В справі відкликання з гірно-заводського району поліції, нібито від військового уряду поставленої, уряд заявляє, що питання про поліцію буде поставлено на розв'язання Кругу 4-го лютого.
Уряд заявляє, що в налагодженні місцевого життя може бра/ги участь тільки місцева людність, а тому він вважає, виконуючи волю Кругу, за потрібне всіма засобами боротися проти проминання до краю озброєних більшовицьких загонів, що намагаються нав'язати краєві свої порядки. Життя своє має налагодити сама людність — і тільки сама вона.
Уряд не бажає громадянської війни, він всіма засобами намагається розв'язати справу мирним шляхом, для чого пропонує Військово-революційнрму комітетові взяти участь у депутації до більшовицьких загонів.
Уряд вважає, що коли сторонні загони не йтимуть в межі краю, — Громадянської.війни не буде, бо Уряд тільки захищає Донщину, ніякої наступальної акції не починає, решті Росії своєї волі не нав'язує, а тому й не бажає, щоб і Донові хтось сторонній нав'язував свою волю.
Уряд забезпечує цілковиту волю виборів у станицях і військових частинах і кожен громадянин зможе розвинути свою агітацію і боронити свій погляд на призначених виборах до Військового кругу.
Щоб визнати потреби козаків по всіх дивізіях мають тепер же призначити комісії з представників частин.
Військовий уряд Війська Донського пропонує всім частинам, що послали своїх депутатів до Військово-революційного комітету, взятися до своєї нормально? праці, — оборони Донського краю.
Військовий уряд не припускає й думки, щоб свої донські частини виступили проти уряду і тим почали чварну війну на Тихому Доні.
Військово-революційний комітет повинні розпустити частини, що обрали його, а всі частини, замість цього, .повинні надіслати своїх представників до існуючого Крайового військового комітету, що об'єднує всі військові частини краю.
Військовий уряд вимагає, щоб негайно звільнили всіх, кого заарештував Військово-революційний комітет, а адміністрація з метою відновлення нормального життя в краї, повернулася до виконання своїх обов'язків.
Бувши представником тільки незначного числа козацьких частин, Військово-революційний комітет не має права ставити вимоги в імені всіх частин, а то більше — в імені всього козацтва.-
Військовий уряд вважає за цілком неприпустимі стосунки комітету з Радою народніх комісарів і користування її грошовою підтримкою, бо це значило б поширювати вплив Ради народніх комісарів на Донський край, в той час, як Козачий Круг і з'їзд некозацької людности цілого краю визнали владу Рад за неприйнятну так само, як і Україна, Сибір, Кавказ і всі без винятку козацькі війська.
Голова Військового Уряду, товариш військового отамана — М. Богаєвський..
Старшини Війська Донського: Єлатонцев,
Поляков,
Мельніков
В складі делегації, надісланої від Донського уряду до Таганрогу для переговорів з більшовиками, поїхали й члени Кам'янського ревкому — Лагутін і Скачков. Подтелкова і інших затримали на час у Новочеркаську, а тим часом загін полковника Чернєцова в кілька сот багнетів, при важкій батареї на площадках і двох легких гарматах, очайдушним наскоком захопив станції Звірево—Лиху і, залишивши там. заслін з одної сотні при двох гарматах, основними силами повів наступ на Кам'янську. Зламавши опір революційних козацьких частин під полустанком Північний Донець, Чернецов 17-го січня зайняв Кам'янську. Але вже за кілька годин було одержано звістку, що червоноґвардійські загони СаблІна вибили з Звірева, а потім і з Лихої покинутий там заслін чернєцівців. Чернецов пустився туди. Коротким лобовим ударом він перекинув 3-ій Московський загін, не абияк потріпав у бою Харківський загін і відкинув на вихідні позиції червоноґвардійців, що в паніці відступали.
Після того, як становище у напрямку Лихої було відновлено, Чернєцов, перехопивши ініціятиву, повернувся до Кам'янської. З Новочеркаську до нього 19-го січня підійшов підсилок. Другого дня Чернєцов вирішив наступати на Глибоку.
На воєнній нараді ухвалили, на пропозицію сотника "Пінкова, взяти Глибоку, почавши обхідний рух. Чернєцов побоювався наступати лінією залізниці, бо боявся зустріти в цьому напрямку упертий опір частин Кам'янського рев-кому та червоноґвардійських загонів, що підійшли до них з Черткова.
Вночі почався глибокий' обхідний рух. Колону вів сам Чернєцов. ‘ "
Уже перед світанком підійшли до Глибокої. Чітко перешикувалися, розсипалися розстрільнею. Видаючи останні накази, Чернєцов зліз з коня і хрипко наказав командирові одної з сотень:
— Без церемоній, осавуле.'Ви мене зрозуміли?
Він поскрипів чобітьми по твердій ожеледі, зсунув набік сиву каракулеву папаху, розтираючи рукавичкою рожеве вухо. Під ясними шаленими очима його синіли круги від безсоння. Губи мерзлякувато морщилися. На коротко підстрижених вусах світився пушок інею.
Загрівшись, він скочив на коня, обсмикав захисного офіцерського кожушка і, здіймаючи з луки поводи, торкнув лисого, рудуватого дончака, впевнено і твердо посміхнувся:
— Почнімо!
XII.
Перед з'їздом фронтового козацтва в Кам'янській утік з полку підосавул Ізварин. Напередодні він був у Григорія, говорив, віддалено натякаючи на свій відход. , "
За теперішніх обставин важко служити в полку. Козаки кидаються між двома крайностями — більшовики і колишній монархічний лад. Уряду Каледіна ніхто не хоче підтримувати, частково навіть, тому, що він носиться зі своїм паритетом, мов дурень з, писаною торбою. А нам потрібна тверда, вольова людина, що зуміла б поставити іногородніх на належне місце.,. Але я вважаю, що краще тепер підтримати Каледіна, щоб не програти остаточно. Помовчавши, закурюючи, спитав: — Ти... здається, уступив у червону віру?
-— Майже, — погодився Григорій.
— Щиро, чи як Голубов, робиш ставку на популярність се-ред козаків?
— Мені популярність непотрібна. Сам шукаю виходу.
— Ти вперся в стінку, а не вихід знайшов.
— Побачимо...
— Боюся, що зустрінемося ми, Григорію, ворогами.
— На бойовищі друзів не пізнають, Юхиме Івановичу,— посміхнувся Григорій.'
Ізварин посидів трохи і пішов, а на ранок зник, — як у воду пішов.
У день з'їзду прийшов до Григорія'козак-отаманець з хутора Лебяжого, Вешенської станиці. Григорій чистив і шма-рував нагана. Отаманець посидів трохи і вже на відході сказав, ніби між іншим, тоді як прийшов виключно ради цього. Він анДв, що у Григорія відбив бабу Листницький, колишній офіцер отаманського полку і, випадково побачивши його на вокзалі, зайшов попередити.