З моря бурхливого, та з Озівського,
Кораблі на Дін пливуть.
Повертається додому Отаман молодий.
Коло третього—віддалік вогню, покашлюючи від диму" в'яже сотенний балакун мудровані петлі казки. Слухають з увагою, зрідка лише, коли герой оповідання надто вже ловко викручується з каверз, що підстроювали йому москалі та нечиста сила, в смузі вогню промайне біль чиєїсь долоні, лясне по халяві чобота, прокурений пирхливий голос вигукне захоплено:
— Ах, рази-розрази, от здорово!
І знову текучий, безперервний голос оповідача.
Через тиждень після того,' як полк прийшов на лунки, осавул Попов покликав сотенного коваля і вахмістра.
— Як коні? — до вахмістра.
— Нічого, ваше благородіє, дуже приємно навіть. Жолобки на спинах вирівняли. Поправляються.
Осавул, у стрілку зсучив чорний вус (звідсіля і прикладка — Чорногуз), сказав:
— Некез від кемендира пелку полудити стремена і вудила. Відбудеться висечейший оглед пелку. ІЦеб все було з блиском: що сідельце, що інше. Щеб на кезеків було любо глянути. Коли, бретіку, буде готово?
Вахмістр глянув на коваля. Коваль глянув на вахмістра. Обоє глянули на осавула.
Вахмістр сказав:
— Мабуть, що до неділі, ваше благородіє?—і почтиво доторкнувся пальцем до власного, запліснілого в тютюновій зелені вуса.
— Гледи мені! — грізно попередив осавул.
З тим і пішли вахмістр з ковалем.
З цього дня > почали готуватися до найвищого огляду. Іванков Михайло, син каргінівського коваля, — сам тямущий коваль, — допомагав лудити стремена і вудила, інші поверх норми скребли коні, чистили вуздечку, терли битою цеглою трензелі і металеві частини кінського убору.
За тиждень полк блищав як новенький двугривений. Полискувало глянцем усе, починаючи від кінських копит до козацьких облич. В суботу командир полку, полковник Греков, оглядав полк і дякував панам офіцерам за ретельне підготування та за бравий вигляд.
Розмотувалася блакитна пряжа липневих днів. Гладшали від ситих кормів козацькі коні, тільки козаки тривожаться, точать їх здогади; ні слуху, ні духу про височайший огляд. Тиждень минав у непевних розмовах, у поспіху, в готуванні. Колодою по голові наказ: — виступали на Вільну.
Надвечір були там. По сотнях другий наказ: ховати до цойґгавзу скрині з козацьким добром і приготуватись, до можливого виступу.
— Ваше благородіє, до чого б це? — потерпали козаки, випитуючи в чотових офіцерів правди. Офіцери плечиками знизували. Самі за правду семишника заплатили б.
— Не знаю.
— Маневри в присутності государя будуть?
— Невідомо тим часом.
Отакі офіцерські відповіді козакам на втіху. Дев'ятнадцятого липня вістівецЬ полкового командира надвечір встигнув шепотнути приятелеві, козакові шостої сотні Мрихину, що днювалив на стайні:
— Війна, дядю!
— Брешеш ?
* — Істинний бог, а ти цить!
На ранок полк вишикували дивізіонним порядком: вікна казарм тьмяно виблискували порохнявим розбризком шибок. Полк кінно чекав командира.
Перед шостою сотнею на підбористому коневі — осавул Попов. Лівою рукою у білій рукавичці натягує поводи. Кінь бочить голову, вигнувши Колувату шию, чухає морду об зв'язку грудних м'язів.
Полковник вихопився з-за рогу казармного корпуса, боком поставив коня перед лавами. Адьютант дістав хустку, гоже відставивши плеканий мізинець, але висякатись не встиг. У беззвучно дренькотючу тишу полковник кинув:
— Козаки!.. — і владно привернув до себе загальну увагу.
"От воно", — подумав кожний. Пружинилось нетерпляче
хвилювання. Митько Коршунов досадливо штовхнув підбором свого коня, що переступав з ноги на ногу. Поруч з ним, у шерезі міцною поставою завмер Іванков, слухав, зівласто роззявив тригубий. рот з чорнотою нерівних зубів. За ним мружився, горбатячись, Крючков, ще далі по-кін-ському стриг хрящами ушей Лапін, за ним виднівся рубчасто виголений борлак Щеголькова.
— ...Німеччина нам оповістила війну.
По вирівнених шерегах шелестіння: — "Х-х-х-ш-ш-ш-ш,— наче по полю визрілого чорнобілого ячменю пройшлась, гуляючи, вітрова хвиля. Зойком різнуло слух кінське іржання. Округлені очі і квадратова чорнота раззявлених ротів у бік першої сотні: там, на лівому крилі заіржав кінь.
Полковник говорив ще. Розстановлював у потрібному порядкові слова, намагався розпалити почуття національних гордощів, та перед духовними очима тисячі козаків не шовк чужих прапорів з шарудінням стелився до ніг, а своє буденне, рідне-кревне, розметавшись, кликало, голосило: жінки, діти, коханки, незібраний хліб,— осиротілі хутори, станиці...
"...За дві години вантажитись на потяг", — одиноке, що залишилося в пам'яті кожного.
Жінки офіцерів, товплячись недалечко, плакали в хусточки; до казарми купами роз'їздились козаки. Сотник Хопров майже на руках ніс свою біляву вагітну польку-дружину.
До вокзалу полк ішов з піснями. Заглушили оркестру, і напівдорозі вона конфузливо замовкла. Старшинські жінки їхали візниками, на пішоходах пінився барвистий натовп. Жорствовий порох сіяли кінські копита і, глузуючи з свого та чужого горя, стаючи лівим плечем, так, що тремтливо їжився синій наплічник, кидав заспівувач охальні слова стидної козацької:
Дівчина красна, щуку я піймала.
Сотня, навмисно зливаючи слова, під акоманьямент недавно кованих кінських копит, н'есла до вокзалу, до червоних вагонів лишенько своє — пісню.
Щуку я, щуку я, щуку я піймала.
Від хвоста сотні, весь багровий від сміху та збентеження, скакав до пісельників полковий адьютант. Заспівувач, на відліг заносячи, кидав поводи, цинічно підморгував у густий на пішоходах тиск жінок, що проводили козаків і по паленій брондзі його лиць до чорних вусиків стікала гірка полинова настойка, а не піт.
Дівчина красна, юшку я варила,
Юшку я, юшку я, юшку я варила.
На колії застережливо тверезо ревів, набираючи пари, паротяг.
Ешельони... Еіііельони... Ешельони... Ешельони без ліку!
Артеріями країни, залізницями до західнього кордону .жене збаламучена Росія сірошинельну кров.
VIII.
В містечку Торжок полк розбили на сотні, на підставі наказу штабу дивізії, послали під оруду 3-го армійського піхотного корпусу. Пройшовши похідним порядком до містечка Пелікаліє, вона виставила пости.
Кордон охороняли ще наші прикордонні частини. Підтягувались піхотні частини і артилерія. Надвечір 24 липня до містечка прибув батальйон 108-го ГлібівсЬкого полку і батарея. В поблизькому фольварку Олександрівському був пост з дев'яти козаків під командою чотового урядника.