— Брешеш! — крикнув Іван Олексійович, підводячись на ліжку. — Те саме, що й ви, одержуймо !..
Слова не кажучи, Штокман одягся, вийшов. Його не стали затримувати, але провели насмішкуватими вигуками.
Штокман застав комісара полку в штабі. Він викликав його до іншої кімнати, схвильовано розповів про сутичку З червоноармійцями, запропонував заарештувати їх. Комісар вислухав його, почухуючи огненоруду борідку, нерішуче поправляючи окуляри в чорній роговій оправі.
— Завтра зберемо збори осередку, обміркуймо становище. А арештувати цих хлопців я не вважаю за можливе в даній обстановці.
— Чому ? — гостро спитав Штокман.
— Чи бачите, товаришу Штокман... Я сам помічаю, що в нас у полку не гаразд, певне існу§ якась контрреволюційна організація, але промацати її не вдасться, а в сфері її впливу — більшість полку. Селянська стихія, що вді$ш? Я повідомив про настрої червоноармійців і запропонував одвести полк та розформувати його.
— Чому ви вважайте за неможливе заарештувати зараз же цих агентів білогвардійщини й направити їх до ревтрибуналу дивізії? Адже такі балачки — пряма зрада!
— Так, але це мож:е викликати небажані ексцеси й навіть повстання.
— Ось як? Так чому ж ви, бачачи такий настрій більшості, давно не повідомили про це політвідділ?
— Я ж вам сказав, що повідомив. З Уст — Медведиці щось зволікають з відповіддю. Як тільки полк відкличуть, ми суворо покараймо всіх порушників дисципліни, і зокрема тих червоноармійців, що говорили переказане вами зараз... — Комісар, нахмурившись, пошепки додав : — У мене під підозрою Вороновський і... начштабу Волков. Завтра ж після зборів осередку я виїду до Усть-Медведиці.
и*
323
Треба вжити негайних заходів щодо локалізації ці ї небезпеки. Прошу вас держати в секреті нашу розмову.
— Але чому зараз не можна скликати збори комуністів ? Адже час не жде, товаришу!
— Я розумію. Але зараз неможливо. Більшість комуністів у заставах та секретах... Я настояв на цьому, бо довіряти безпартійним в такому становищі — необачно. Та й батарея, а в ній більшість комуністів, тільки сьогодні вночі прибуде з Крутівського. Викликав у зв'язку з оцими розрухами в полку.
Штокман повернувся з штабу, коротенько переказав Іванові Олексійовичу та Михасеві Кошовому розмову З комісаром полку.
— Ходити ти ще не можеш? — спитав він Івана Олексійовича.
— Кульгаю. Раніш ото боявся рану роз'ятрити, ну а вже зараз, хочеш-не-хочеш, а доведеться ходити.
Вночі Штокман написав докладне повідомлення про стан полку і опівночі збудив Кошового. Засовуючи пакет йому За пазуху, сказав:
— Зараз же здобудь собі коня і ж<‘ни до Усть-Мєдвєдріці. Умри, а передай цього листа до політвідділу Чотирнадцятої дивізії... За скільки годин будеш там? Де гадаєш коня добути ?
Михась, крекчучи, набивав на ноги руді зсохлі чоботи, 3 паузами відповідав:
— Коня вкраду... у кінних розвідників, а доїду до Усть-Медведиці... найбільше... за дві години. Коні ото в розвідці погані, а то 6... за півтори. У табунниках служив... Знаю, як з коня... всеньку жвавість витиснути.
Михась переховав пакет, засунувши його до кишені шинелі.
— Це нащо? — спитав Штокман.
— Щоб швидше дістати, якщо сердобці схоплять.
— Ну ? — все не дорозумівся Штокман.
— Ось тобі й "ну"! Як хапатимуть—дістану й ковтну йото.
— Молодець!— Шгокман скупо посміхнувсь, підійшов до Михася і, наче пойнятий важким передчуттям, міцно обняв його, кріпко поцілував холодними тремтячими губами.— Паняй!
Михась вийшов, безпечно відв'язав від конов'язі одного З кращих коней верхової розвідки, ступою проминув заставу, ввесь час тримаючи вказівний палець на спускові новенького кавалерійського карабіна, бездоріжно вибрався на шлях. Тільки там перекинув він ремінь карабіна через плече, почав чимдуж "витискати" з куцохвостої саратів-ської конячини не властиву їй жвавість.
1
Тихий Дій
хих
На світанку став накрапати дрібний дощ. Зашумів вітер. Зі сходу насунулась чорна буряна хмара. Сердобці, що стояли на одній квартирі із Шгокманом та Іваном Олексійовичем, встали, пішли ледве на світ зайнялося. Півгодини перегодя прибіг уланський комуніст Толкачов, що, як і Штокман із своїми хлопцями, пристав до Сердобського полку. Відчинивши двері, він крикнув перехопленим голосом :
— Штокман, Кошовий дома? Виходьте!
— В чім справа? Іди сюди! — Шгокман вийшов до передньої кімнати, на ході натягаючи шинель. — Іди сюди!
— Біда, — шепотів Толкачов, слідом за Шгокманом входячи до другої кімнати. — Зарпз піхота хотіла роззброїти біля станиці. .. біля станиці батарею, що під'їхала з Кру-тівського. Була перестрілка,.. Батарейці відбили напад, гарматні замки зняли й баркасами переправились на той бік...
— Ну, ну ? — підгонив Іван Олексійович, із стогоном натягаючи на ранену ногу чобіт.
— І зараз біля церкви мітинг... Увесь полк...
— Збирайся, живо ! — наказав Іванові Олексійовичу Штокман і схопив Талкачова за рукав теплушки. — Де комісар? Де решта комуністів?...
— Не знаю... Дехто втік, а я — до вас. Телеграф зайнятий, нікого не пускають.... Тікати треба! А як тікати ? — Толкачов розгублено опустився на скриню, спустивши між колін руки.
В цей час на ганку загуркотіли кроки, до хати юрбою ввалилося чоловіка з шість червоноармійців-сердобців. Обличчя їх були розпалені, сповнені лютої рішучості.
— Комуністи, на мітинг! Живо!
Штокман ззирнувся з Іваном Олексійовичем, суворо стуливши губи:
— Ходімо!
— Зброю покиньте. Не до бою йдете! — запропонував було один із сердобців. Але Штокман, ніби не чуючи, повісив на плече гвинтівку, вийшов перший.
Тисяча сто горлянок різноголосо ревли на майдані. Мешканців Усть — Хоперської станиці не було видно. Вони поховались по хатах, побоюючись подій (за день до цього по станиці уперті ширилися чутки, що полк з'єднуються 3 повстанцями і в станиці може статися бій з комуністами). Штокман перший підійшов до натовпу червоно-армійців, що глухо гомонів, занишпорив очима, розшукуючи будького з командного складу полку. Повз нього провели комісара полку. Двоє червоноармій ,ів держали його за руки. Блідий комісар, підштовхуваний ззаду, увійшов в гущу не вишикуваних червоноармійських рядів. На кілька хвилин Штокман спустив його з очей, а потім побачив уже всередині натовпу, стоячим на витягненому з чийогось будинку ломберному столі. Штокман оглянувся. Позад нього, спираючись на гвинтівку, стояв скульгавілий Іван Олексійович, а поруч нього — ті червоноармійці, що прийшли за ними на мітинг.