Тихий Дін. Книга третя

Сторінка 114 з 119

Михайло Шолохов

дОвго зйіодйлй їиіпа.

ІерйЬнОармійЬькі ііШнЦі буДи М ґорі. Звідти тбік зрідка пбстріДювйДй, алё дб хутора черкбйбйрмійііі сходйДй тіДйкй вночі, і До Й'енаДбвгО.

Григорій В'їхав на сво заЙмйщё йадкечір.

Йсё тут було ЙОм ЗнайОЙб* кожне дёревце пЬрбДжувЙіб спогади... Дорога йшла по Дівбчій гаіяііййі, на якій кбДакй щороку на Пётра пйій горілку, післк того" як "рбктрясклй" (Ділили) лукй. Мйсой вганяються в займищё Олексйн перелісок. Давним-давно в йьбму, тоді н$ё безіменному переліску, вовки розірвали кбрОву, Й5О належала якомусь Олексієві— мешканцеві хутора Татарського. Вмер Олексій, стерлась ііай'ятй про ньогб, йк Ьтйраєтьск напис на йогиль-нбму камейі, навітк прізййще ЙОго забули сусіди Й родичі а перелісок, названий його ім'ям, живе, тягне ДО йеба темноЗОлені крони Дубів і 6ЄрЄстів. їх вирубують татарці на виріб потрібних у господарській обіхідці речей, але від коренастих пнів вЄЬйоіО вйметуіоться зкйвучі йолоДі пагойиу рік-дек нОприМітнЬго росту, і знбву Олексйн йерелісок літком — у малахітовій зелені простертого гілДя$ восени —

т

як у золотій кольчузі, в червоній заграві запаленого приморозками вирізного дубового листу.

Дітком в Олексиному переліску колюча ожина густо обплітав вогку землю, на вершинах старих берестів в'ють гнізда чепурно обперені сизоворонки та сороки; восени, коли бадьорливо й гірко пахне жолудями й падалишеим листям, у переліску коротко гостюють перелітні вальдшнепи, а взимку лише круглий печатний слід лисиці простягнеться перловим разком на розгорнутій білій кошмі снігу. Григорій не раз в юнацтві ходив ставити до Олек-синого переліску капкани на лисиць ...

Він їхав під проходною тінню від гілля, старими зарослими коліями торішньої дороги. Проминув Дівочу галявину, вибрався до Чорного яру, і спомини хмелем вдарили в голову. Біля трьох тополь хлопчаком колись ганявся на мочарині за виводком ще не літних диких качат, в Круглому озері від світанку до вечора ловив линів... А недалечко — розлоге деревце калини. Воно стоїть на відшибі, самотню й старе. Його видно з мелехівського двору, і кожної осені Григорій, виходячи на ганок свого куреня, любувався на калиновий кущ, здаля неначе охоплений червоним язикас-тим полум'ям. Покійний Петро так любив пиріжки з гіркуватою о терпкою калиною...

Григорій з тихим сумом озирав знайомі з дитинства місця. Кінь ішов, ліниво підгонячи хвостом мошку, що густо кишіла в повітрі, коричневих лютих комарів. Зелений пирій і, оржанець м'яко хилились під вітром. Луг вбрався зеленими брижами.

Під'їхавши до окопів татарських пластунів, Григорій послав до батька. Десь далеко, на лівому фланзі, Христо-ня гукнув:

і

Прокоповичу! Іди швидше, Григорій, значця, при

їхав

Григорій спішився, передав повід Анікушці, що підійшов, і ще здаля побачив батька, що шкутельгав поспіхом. — Ну здоров, начальнику!

— Доброго здоров'я, батьку!

— Приїхав?

— Насилу зібрався! Ну як ваші? Мати, Наталя де?

Пантелей Прокопович махнув рукою, скривився. По чорній

нтсщі його ковзнула сльоза .. .

— Ну, що таке? Що з ними?— тривожно й різко спитав Григорій.

— Не переїхали...

— Як то?

— Наталя днів за два злягла тяжко. Тиф, певне... Ну, а стара не захотіла її кидати... Та ти не лякайся, синку, в них там усе гаразд.

— А дітки? Мишко? Палазя?

— Теж там. А Докійка переїхала. Побоялась зоставатись... Дівоча справа, знасди? Зараз 3 авікущивою жінкою пішли на Волохов. А дома я вже двічі був, серед ночі на баркасі тихенько переїду, ву і провідав. Наталя дуже плоха, а дітки нічого, хвалити Сога... Непритомна Наталочка, жар у неї, аж губи кров'ю запеклись.

— Чого ж ти їх не перевіз сюди?—обурено крикнув Григорій.

Старик озлився, образа й докір були в його тремтячому голосі.

— А ти що робив? Ти не міг прибігти загодя перевезти їх?

— В мене дивізія! Мені дивізію треба було переправляти!— запально відказав Григорій.

— Чули ми, чим ти у Вешках займаєшся... Сім'я, мовби, і без потреби? Ех Григорій! Про бога треба подумати, якщо про людей недума$ться... Я не тут переправлявся, а то хіба я не забрав би їх? Мій взвод в булані був, а поки дійшли сюди, червоні вже хутір зайняли.

— Я у Вершках!.. Ця справа тебе не обходить... І ти мені... — голос Григорія був хрипкий і придушений.

— Та я нічого! — злякався старий, в"вдоволено оглядаючись на козаків, що товпились поблизу. — Я не про це... А ти тихше балакай, люди он слухають... — і перейшов на шепіт: — Ти сам не маленька дитина, сам повинен знати, а за сім'ю не болій душею. Наталя, бог дасть, прочуняв, а червоні їх не кривдять. Телицю літошню, щоправда, зарізали, а так — нічого. Зглянулись і не займають. .. Зерна взяли мірок сорок. Ну, та на війні ж не без втрати!

— Може їх зараз би забрати?

— Нема чого, по моему. Ну, куди її, хворуй взяти? Та й справа ризикована їм і там нічого. Стара господарства доглядає, воно й мені так спокійніше, а то ж на хуторі? пожежі були.

— Хто погорів?

— Плац увесь вигорів. Купецькі будйнки здебільшого. Сватів Коршунових геть чисто спалили. Сваха Луківна зараз на Андроповому, а дід Гришака теж остався дім стерегти. Мати твоя розповідала, що він, дід Гришака, сказав: "Нікуди з свого дому не рушу> а анцихристи до мене не зайдуть, хресного заменяя побояться". Він під кінець зовсім почав з глузду збиватись. Ну, як йидно, червоііці не злякались його хреста, курінь і подвір'я аж димом узялось, а про нього й. не чути нічого., і Та йому й помирати Нас. Домовину зробив собі вже років двадцять тому, а все живе... А палить хутір друзйка твій, бодай би він зслиз І

— Хто?

— Мишка Кошовий, будь він тричі проклятий!

— Та ну ?

— Він, істинний бог! у наших був, про тебе питався. Матері так і сказав: "Як перейдемо На той бік —Григорія ва його найперша черга буде на шворкуі Висіти йому на найвищому дубі. Я об Нього, — каже і шаблі пбганити не буду". А про мене спитав і — вищаривсь. "А цього,— каже, — крив "го, чорти куди потаскали? Сидів би дома-,— каже —на печі. Ну а вже як піймаю, то до смерти пе вбиватиму, але канчуків усиплю поки дух з нього піде!" Ось який розпрочорт виявився! Ходить по хуторі, пускає.

вогонь у купецькі й попівські доми і каже: "За Івана Олексійовича та за Шгокмана всю Вешенську спалю!" Це тобі гзлос?