нетямущих баранів, не розумійте, що творите;.. Слухай далі: "Забыша ложа своего, вси обретающия их снедаху их". І це в точку! Нужа вас не їсть зараз?
— Від нужі рятунку нема, — признався Григорій.
— От воно й підходить у точку. Далі: "И врази их ре-копіа: не пощадим их, зане согрешиша господу. Отыдите от среды Вавилона и от земли Халдейски, изыдите и будете яко козлища пред овцами. Яко се аз воздвигну и приведу на Вавилон собрание языков великих от земли полунощныя, и ополчатся нань : оттуда пленен будет, яко же стрела мужа сильна, искусна, не возвратится праздна. И будет земля Халдейска в разграбление, вси грабители ее наполнятся, глаголет господь: зане веселитеся и велеречиваете, расхищающие наследие мое" . ..
— Діду Григорію! Ти б мені російською мовою переказав, а то мені незрозуміло, — перебив Григорій.
Але дід пожував губами, подививсь на нього відсутнім поглядом, сказав:
— Зараз кінчу, слухай: "...Скакаєте бо яко тельцы на траве, и бодосте яко же волы. Поругана бысть мати ваша зело, и посрамися родившая вас: се последняя во языцех пуста и не проходна, и суха. От гнева господня не поживут вовек, но будет весь в запустение, и всяк ходяЙ сквозе Вавилон подивится и позвиждет над всякою язвою его".
-— Як же це зрозуміти ? — знову спитав Григорій, відчуваючи легку досаду.
Дід Гришака не відповідав, загорнув Біблію і ліг на лежанку.
"І от зроду люди так,—думав Григорій, виходячи з горнички ; — замолоду казяться, горілку лигають і до інших гріхів прикладаються, а під старість, що лютіший замолоду був, то дужче починав за бога ховаї ися. Ось хоч би й дід Гришака. Зуби — як у вовка. Кажуть, замолоду, як прийшов із служби, всі жінки на хуторі від нього плакали, і летючі, і котючі, — всі були його. А зараз.,. Ну, якщо вже
мені, доведеться до старості дожити, я цю хріновийу не читатиму. Я до біблій не охочий".
Григорій повертався від тещі, думаючи про балачку з дідом Гришакою, про таємничі, незрозумілі "речення)) Біблії. Наталя теж ішла мовчки. В цей приїзд вона зустріла чоловіка з надзвичайною суворістю. Видно, чутка про те, як гуляв і плутався з жінками Григорій по хуторах Каргін-ської станиці, дійшла й до— неї. Увечері, в день його приїзду, вона постелила йому в горниці на ліжку, а сама лягла на скрині, вкрившись шубою. Але жодного слова докору не сказала, ні про що не питалася. Ніч промовчав і Григорій, вирішивши, що краще покищо не допитуватись у неї про причини такого небувалого в їх взаєминах холоду ...
Вони йшли мовчки, безлюдою вулицею, чужі один одному більше, ніж будьколи. З півдня віяв теплий ласкавий вітер, на заході купчились густі по весняному білі хмари. Цукрово — блакитні вершини їх, клубочачись, міняли обриси, напливали й громадились над кра§м зазеленілої наддінської гори. Погримував перший грім, і благосно, живущо пахло по хуторі запахом деревних бруньок, що розпускались, прісним чорноземом відталої землі. На синьому розливі Дону ходили білогребенясті хвилі, низовий вітер ніс вологу ба-дьорливу вогкість, терпкий запах зогнилого листя та мокрого дерева. Долішній клин зябі, що лежав на схилі горба плюшово-чорною латкою, парував, струмисте мариво повставало й пливло над горбами наддінських гір, над самісінькою дорогою в захваті заливався жайворонок, тоненько посвистували, перебігаючи дорогу, ховрашки. ї над усім цим світом, що дихав великою плодючістю та повнявою життьотворчих сил, — високе й горде сонце.
На середині хутора, біля містка через ярок, яким ще бігла в Дін з веселим дитячим лепетом весняна нагірна вода, Наталя спинилась. Нахилившись, мовби для того, щоб зав'язати ремінець на чирикові, а насправді, ховаючи від Григорія обличчя, спитала:
305
Тихий Дін
"— Чого ж ти мовчиш*?
— А про що балакати з тобою ?
ПрО ЩО . . . РОЗПОВІВ би, ЯК ПИЯЧИВ ПІД КаргІнСЬКОЮ} як з б... тягався...
~ А ти вясе знадш ?.. — Григорій дістав кисет, став робити Цигарку. Змішаний з тютюном — самосадом, солодко запахтів буркун. Григорій затягся, перепитав: —-Знадш, виходить? Від кого?
— Знаю, якщо кажу. Увесь хутір знад, д від кого почути.
— Ну, а раз знадш, чого ж і розповідати?
Григорій пішов, широко ступаючи. На дерев'яному настилі
містка в прозорій весняній тиші чітко залунали його рідкі кроки та відгуки дрібної ходи Наталі, що поспішала за ним. Від містка Наталя пішла мовчки, витираючи сльози, що набігали часто, а потім, проковтнувши ридання, захлинаючись, спитала:
— Знов до старого берешся?
— Покинь, Наталко!
— Пес проклятий, ненаїдний! За що ж ти мене знов мучиш ?
— Ти б менше брехень слухала.
— Сам же признався!
— Тобі, видно, більш набрехали, ніж справді було. Ну, трохи винен проти тебе... Воно життя, Наталко, винуватить. Увесь час край смерті ходиш, ну, і перелізеш, часом, через борозну...
— Діти в тебе вже он які 1 Як баньками ото не совісно блимати!
— Ха ! Совість ! — Григорій оголив усмішкою кипенні Зуби, засміявся. — Я про неї й думати забув. Яка вже там совість, коли все життя похитнулось. Людей убивадш... Невідомо для чого всю цю кашу... Але ж як тобі сказати ? Не зрозумідш ти! В тобі сама баб'яча лютість зараз горить, а до того ти не додумадшся, що мені серце точить, кров п'д. Я от і до горілки потягся. Нещодавно напад мене вдарив. Серце на якусь мить геть спинилося, і холод пішов
по тілі Л. — Григорій потемнів з лиця, важко витискав із
себе слова: _
— Важко мені, через це й нишпориш, чим би забутись,
чи то горілкою, чи бабою... Ти почекай! Дай мені сказати у мене тут ссе і ссе, пече ввесь час... Неправильний у життя хід і, може, і я в цьому винний.,. Зараз би з червоними треба замиритись і — на кадетів. А як . Хто нас Зведе з радянською владою ? Як нашим спільним кривдам рахунок скласти? Половина козаків за Дінцем, а которі тут зостались — осатаніли, землю під собою гризуть. .. Все в мене, Наталко, помутилось в голові... Ось і твій дід Гри-шаказ Біблії читав і каже, що, мовійв, неправильно ми вчинили, не треба б повставати. Татка твого лаяв.
— Дід — він вже з глузду зсунувся! Тепер твоя черга!
— Ось тільки так ти й можеш міркувати. На інше твій розум не піднесеться...
— Ох, ти б вже мені зуби не замовляв ото ! Напаскудив, обвинуватився, а тепер усе на війну звертаєш. Всі ви отакі! Мало через тебе, чорта, я лиха зазнала ? Та й жаль уже, що тоді не до смерті зарізалась...