— Ти не ображайся, хазяїне!—переступаючи через поріг, грайливо крикнув кубанець. — Ми широко заплатимо!
Він поляскав себе по кишені штанів, уривисто зареготав, і круто урвав сміх, спавши очима на господиню. Вона, зціпивши 'зуби, стояла коло печі, дивилася на нього переляканими очима. Кубанець повернувся до китайця, тривржно бігаючи очима, сказав:
— Ти, ходя, мала-мала йди з дядьком, з оцим дядьком,—. він показав пальцем на господаря.—Йди з ним—він сіна коням дасть... Піди лишень, видай. Чуєш? Ми широко платимо! У Червоної ґвардії грабунку немає. Іди, хазяїне, ну?— в голосі кубанця дзвякнули металеві нотки.
Козак у супроводі китайця і другого, оглядаючися, пішов з хати. Тільки зійшов з ґанку, — почув плачливий жінчин голос. Він вбіг до сіней, рвонув двері. Легенька защіпка вискочила з петлі. Кубанець, схопивши вище ліктя голу руку огрядної господині, тягнув її до напівтемної світлиці. Вона опиралася, штовхала його в груди. Він хотів було схопити впоперек, підняти і нести її, та в цей час двері розчинилися, козак Широко ступнув, собою затулив жінку. Голос його був в'язкий і тихий:
— Ти прийшов до мого куреня як гість... Чого ображаєш бабу?.. Ти що ж?.. Облиш!.. Я твоєї зброї не боюся! Бери, що тобі треба, грабуй, але бабу не важся поганити. Через мене перейдеш хіба... А ти, Нюрко... — він, ворушачи ніздрями, повернувся до жінки, — іди звідси до дядька Дороща. Робити тут нічого!
Кубанець, поправляючи бойові ремні на сорочці, криво посміхався:
— Сердитий ти, хазяїне... Вже й пожартувати не можна... Я на всю сотню жартун... ти не знаєш?.. Я це жартома... Дай, думаю, посадовлю бабу, а вона злякалася... А сіна ти видав? Немає сіна? А в сусідів є.?
Він вийшов, насвистуючи, з силою махаючи натаєм. Незабаром до хутора прийшов увесь загін. У ньому було близько 800 баґнетів і шабель. Червоноґвардійці, на третину розбавлені китайцями, латишами і іншими чужоземцями* розташувалися ночувати за хутором, не покладаючися на своїх різноплеменних і розбещених салдатів.
Тираспільський загін 2-ї Соціалістичної армії, потріпаний у боях з гайдамаками й німцями, що крокували через Україну, з боєм продерся на Дін, висів з вагонів на станції Шеп-тухівці, а що спереду вже були німці, то, щоб пробитися на північ, до Вороніжчини, загін похідно подався на юрт Мигу-линської станиці. Червоноґвардійці, розкладені під впливом карних елементів, що густо набилися до загону, бешкетували дорогою. Вночі проти 17-го квітня, розташувавшися на ночівлю під хутором Сетраковим, вони, не вважаючи на загрози і заборони командного складу, юрбами пішли на хутір, почали різати вівці, на кутку зґвалтували двох козачок, почали безпричинну стрілянину на майдані, поранили одного з своїх. Уночі застави перепилися (спирт везли на кожному возі обозу), а тим часом троє верхівців козаків висланих з хутора, вже збивали по околичніх хуторах тривогу.
. Вночі в пітьмі сідлали козаки коні, виряджалися, нашвидку збивали загони з фронтовиків і стариків і під керівництвом офіцерів, котрі на хуторах проживають, а то й вахмістрів, стягалися до Сетракова, оточували червоноґвардій-ський загін, збиралися в балках і за горбами. З Мигулін-ської, з Колодязьного, з Богомолова ішли вночі півсотні. Піднялися верхнєчирці, наполівці, калинівці, єйці, колоде-зянці.
Дожеврював на небі Волосожар, линяло й облазило ворсисте чорне хутро ночі. На світанку з гиком з усіх боків ринули на червоноґвардійців кінні козацькі лявіни. Кулемет потріщав—і замовк, спалахнула — і згасла безладна стрілянина, тихо заплюскалося рубання.
За годину закінчена була справа: загін розгромлено до щенту, більше як двісті чоловіка порубано і постріляно, коло п'ятисот узято в полон. Дві чотиригарматні батареї, 26 кулеметів, 1000 рушниць, великий запас бойової амуніції потрапили до рук козаків.
За день цвіли вже по всій окрузі червоні прапорці посланців, що скакали шляхами і путівцями. Станиці і хутори гуділи. Шкереберть'летіли ради і нашвидку обирали отаманів.
До Мигулінської з запізненням ішли сотні Казанської і Ве-шенської станиць.'
У 20-х числах квітня верхові станиці Донецької округи відкололися. Утворилася окрема округа, названа Верхнє-Донською. За окружний центр вибрано Вешенську, багатолюдну, другу в краї після Михайлівської числом і розмірами хуторів станицю. Нашвидку викраювали з колишніх хуторів нові станиці. Утворилися Шумилінська, Каргінська, Боківська станиці. І Верхнє-Донська округа, відтягавши собі дванадцять станиць і одну українську волость, зажила окремим від центру життям. До складу Верхнє-Донської округи увійшли станиці колишньої Донецької округи: Казанська, Мигулінська, Шумилінська, Вешенська, Сланська, Каргінська, Боківська, Пономарівська волость; колишньої Усть-Медведицької' Усть-Хоперська, Краснокутська і Хоперської округи: Буканівська, Слащевська, Федосєєвська.
На окружного отамана дружно обрали козака Єланської станиці, генерала, що закінчив військову академію, Захара Якимовича Алферова. Про Алферова подейкували, що він з зубожілих козацьких офіцериків вибився в люди тільки завдяки своїй дружині—бабі енергійній і розумній; казали, що вона тягнула нездарого чоловіка за вуха і не давала йому дихнути аж доки він, тричі зрізавшися, у четвертий раз все ж склав іспита до академії. 4 ,
Але тими, днями про Алферова коли й говорили, то дуже мало. Інше' притягало думки.
XXII.
Повінь тільки но почала збувати. На луках, коло городніх тинів, оголилася бура намулиста земля, смужкою лежав, залишившися після розливу, наплив: цурпалля, оскомелля сухого очерету, гілля, куга, тогорічне листя, прибитий хвилею дрям. Верби затопленого понад Доном лісу ледве примітно зеленіли, з гілок китицями висіли сережки. На тополях ось-ось готові були розпукнутися бруньки, аж коло самісіньких дворів хутора хилилися до води пагінки залитого розливом верболозу. Жовті пухнаті, мов неоперені каченята, бруньки його заринали у хвилі, погойдувані вітром.
На світанку до городів підпливали, шукаючи покорму, дикі гуси, білогорлики, зграї качок. У тубіг) вдосвіта кага-кали мідноголосі гагари. Та й: опівдні видно було, як на скуйовдженому вітром просторі Дону пестить і няньчить хвиля білопузих чирків.