— Народові.
— Яких же правів? Ти розкажи.
Голос Солдатова став глухий і закрадливий. Михась секунду вагався, — йому подумалось, що Солдатов навмисно поклав у вогонь свіжий кізяк, щоб заховати вираз свого обличчя. Наважившись, заговорив:
— Рівноправності всім — ось яких! Не повинно бути ні панів, ні хлопів. Зрозуміло? Цьому ділу край покладуть.
— Гадаєш, не переможуть кадети ?
— Авжеж — ні.
— Ти, значить, он чого хотів... — Солдатов перевів дух і враз підвівся; — Ти, сучий син, козацтво жидам у кабалу хотів завдати?! — крикнув він пронизливо, люто. — Ти... в зуби тобі, усі ви, отакі, хочете викоренити нас ?! Ага, он як!.. Щоб на степу жиди фабрик своїх понабудовували?! Щоб нас від землі відняти ?!
Михась, вражений, помалу звівся на ноги. Йому здалось, що Солдатов хоче його вдарити. Він відхитнувся, і той, бачачи, що Михась злякано ступнув назад, — розмахнувся. Михась, спіймав його руку на льоту; стискаючи в зап'ясті, обнадійливо порадив:
— Ти, дядю, покинь, а то я тебе метну! Ти чого розгаласувався ?
Вони стояли в темряві один проти одного. Огонь, затоптаний ногами, погас; лише скраю червоно курився, відкотившись набік, кізяк. Солдатов лівою рукою схопився за комір Михасевої сорочки; стягаючи його в кулаці, підіймаючи, намагався звільнити праву руку.
— За грудки не берись! — хрипів Михась, крутячи сильно шидю. — Не берись, кажу! Поб'ю, чи чу§ш?..
— Ні — і — і, ти... поб'ю ... стривай! — задихався Солдатов.
Михась, звільнившись, з силою відкинув його від себе
і, відчуваючи огидне бажання вдарити, збити з ніг і дати волю рукам, конвульсійно обсмикував сорочку.
Солдатов не підходив до нього. Скригочучи зубами, він впереміжку з матюками, вигукував:
— Донесу! Зараз до наглядача! Я тебе запроторю! Гадюка ! Гад!. Більшовик!.. Як Подтьолкова тебе треба! На сук! На мотузку!
"Донесе, набреше... Досадять в тюрму... На фронт не пошлють — значить, до своїх не перебіжу. Пропав!" — Михась похолов, і думка його, шукаючи виходу, заметалась шалено, як мечеться сула в якійсь ямці, відрізана від річки, коли спадад повінь. "Вбити його! Задушу зараз... Інакше не можна" ... І вже, підкоряючись цьому раптовому вирішенню, думка підшукувала виправдання: "Скажу, що кинувся мене бити... Я його за глотку... Без наміру, мовляв... Зопалу..."
Тремтячи, ступив Михась до Солдатова, і якби той побіг у цей момент, схристились би над ним смерть і кров, але Солдатов продовжував вигукувати лайку, і Михась згас, лише ноги хлипко затремтіли, та піт проступив на спині й під пахвами.
— Ну почекай... Чу§ш ? Солдатов, стривай! Не галасуй! Ти ж перший затіяв...
І Михась почав принижено просити. В нього тремтіла щелепа, розгублено бігали очі.
— Мало чого не бувад проміж друзів... Я ж тебе не вдарив ... А ти — за грудки... Ну що я такого сказав ? І все це треба виказувати ?.. Якщо образив, то вибач... їйбогу! Ну V
Солдатов почав тихше, тихше покрикувати й замовк. Хвилину перегодя сказав, відвертаючись, вириваючи свою руку з холодної, спітнілої руки Кошового:
"7 Крутиш хвостом, як гад! Ну, та вже гаразд, не скажу. Дурість твою жалію. А ти мені на очі більш не навертайся, зріти тебе більш не можу! Наволоч ти! Жидам ти продався, а я не жалію таких людей, котрі за гроші продаються.
Михась принизливо й жалісливо посміхався в темряву, хоч Солдатов обличчя його не бачив, як не бачив і того, що кулаки в Михася стискаються й пухнуть від приливу крові.
Вони розійшлись, не сказавши більше ні слова. Кошовий люто шмагав коня, розшукуючи Євій косяк. На сході спалахували сполохи, гуркотів грім.
Цщї ночі над відводом пройшлась гроза. Над північ як запалений, сапно дихаючи, з посвистом пронісся вітер, за ним невидимою пеленою потяглись густа прохолода та гірка курява. Небо нахмарилось. Блискавка навскоси розорала збугрену чорноземно-чорну хмару, довго громадилась тиша, і десь далеко остережливо гримотів грім. Буйний дощовий сів почав приминати трави. При світлі блискавки, що вдруге окреслила коло, Кошовий побачив посеред неба буру хмару, по краях звуглено — чорну, грізну, і на землі, простертій під нею, малесеньких коней, що збились докупи. Грім вдарив із страшенною силою, блискавка навально йшла до землі. Після нового вдару, З надрів хмари потоками прорвався дощ, степ невиразно заропотів, вихор зірвав з голови Кошового мокрий кашкет, З силою пригнув його до луки сідла. З хвилину чорна плескалась тиша, потім знову по небі заджигитувала блискавка, усугубивши диявольську темряву. Наступний удар грому був такий дужий, сухий та розкотисто-тріскучий, що кінь Кошового присів і, стрибнувши, став дибки. Коні в косяку затупотіли. Щосили, натягаючи повід, Кошовий гукнув, бажаючи збадьорити коней:
— Стій!.. Тррр!..
При цукрово — білому зигзагові блискавки, що дляво ковзав по гребенях хмари, Кошовий побачив, як косяк прожогом мчав на нього. Коні розстилались у шаленому чвалі, майже торкаючись лиснючими мордами до землі. Роздуті ніздри їх з хропотом хапали повітря, нековані копити вибивали вогкий гуд. Попереду, забираючи найбільшу швидкість, йшов Бахар. Кошовий сіпнув коня нбік і ледве-ледве встиг проскочити. Коні промчались і стали неподалеку. . Не знаючи того, що косяк, схвильований і наляканий грозою, кинувся на його крик, Кошовий знову ще голосніше зикнув:
— Стійте ! Ану!
І знову, вже в темряві — із страшною швидкістю гунув до нього гуркіт копитів. Жахнувшись, Кошовий вдарив кобильчину свою нага м проміж очі, але проскочить набік не встиг. В круп його кобилиці грудима вдарився якийсь очманілий кінь, і Кошовий, як кинутий пращею, вилетів ІЗ сідла. Він зацілів тільки чудом: косяк основною масою йшов правіше від нього, тимто його не затоптали, а лише одна якась матка вдавила йому копитом праву руку в грязь. Михась підвівся і, стараючись пильнувати найбільшої тиші, обережно пішов геть. Він чув, що косяк неподалеку жде крику, щоб знову гунути на нього в шаленому чвалі, і чув характерний відмінний похрап Бахаря.
До будки прийшов Кошовий тільки вдосвіта.
15 травня отаман-Всевеликого Війська Донського Краснов, у супроводі голови ради керівників, керівничого відділу чужоземних справ генерал-майора Афрікана Богасвського, генерал-квартирмейстера Дінської армії полковника Ки-слова та кубанського отамана Філімонова, прибув пароплавом до станиці Маничської.