— Хамство в ньому прокинулось і поперло назовні, а не гордість. Хамство дістало права законності, — ледве помітно акцентуючи, спокійненько сказав підполковник —кавказець і, не дожидаючи відповіді, закінчив розмову: — Прошу почати нараду, я б хотів попасти до полку сьогодні ж.
Кудінов постукав у стіну, гукнув:
— Сафонов ! — і звернувся до Григорія: — ти побудь З нами, порадимось вкупі. Знанні приказку: "Розум — добре, а два — ще гірше?" На наше щастя, товариш Георіїдзе випадково залишивсь у Вешках, а тепер нам пособля$. Вони — чином підполковник, генеральну академію скінчили.
— Як же ви залишились у Вешенській? — чомусь внутрішньо холонучи та насторожуючись, спитав Григорій.
— Тифом захворів, мене покинули на хуторі Дудорев-ському, коли почався відступ з Північного фронту.
— В якій частині були?
— Я ? Ні, я не в стройовій. Я був при штабі окремої групи.
— Якої групи? Генерала Ситнікова?
Ні...
Григорій хотів ще щось спитати, але вираз обличчя підполковника Георгідзе, якось напружено зібраний, заставив відчути недоречність розпитів, і Григорій на півслові осікся.
Незабаром підійшли начштабу Сафонов, командир А дивізії Кіндрат Медведев та рум'яний білозубий підхорунжий Богатирьов, — командир 6 окремої бригади. Почалась нарада. Кудінов за зведеннями коротко інформував зібраних про становище на фронтах. Перший попрохав слова підполковник. Поволі розгорнувши на столі триверстку, він заговорив владно й упевнено, з ледве помітним акцентом:
— Насамперед я вважаю за абсолютно необхідне перекинути деякі резервні частини третьої та четвертої дивізії на дільницю, зайняту дивізією Мелехова та окремою бригадою підхорунжого Богатирьова. За відомостями секретного порядку, що д в нас, та з оциту полонених, з цілковитою очевидністю виясняються, що червоне командування саме на дільниці Кам'янка, — Каргінська — Боківська готую нам серйозний удар. Зі слів перекинчиків та полонених встановлено, що з Облив та Морозівської направлені штабом Дев'ятої Червоної армії два кавалерійські полки, взяті з Дванадцятої дивізії, п'ять заставних загонів, з доданими до них трьома батареями та кулеметними командами. За грубим підрахунком ці поповнення дадуть противникові п'ять з половиною тисяч бійців. Таким чином чисельна перевага буде, безперечно, за ними, не кажучи вже про те, що на їх боці перевага озброюння.
Хрест-навхрест перекреслене віконною рамою, заглядало з півдня до кімнати жовте, як квітка сояшника, сонце. Блакитна хмара диму нерухомо висіла під стелею. Гіркуватий— самосад розходився в гострому смороді відси-рілих чобіт. Десь під стелею несамовито бриніла отруюна тютюновим димом муха. Григорій дрімотно поглядав у вікно (він не спав дві ночі підряд), набрякали, свинцевообваж-нілі, повіки, сон прохоплювався в тіло разом з теплом жарко натопленої кімнати, п'яна втома розслабляла волю й свідомість. А за вікном зльотами бились весняні ни ові вітри, на базківському бугрі рожево сяв та відсвічував останній сніг, вершини тополь за Доном так розхитувались на вітру, що Григоріюві, дивлячись на них, причувався басовитий безугавний гуд.
Голос підполковника, чіткий і напористий, притягав увагу Григорія. Напружуючись, Григорій прислухався, і непомітно зник, наче розтав, сонний одур.
— ... Послаблення активності противника на фронті першої дивізії та уперті спроби його перейти в наступ на лінії Мигулінська — Мешківська змушують нас насторожитись. Я вважаю... — підполковник заглитнувся словом "товариші" і, вже люто жестикулюючи по жіночому білою прозорою рукою, підніс голос, — що командувач Кудінов при підтримці Сафонова робить величезну помилку, приймаючи маневрування червоних за щиру монету, ідучи на послаблення дільниці, зайнятої Мелеховим. Даруйте, панове! це азбука стратегії — відтягання сил противника для того, щоб вдарити...
— Але резервний полк Мелехову непотрібний — перебив Кудінов.
— Навпаки! Ми повинні мати напохваті частину резервів Третьої дивізії для того, щоб у разі прориву, нам було чим заслонити його.
— Кудінов, видно, в мене не хоче питатись, чи дам я йому резерв, чи ні, — лютішаючи, заговорив Григорій.— А я не дам. Сотні жодної не дам!
— Ну, це, голубе... — протяг Сафонов, посміхаючись та приладжуючи жовтий підбій вусів.
— Нічого не "голубе!" не дам — і край!
— В оперативному відношенні...
— Ти мені про оперативні відношення не кажи. Я відповідаю за свою дільницю і за своїх людей.
Суперечку, що так несподівано виникла, припинив підполковник Георгідзе. Червоний олівець в його руці пунктиром відзначив загрожувану дільницю і, коли голови нарад-ників тісно зімкнулись над картою, всім стало зрозуміло З незаперечною ясністю, що удар, підготовлюваний червоним командуванням, справді єдино — можливий на південній дільниці, як найбільш наближений до Дінця та найвигідні-ший щодо сполучення.
Нарада кінчилася за годину. Похмурий, вовкуватого вигляду й вовкуватої повади, Кіндрат Медведєв, що ледве володів грамотою, відмовчуючись на нараді, під кінець сказав, все так же спід лоба й недовірливо оглядаючи всіх:
— Пособити ми Мелехову пособимо. Зайві люди є. Тільки одна думка спокою не дає, сволоч! Що, як почнуть натискати на нас з усіх боків, тоді куди діватись? Зіб'ють нас докупи, опинимося ми в ужачиному становищі, от як ужаки під повінь десь на острівці.
— Вужаки плавати вміють, а нам і плавати нікуди І — реготнув Богатирьов,
т
— Ми про це думали, — роздумливо промовив Кудінов.— Ну що ж, зайде скрута — кинемо всіх нездатних носити зброю, кинемо сем'ї і з боєм проб'ємось до Дінця. Сила нас чимала, тридцять тисяч.
— А приймуть нас кадети? $лобу вони мають проти верхньодонців.
— Курочка в гнізді, а яєчко... Годі про це балакати — Григорій одяг шапку і вийшов у коридор. Крізь двері чув, як Георгідзе, шарудичи згортуваною картою, відповідав:
—— Вешенці, та й взагалі всі повстанці, спокутують свою провину перед Доном та Росією, якщо будуть так само мужньо боротися з більшовиками...
"Говорить, а нишком сміється, гадюка !" — прислухаючись до інтонації, подумав Григорій. І знову, як спочатку, при зустрічі з цим, несподівано виявленим у Вешенській, офіцером, Григорій відчув якусь тривогу та безпричинну