— Не криюся, що мені жаль з нею розлучитися,—Бунчук похмуро і натягнуто посміхнувся.
— Жаль?! Вже й цього багато... Ганно, ти чуєш?
Він походив по кімнаті, на ході підняв з-за скрині запорошений томик Гаріна-Міхайловс'ького і, стріпонувшись, почав прощатися.
— Ти швидко, Ганно?
— Іди. Я зараз,—відповіла та з-за перегорожі.
Взявши чисту білизну, вона вийшла. На ній була підперезана ременем захисна салдатська гімнастівка з кишенями, трошки відстобурчекими персами, і та сама чорна спідниця, подекуди зацерована, але чиста бездоганно. Важке, недавно вимите волосся, пушилося, вибивалося з вузла. Вона одягнула шинелю, затягуючи паска, спитала (недавня жвавість її зникла і голос був тьмяний, благанний):
— Ти братимеш участь у наступі сьогодні?
— Ну, звичайно! Не сидітиму ж я, згорнувши руки.
— Я прошу тебе... Послухай, будь обережний. Ти зробиш це заради мене? Так? Я залишаю, тобі зайву пару вовняних панчіх. Не застудися, пильнуй не замочити ноги. З Луганського я напишу тобі.
У неї якось зразу вицвіли очі, прощаючись, призналася:
— Ось бачиш, мені дуже боляче уходити від тебе. Спочатку, коли Абрамсон запропонував їхати до Луганського, я пожвавішала, а зараз почуваю, що без тебе там буде пустельно. Зайвий доказ, що почуття зараз зайве—врно зв'язує... Ну, та хоч як, а прощавай!..
Попорощалися стримано-холодно, але Бунчук зрозумів це так, як і слід зрозуміти: вона боялася розгубити запас рішу-чости.
Він вийшов провести. Ганна пішла метушливо, поводячи плечима, не оглядаючись. Йому хотілося окликнути її, але він помітив прощаючись в її трохи скошеному, затуманеному погляді надмірний і вогкий блиск; силуючи волю, крикнув з уданою бадьорістю:
— Сподіваюся, побачимося в Ростові! Бувай ‘здорова, Г анно!
Ганна оглянулася з-під плеча, прискорила кроки.
Як воиа відійшла, Бунчук із страшною силою відчув самотність. Він повернувся з вулиці' на квартиру, але ж зразу вискочив звідти, мов обпечений... Лам кожна річ дихала її присутністю, кожна річ зберігала її запах: і забута хусточка і салдатська ладівниця, і мідний кухоль, — усе, до чого доторкалися її руки.
Бунчук до вечора протинявся по станції, відчуваючи небувалий неспокій, з таким почуттям, ніби відтяли у нього щось і він йіяк не призвичаїться до нового свого становища. Розгублено приглядався він до облич незнайомих червоноґвар-дійців і козаків, декого пізнавав, багато вгадували його.
В одному місці його спинив козак, товариш ще з німецької війни. Він затяг Бунчука до себе на квартиру, запросив узяти участь у грі. За столом різалися в "очко" червоно-ґвардійці з загону Петрова і недавно прибулі матроси-мок-роусівці. Оповиті тютюновим димом, вони дзвінко буцали картами, шаруділи керенськими грішми, лаялись, очайдушно кричали. Бунчука потягло на повітря, вийшов, не попроїдавшися.
Виручило його те, що за годину довелося йти в наступ.
XVIII.
По смерті Каледіна Новочеркаська станиця доручила владу походному отаманові Війська Донського генералові Назарову. 4-го січня делегати, що з'їхалися на Круг, обрали його на військового наказного отамана. На Круг зібралася незначна частина делегатів, переважно представники низів-ських станиць південних округ. Круг звався Малим. Роботу свою почав 4-го лютого. Назаров, заручившися підтримкою Круга, оголосив мобілізацію від 17-ти до 55-ти років, але козаки неохоче бралися до зброї, не вважаючи на загрози, і висилання до станиць озброєних загонів для переведення мобілізації.
В той день, коли Малий Круг розпочав, роботу, до Новочеркаську з румунського фронту похідно прийшов шостий Донський козацький, генерала Краснощокова полк, під командою військового старшини Таціна. Полк від самого Катеринославу йшов з боями, прориваючи більшовицьке кільце. Його тріпали під П'ятихаткою, Межевою, Матвійовим Курганом і в. багатьох місцях, але, не зважаючи на це, він прибув майже у повному складі, при всіх офіцерах.
Полкові влаштували урочисту зустріч. Після молебня на соборному майдані Назаров дякував козакам за те, що не зламали дисципліну, чудовий стрій і зі зброєю прийшли на захист Дону.
6-го полк вирядили на фронт, під станцію Сулин, а 8-го прийшли до Новочеркаську чорні звістки: полк під впливом більшовицької агітації самовільно пішов з позиції і відмовився захищати військовий уряд.
Робота Кругу йшла в'яло. Передрішеність боротьби з більшовиками почували всі. Під час засідань Назаров—цей енергійний, запальний генерал — сидів спершися на руку, закривши долонею лоба, мов болісно про щось думаючи.
Розпалися порохом останні надії. Змикався і зашморгував горло Донщині більшовицькій зашморг. Уже гуркотіло під 'Гихорецькою. Чутки йшли, що йде з Царицину до Ростова тамтешній більшовицькій командир-хорунжий Автономов.
9-го ранком до Ростова ввійшов загін капітана Чернова; тіснив його Сіверс, з тилу обстрілювали козаки Гнилівської станиці. Малесенька залишалася перетинка, і Корнілов, зрозумівши, що залишатися в Ростові небезпечно, того ж дня видав наказа про відхід на станицю Ольгинську.
Цілий день на вокзал і офіцерські патрулі пострілювали з Темерніка робітники. Надвечір з Ростова виступила густа колона гадюкою, звиваючись поплазувала на Аксай. По зрихлілому вогкому снігові важко йшли, куценькі сотні. Мигтіли гімназичні шинелі з ясними ґудзиками, зеленкуваті— реалістів, але в масі переважали — салдатсько-офіцерські. Чоти вели полковники і капітани. В рядах були юнкери і офіцери, починаючи з хорунжих, кінчаючи 'полковниками. За численними підводами обозу йшли біженці — літні, поважні люди, в міських пальтах, в калошах. Жінки дріботіли коло підвід, засіряваючи в глибокому снігові, вихляючися на високих підборах. ,
В одній з сотень королівського полку йшов осавул Євген Листницький. В шерезі з ним—підтягнутий муштровий офіцер, штабс-капітан Старобєльський, поручник Суворівського Фанагорійського гренадерського полку Богачов і підполковник Ловічев — престарий, беззубий офіцер, весь, як замате-рілий лис, укритий рудою просивиною.
Накопичувалися сутінки. Морозило. Від гирла Дону солонкуватий і вогкий підпирав вітер. Листницький звично, не гублячи кроку, місив потовчений сніг, вдивлявся в обличчя людей, що випереджали сотні. Проз них, обіч дороги, пройшли командир Королівського полку, капітан Нєженцев і колишній командир Преображенського Гвардійського полку Кутепов, в розстебнутій шинелі і збитому на круту потилицю кашкеті.