такий недужий,
То хай розплатиться мерщій з боргами
І тим собі розчистить шлях на небо.
Сервілій О небо!
Тіт Це не відповідь.
Фламіній
(за сценою)
Агей,
Сервілію! Сюди! О пане, пане!
Входить Тім он у нападі шаленства. Слідом поспішає Фламіній.
Тімон Як? Власні двері пропускать не хочуть?
Я жив на волі, а тепер мій дім
Повстав на мене, став мені тюрмою?
І місце учт моїх — як цілий світ —
Мене стрічає із залізним серцем?
Слуга Луція
(до Тіта)
Ти починай.
Тіт Ось мій рахунок, пане.
Слуга Луція І мій.
Гортензій 1 мій.
Слуги Варрона А ось і наші, пане.
Філот Й мої.
Тімон Валіть мене, рубайте ними!
Слуга Луція Ах, добрий пане!
Тімон 3 серця в мене крайте
Свої борги!
Тіт Я п'ятдесят прошу.
Тімон Точіть із мене кров!
Слуга Луція Мені п'ять тисяч.
Тімон Тобі п'ять тисяч крапель. Скільки вам?
1-й слуга
Варрона Добродію...
2-й слуга
Варрона Добродію...
Тімон Хапайте,
Рвіть на шматки мене — і хай боги
Вас покарають!
(Виходить)
Гортензій Ій-право, не бачити нашим панам цих грошей,
як своїх ушей. Ці борги можна сміливо назвати безнадійними,
бо той, хто їх мав сплатити, з'їхав з глузду.
Виходять.
Входять Тімон і Флавій.
Тімон Аж дух мені забили. Кляте бидло!
Ті кредитори? То чорти!
Флавій Мій пане...
Тімон А що, як ми отак влаштуєм...
Флавій Пане...
Тімон Так і зроблю. Де управитель?
Флавій Тут я!
Тімон Меткий! Іди проси сюди гостей —
1 Луція, й Семпронія, й Лукулла.
Іще раз хочу пригостить поганців.
Флавій О пане мій; це підказала вам
Душевна слабість. В нас не стане грошей
І на закуску.
Тімон Не твоя турбота.
Іди скликай ту негідь на обід:
Ми з кухарем їх приймемо як слід.
Виходять.
СЦЕНА 5
Там же. Зала сенату.
Сенатори сидять на своїх місцях.
1-й сенатор Я з вами згоден. Це кривавий злочин,
І смерть за нього — справедлива кара.
Ніщо не заохочує гріха
Так, як поблажливість.
2-й сенатор Це чиста правда.
Закон його розчавить.
Входить А л к і в і а д із п о ч т ом.
Алківіад Сенатові — здоров'я, честь і слава!
1-й сенатор Що, полководцю?
Алківіад Найкращим вашим почуттям смиренно
Я б'ю чолом, бо милосердя здавна
Законові властиве. Лиш тирани
Безжально застосовують закон.
Недоля й час лягли на плечі тяжко
Одному із моїх найближчих друзів.
У запалі закон переступивши,
Він у таку безодню впав, з якої
Немає виходу. Людина він
(Якщо переступ залишити збоку)
Достойна шани.
У ділі цім не був він боягузом
І тим уже спокутував провину.
Образою запалений тяжкою,
Він кинувся у благороднім гніві
На кривдника свого.
Так доблесно й тверезо він поводивсь,
І так він серце в грудях упокорив,
Немов не бився з ворогом, а спорив.
1-й сенатор Ти кажеш нісенітницю, бо хочеш
Прикрасити як-небудь підлий вчинок.
Стараєшся словами якомога
Убивство виправдать, а простий бешкет
Назвати доблестю, хоч він є тільки
їй пасинок — і в світі одночасно
З незгодами та чварами з'явився.
Той справді доблесний, хто вміє мудро
Образи зносити і щонайгірші
І дивиться на кривду, як на одіж,
Як на стороннє щось, байдужим оком,
І близько не бере її до серця,
І спокій зберігає.
Якщо та кривда — зло і прагне вбивства,
То треба буть дурнішим від дурного,
Щоб важити життям заради нього.
Алківіад А все ж...
1-й сенатор Ти хочеш злочин обілити.
Не в помсті честь, а в тому, щоб терпіти.
Алківіад Панове, я прошу мені пробачить
Мою солдатську мову.
Та чом сміливість на грозьбу ворожу
Хапається до зброї? Чом, повз вуха
її пустивши, не підставить горло
й кинджалу ворога? Коли в терпінні
Така вже доблесть, що тоді робити
На бойовищі? Якщо так, жінки
Хоробріші за нас, адже в домівці
Вони все зносять, а осел за лева
Відважніший, а злодій у кайданах
Мудріший за суддю, якщо вважати,
Що мудрість у терпінні! О панове!
Великі ви, та будьте й милосердні!
Не кров, а кригу треба мати в жилах,
Щоб погасити запал свій! Я знаю:
Убивство — гріх, засуджений в законі,
Але воно є подвиг в обороні.
Гнівитися — не шанувать богів;
Та хто ж із нас не знає, що то гнів?
По цьому й міряйте його провину.
2-й сенатор Даремно ти клопочешся.
Алківіад Даремно?
А подвиги його в Лакедемоні,
У Візантії? Чи не досить їх,
Щоб викупить життя його?
1-й сенатор Про що ти?
Алківіад Про те, що й вам він прислуживсь не раз,
Як ворогів разив на полі бою.
Він виявив нечувану хоробрість
В останній сутичці — і скільки ран
Завдав напасникам!
2-й сенатор Але напасся
При тому й сам. Присяжний забіяка!
У нього вада є, що топить розум
І у полон бере його хоробрість.
Якби не мав він іншої провини,
То стало б і цього йому, щоб вирок
Найтяжчий винести. В звірячій люті
Не раз він грубо зневажав закони
Й підбурював до бунту. Всі ми знаєм,
Яким безпутним він зробивсь гультяєм.
1-й сенатор Він має вмерти.
Алківіад Це жорстоко. Вмерти
Він міг би і в бою. Шановні судді!
Якщо вам до заслуг його байдуже,-
Хоч він і сам би виправдався легко
Правицею своєю і ні в кого
В боргу не залишився б,— я, для того
Щоб вас розчулить, до його заслуг
Прошу й мої додати, поєднавши
Докупи їх. Оскільки ж, як відомо,
В старому віці найдорожча певність,
Свої звитяги всі я віддаю
Вам у заставу вічну, разом з честю,
Щоб наміри його хороші ствердить.
Коли ж на смерть його закон засудить,
Хай вмре в бою, як воїни вмирають:
Війна й закон однаково карають.
1-й сенатор Ми по закону судимо. Замовкни ж!
Не зна закон ні друга, ані брата.
За кров пролиту тільки кров — відплата.
Алківіад Що? Так і буде? Ні! Прошу я, зважте,
Хто вас благає!
2-й сенатор Як?
Алківіад Згадайте, хто я.
3-й сенатор Що, що?
Алківіад Вам старість відібрала пам'ять,
А то б на це прохання незначне
Ви зважили, не скривдили б мене!
Я чую біль у ранах.
1-й сенатор Ти ще смієш
Гнівити нас? Тож слухай постанову
Коротку й невідкличну: ми тебе
На вічне прирікаємо вигнання.
Алківіад Мене? Ви спершу виженіть старече
Своє лихварство, недоумство власне,
Що так спотворюють сенат!
1-й сенатор Якщо в Афінах двічі зійде сонце
І ти їх не покинеш, то чекай
Суворішого вироку. Коротше:
Твій друг сьогодні вмре.
Сенатори виходять.
Алківіад Нехай же вам боги подовжать віку,
Щоб ви на кістку висохли і стали
Для всіх огидні! Я ворожий натиск
У полі стримував, а ви тим часом
Свої проценти й бариші лічили!
Усе багатство в мене — тільки рани,
І от подяка! Ось який бальзам
На рани воїна пролити хоче
Сенат-лихвар! Вигнання? Що ж, гаразд,
Я згоден і на це, бо це — нагода
Наситити мій гнів, мою ненависть
І вдарить по Афінах. Я підсмілю
Війська незадоволені мої
І запалю серця. Велика честь
Самому проти всіх до бою стати!
Немов боги, за кривду мстять солдати!
(Виходить)
СЦЕНА 6
Там же. Бенкетна зала в домі Тімона.
Музика. Накриті столи, навколо них слуги. Різними дверима входять вельмо"
ж і, сенатори та інші гості.
1-й гість Бажаю вам добре провести день!
2-й гість Того ж і я вам бажаю. Здається мені, що наш
вельмишановний господар хотів нас тоді тільки вивірити.
1-й гість Саме про це я думав, коли ми зустрілися. Спо-
діваюся, справи його не такі погані, як він хотів показати, коли
вивіряв своїх друзів.
2-й гість Що вони не погані, видно з сьогоднішнього бен-
кету,
1-й гість І я такої ж думки. Він надіслав мені настійне
запрошення, від якого я спершу був відмовився через різні негайні
справи. Але він так наполягав, що довелося погодитись.
2-й гість І мені стали на перешкоді дуже важливі справи,
та він і слухати не хотів про відмову. Як жаль, що в мене не було
нічого за душею, коли він прислав до мене по гроші!
1-й гість І мене тепер жаль бере, коли я бачу, як ідуть
у нього справи.
2-й гість Тепер усі тут шкодують. Скільки він хотів у вас
позичити?
1-й гість Тисячу.
2-й гість Тисячу?
1-й гість А у вас?
2-й гість Він просив у мене... А ось і він сам!
Входить Ті м о її із почтом.
Тімон Вітаю вас від щирого серця, панове! Як ся
маєте?
1-й гість Якнайкраще, а надто коли чуємо, що й ви здо-
рові.
2-й гість Ластівка не так радо зустрічає літо, як ми вас.
Тімон
(убік)
Або не так радо тікає від зими... Люди — пере-
літні птахи.
(До гостей)
Панове, наш обід — недостатня нагорода за таке довге очікування.
Тож підживляйте поки що свій слух музикою, коли звуки сурем
не занадто різкі для вас. Обід подадуть незабаром.
1-й гість Сподіваюсь, ви не образились на мене, коли я
відіслав вашого посланця з порожніми руками.
Тімон Анітрохи! Хай це не турбує вас, добродію.
2-й гість Благородний Тімоне...
Тімон Що скажете, добрий мій друже?
2-й гість Найблагородніший Тімоне, мені страшенно ні-
яково! Коли ви прислали до мене по гроші, я нічим не відрізнявся
від послідущого жебрака.
Тімон Не варт про це думати.
2-й гість Якби ви прислали були на дві години раніше...
Тімон, Не псуйте собі настрою такими спогадами!
Слуги приносять страви.
Гей, подавайте все зразу!
2-й гість Всі страви накриті!
1-й гість Королівська їжа, ручуся вам!
3-й гість Будьте певні, тут подадуть усе, що можна в цю
пору дістати за гроші.
1-й гість А, добридень! Що нового?
3-й гість Алківіада вигнано. Ви чули?
1-й і 2-й гості Алківіада вигнано!
3-й гість Це правда, можете не сумніватись.
1-й гість Що, що?
2-й гість Але скажіть, прошу вас, за віщо?
Тімон Мої достойні друзі, йдіть до столу.
3-й гість Потім розповім докладніше. На нас чекає роз-
кішний бенкет.
2-й гість Тімон залишився Тімоном.
3-й гість А чи довго він продержиться? Чи довго?
2-й гість Поки що держиться. А прийде час... і...
3-й гість Я розумію.
Тімон Хай кожен сяде на своє місце з такою жвавістю,
з якою поспішив би до поцілунків коханої. Сьогодні страви одна-
кові для всіх. Не дотримуйтесь церемоній, щоб страви не прохо-
лоли, поки ми вирішимо, кому зайняти перше місце. Сідайте, сі-
дайте! Тепер треба скласти подяку богам.
"Ви, великі добротворці, оросіть почуттям вдяч-
ності наше зібрання! Примусьте славити вас за ваші дари, але
залиште дещо з ваших дарів і на майбутнє, інакше вас почнуть
зневажати. Даруйте кожному стільки, щоб йому не треба було
позичати в інших. Бо якби вам, безсмертні, довелось позичати
в людей, люди б усі відступились від вас. Хай люди більше люб-
лять бенкети, аніж того, хто їх улаштовує! Хай у товаристві, де
зійдеться дзадцять чоловік, буде два десятки негідників! Хай там,
Де сидить за столом дванадцять жінок, дюжина з них буде тим...
чим вона є. Решту дарів своїх, о боги, залиште для афінських се-
наторів та вуличного простолюду, а що в них є поганого, засудіть
віднині на знищення. Що ж до цих моїх друзів, які сидять за сто-
лом, то вони для мене — ніщо, а тому й ви нічим не благословляй-
те їх, і хай вони самі обернуться в ніщо!"
Знімайте покришки, собаки, й хлебчіть!
Гості знімають покришки; виявляється, що в тарілках самий окріп.
Кілька голосів Що він хоче цим сказати?
Інші Незрозуміло!
Тімон Хай ви ніколи, друзі-ненажери,
Не діждетеся кращого бенкету!
Оцей окріп і пара — образ ваш,-
Останнє, що лишилося в Тімона.
Його ви лестощами обліпили,
Всього вквітчали, і тепер він хоче
Все змити з себе і в обличчя вам
Вихлюпує смердючу вашу підлість!
(Хлюпає водою в обличчя гостей)
Бажаю довго жить вам у зневазі,
Ви, лестуни гладкі, ви, дармоїди
Ненависні, люб'язні душогубці,
Вовки ласкаві, лагідні ведмеді,
Нахлібники, погані жирні мухи,
Раби уклінні, флюгери вертляві!
Хай болячки, що людям і тваринам
Вражають тіло, з ніг до голови
Коростою покриють вас!
(До одного з гостей)
Що, йдеш?
Чекай, прийми-но ліки! Й ти, і ти...
Пожди, я грошей дам тобі, а в тебе
Не позичатиму!
(Кидає на них посуд)
Що? Всі схопились?
Нехай негідник, як найкращий гість,
На всіх бенкетах ваших п'є і їсть!
Гори, мій дім! Руйнуйтеся, Афіни!
Будь прокляте усе! Запломеній,
Ненависть до людей, в душі моїй!
(Виходить)
Входить дехто з гостей.
1-й гість Що це означає, панове?
2-й гість Чим ви поясните гнів Тімона?
3-й гість Тьху! Ви не бачили моєї шапки?
4-й гість Я загубив свій плащ.
1-й гість Він просто збожеволів, і тепер у нього в голо-
ві всякі химери. Недавно він дав мені смарагд, а тепер збив його
з моєї шапки. Ви не бачили мого смарагда?
3-й гість Ви не бачили моєї шапки?
2-й гість Ось вона.
4-й гість А ось лежить мій плащ.
1-й гість Не гаймося ж!
2-й гість Він збожеволів.
3-й гість Чую це костями.
4-й гість Замість клейнодів, наділив синцями!
Виходять.