Листницький бачив, як Корнілова, що наближався до
нього, обсипали квітами вишукано одягнені дами, що рясно стояли вздовж плятформи. Одна рожева квітка повисла, зачепившись вінчиком за аксельбанти на мундирі Корнілова. Він струсив трохи збентеженим, непевним рухом. Бородатий дід-урадець, заікаючись, почав привітальне слово в імені дванадцяти козацьких військ. Дослухати Листницькому не пощастило, — його відтіснили до стінки, мало не подерли ремінь шаблі. Після промови члена Державної думи Родичева, Корнілов знову рушив, густо обліплений натовпом. Офіцери, взявшись за руки, утворили охоронний ланцюг, але їх розкидали. До Корнілова простяглися десятки рук. Якась гладка розпатлана пані дріботіла обіч нього, намагаючись притулитись губами до .рукава ясно-зеленого мундира. Коло входу під оглушливий гуркіт привітальних вигуків Корнілова піднесли на руки, понесли. Дужим рухом плеча Листницький відтер на бік якогось сановитого добродія, встигнув вхопитися за лакований чобіт Корнілова, як майнув той йому перед очима. Спритно перехопивши ногу, він положив її на плече і, не почуваючи її невагомого тягару, задихаючись від хвилювання, намагаючись тільки зберегти рівновагу і ритм кроків, рушив повільно за натовпом, приглушений ревінням і пролитою міддю оркестри. Коло виходу похапцем оправив згортки сорочки, що в тисняві вилізла з-під паска. Приступками—на майдан.
Спереду натовп;— зелені шпалери війська, козацька сотня кінно. Приклавши долоню до козирка кашкета, моргаючи зволоженими очима, він намагався, але не міг спинити невтримне тремтіння губ. Неясно пам'ятав, як клацали фото-ірафічні апарати, шаленів натовп, ішли церемоніальним маршем юнкери і стояв, пропускаючи їх перед собою стрункий, витягнутий, маленький, з обличчям монгола, генерал.
Через день Листницький виїхав до Петрограду. Влаштувавшись на верхній полиці, він розстелив шинелю, курив, думаючи про Корнілова. '
"Важачи життям,утік з полону, наче знав, що буде такий потрібний батьківщині. Яке обличчя. Мов вирізьблене з самородного каменя, — нічого зайвого, звичайного... Така і вдача. Для нього, певне, все ясно, зважено. Настане слушна хвилина— і поведе нас..Дивно, я навіть не знаю, хто він.'Монар-хіст? Конституційна монархія... От коли б кожен був так певен себе, як він".
Приблизно в той самий час у Москві, в кулуарах Великого театру під час перерви в засіданні членів Московської державної наради, два генерали — один сухорлявий, з обличчям монгола, другий кремезний, з міцно посадженою квадратовою стриженою йоржиком головою, з залисинами на гладенько-зачісаних, злегка засивілих скронях і щільно притиснутими хрящами ушей, відокремившись, походжали по короткому відтинку паркету, півголосом розмовляли:
— Цей пункт деклярації передбачає скасування комітетів по військових частинах?
— Так.
— Єдиний фронт, з'єднаність безперечно потрібні. Без запровадження зазначених від мене заходів немає порятунку. Армія органічно нездатна битися.-Така армія не тільки перемоги не. дасть, але й не зуміє витримати більш-менш значного натиску. Частини розкладено більшовицькою пропагандою. А тут, у запіллі? Ви бачите, як робітники реагують на кожну спробу винайти засоби, щоб їх приборкати? Страйки і демонстрації. Члени наради мають йти пішки... Ганьба! Мілітаризація запілля, міцна караюча рука, безжалісне винищення геть усіх більшовиків, цих носителів маразму— ось найближче наше завдання. Можу я заручитись і надалі вашою підтримкою, Олексію Максимовичу?
— Я безумовно з вами.
— Я був певен цього. Дякую. Ви бачите, коли треба діяти рішуче й твердо, уряд обмежується півзаходами та гучники фразами, — що, мовляв, "залізом і кров'ю покладемо край спробам тих, хто, як недавно, поважиться на народню владу". Ні, ми звикли спочатку— робити, а потім говорити. Вони чинять навпаки. Що ж... буде час... — заживуть плодів своєї політики півзаходів. А я не бажаю брати участи в цій безчесній грі! Я був і залишаюсь прибічником одвертого'бою,— блудити словами не в, мойому характері.
Маленький генерал, спинившись проти бесідника,'покрутив метальового ґудзика на його темно-захисному френчі, сказав, злегка загикуючись від хвилювання.
— Зняли намордника, а тепер самі бояться своєї революційної демократії, просять рушити з фронту до столиці надійні військові частини і в той самий час, у догоду цій демократії, бояться вчинити щось реального. Крок уперед, кррк назад... Тільки при цілковитій консолідації наших сил, найдужчим моральним пресом ми зможемо здобутися на поступки від уряду, а ні, — тоді побачимо! Я не задумаюсь оголити фронт, — хай їх напучують німці!
— Ми говорили з Дутовим. Козацтво, Лавре Георгієвичу, всіма способами підтримає вас. Нам залишається розв'язати питання про спільні дії надалі.
:— Після засідання я чекаю вас і інших у себе. Настрій на Доні у вас?
Кремезний генерал, притискаючи до грудей чотирьохкутнє виголене до Глянцю підборіддя, похмурим з-під лоба поглядом дивився перед себе. Під його широкими вусами тіпнулися кутки губів, коли він відповідав:
— Немає в мене колишньої віри в козака... І тепер взагалі
важко судити про настрої. Потрібний компроміс: козацтву —треба дечим поступитися для того, щоб утримати за собою Іногородніх. Деяких заходів у цьому напрямку ми вживаємо, але за успіх ручитися не можна. Боюся, що як стикнуться інтереси козацтва й іногородніх, може статися й розрив. Земля... навколо цієї вісі крутяться зараз думки і тих, і інших. ,
— Вам треба мати напохваті надійні козацькі частини, щоб забезпечити себе від усяких несподіванок з середини. Повернувшись до ставки, я поговорю з Лукомським, і ми, певне, знайдемо можливість надіслати з фронту на Дін кілька полків.
— Буду вам дуже вдячний.
— Отже, сьогодні ми погодимо питання про наші спільні дії в майбутньому. Я палко вірю в щасливий кінець задуманого, але щастя зрадливе, генерале... Коли воно, всупереч усьому, повернеться до мене спиною, чи можу я сподіватися, що на Доні у вас я знайду притулок?
Не тільки притулок, а й захист. Козаки ж з давніх часів уславилися гостинністю та хлібосольством.
Уперше за весь час розмови посміхнувся Каледін, зм'яг-чивши похмуру втому спідлобного погляду.