У вулицю влетів як в атаці, в перші відчинені ворота пустив коні, не притишуючи бігу.
Українець-хазяїн трапився привітний. До коней послав сина, а сам допоміг Григорієві роздягнутись, і тоном, що не припускав жадних заперечень, наказав жінці.
— Затоплюй в печі!
Григорій вилежувався на печі в хазяйських штанях, поки висохла його одежа; повечерявши пісним борщем, ліг спати. — Виїхав він ще вдосвіта. Лежав попереду шлях у сто тридцять п'ять верстов, і дорога була кожна хвилина. Загрожувала степова весняна путина: в кожному ярку й балці — галасливі потоки снігової води.
Чорна оголена дорога різала коней. Ранковим приморозком дотягнув до Тавричанської ділянки, і став на розвилку. Курилися пітні коні, ззаду лежав блискучий на землі слід полозків. Григорій покинув в участку сани, підв'язав коням хвости, поїхав верхи; ведучи другого коня на поводі. Вербної неділі вранці дістався до Ягідного.
Старий пан вислухав докладне оповідання про. дорогу, пішов глянути на коні. Сашко водив їх по дворі, сердито поглядаючи на їх глибоко запалі боки.
— Як коні? — спитав пан, підходячи.
— Само собою зрозуміло, — буркнув Сашко, не зупиняючись, здвигаючи сиву прозеленц круглої бороди.
— Не перегнав?
— Ні. Гнідий груди натер хомутом. Пусте.
— Спочивай, — повів пан рукою в бік Григорія, що стояв чекаючи.
Той пішов до челядні, але відпочити довелось тільки одну ніч. Другого дня ранком прийшов Веніямин у новій сатиновій сорочці, в жирку завсідньої усмішки. ч
— Грицьку, до пана. Зараз же!
Генерал човгав по залі в повстяних пантофлях. Грицько раз кашлянув, переминаючись з ноги ніа ногу коло дверей залі, вдруге — пан підняв голову.
— Тобі ЧОГО'?
— Веніямин покликав.
— Ах, так. Іди сідлай жеребця і Кріпиша. Скажи/ щоб Ликера не виносила собакам. На полювання!
Грицько підвів до палісадника засідлані коні, свистом
— Чуёш? Поїдеш зі мною.
Оксана сунула в кишеню Грицькового кожуха прісну пампушку, шиплячи:
— Попоїсти не дасть, вражий син!... Мордують його чорти. Ти б, Грицю, хоч би шарф пов'язав.
Грицько підвід до палісадника засідлані коні, свистом скликав собак. Пан вийшов у чумарці синього сукна, підперезаний набірним ремінцем. За плечима висіла никлева, з корковими стінками, фляшка; звисаючи з руки, гадюкою волочився ззаду плетений гарапник.
Держачи повіддя, Григорій спостерігав . старого, і дивувався легкості, з якою він кинув на кульбаку своє кістляве, старе тіло.
— За мною держи, — коротко наказав генерал, рукою в рукавичці ласкаво розбираючи поводи.
Під Григорієм заграв і пішов боком, по-півнячи несучи голову, чотириліток-жеребець. Він був некований на задні і, потрапляючи на хрушкий льодок, сковзався, присідаючи, наддавав на всі ноги. В згорбленій, але певній поставі похитувався на широкій спині Кріпиша старий пан.
— Ми куди? — рівняючись, спитав Григорій.
— До Ольшанського байрака, — густим басом обізвався пан.
Коні йшли дружньо. Жеребець просив поводу, по-лебеди-ному вигинаючи коротку шию, косив опуклим оком на вершника,. намагався вкусити за коліно. Вихопились на узвіз, і пан пустив Кріпиша машистою ристю. Собаки бігли позад Григорія, розкинувшись коротким ланцюгом. Чорна стара псиця бігла, торкаючись, горбатою мордою кінчика кінського
Ш
хвоста. Жеребець присідав, гарячився, хотів хвиснути настирливу суку, але ж та трохи відставала, тужним старечим поглядом ловила погляд Григорія, що оглядався.
До Ольшанського байрака добігли за півгодини. Пан поїхав байрачною хребтиною, кошлатою від брунатного ста-рюки-бур'яну. Григорій спустився наниз, сторожко вдивляючись в розмите, поковане провалами днище байрака. Він зрідка поглядав на пана. Крізь крицеву сизь голого й рідкого вільшняку видно було чітку, мов змальовану, постать старого. Припадаючи до луки, він підводився на стременах, і на спині його, синьо брижилася перетягнута козацьким паском чумарка. Собаки йшли по горблястому узвозі, держались купою. Переїжджаючи круту колдобину, Григорій звісився з, сідла. <
"Закурити б. Зараз пущу повода й дістану кисета", — подумав він, скидаючи рукавиці, намацуючи в кишені папір.
— Цькувати!... — мов той постріл з рушниці пролунав за байрачною хребтиною крик.
Григорій підняв'голову: на гострогорбий гребінь вискочив пан, і, високо піднісши гарапника, пустив Кріпиша кар'єром"
— Цькувати!...
Перетинаючи хлипке, заросле кугою, й очеретянкою, днище байрака, пригинаючись до землі, швидко біг брудно-бурий, кошлуватий у пахах, невилинялий вовк. Перестрибнувши річище, він став, і, враз повернувшись боком, побачив собак"
Вони йшли на нього лавою, заходячи підковою, відрізаючи від лісу, що починався в кінці байрака.
Пружно похитуючись, вовк вискочив на горбочок, — колишню бабакову скоту, — швидко побіг до лісу. Майже назустріч йому скупими стрибками посувалася стара псиця, ззаду настигав сивий високий пес Яструб — один з кращих і найлютіших в гонитві.
Вовк на хвилину зам'явся, ніби в нерішучості. Григорій, піднімаючись з байрака, кружко поводячи поводами, на хвилину спустив його з очей, а коли вискочив на горб, — вовк мельтешився далеко, далеко; по чорній ряднині степу, зливаючись з землею пливли в бур'янах чорні собаки, а далі збоку, шмагаючи Кріпиша держалном гарапника, обскакував круту балку 'старий пан. Вовк перебігав до сусіднього байрака, близько насідали, оточували собаки, і майже над клоччям вовчих пахів, висів сивий пес Яструб, що звідси здавався Грицькові білястим клаптем.
— Цькувати!... — доплеснувся до Григорія крик.
Він пустив жеребця у весь мах, даремно намагаючись роздивитись, що було спереду. Очі застили сльози, вуха забивав гострий свист розітнутого вітру. Полювання захопило Григорія. Припадаючи до гостро засмерділої потом шиї
жеребця, він вихрився, в буйній гонитві. Поки доскакав до байрака, ні вовка, ні собак не було. За хвилину його наздогнав пан. Здержавши Кріпиша на всьому скаку, крикнув:
— Куди пішов!?
—т В байрак, мабуть.
— Переймай зліва!... Жени...
Пан устромив підбором в боки коня, що танцював дибки/ і поскакав праворуч. Григорій, спускаючись у долину, натягнув поводи, погукнувши вилетів на той бік. Версти півтори підганяв зіпрілого жеребця батогом і криком. В'язка, непросохла земля налипала на копита, груддям засипала обличчя. Довгий байрак лукувато звивався узгірком, повернув праворуч, розвітвився на три приярки. Григорій перетнув поперечний приярок і полетів положистим схилом, побачивши здалека чорний ланцюжок собак, що гнали вовка степом. Йрго, очевидно., відігнали від середини байрака, що особливо густо заросла дубами й вільхами. Там, де середина розколювалась на три приярки і байрак схило стікав трьома зчор-на-сизими рукавами, вовк вийшов на вільне і вигадавши з сотню сажнів, швидко біг з горй, до суходолу, що весь за-кошлатів здичавілими давніми хащами бур'яну й сухого татарника.