Він підійшов до урядника і відвів його набік, не дивлячись у вічі, сказав:
— Пустімо їх! Ти як, Количев? їйбо!
Урядник, теж блудячи поглядом, немов чинив цієї хвилини щось ганебне, промовив:
— Хай ідуть... Чорта з ними вдієш! Ми сами скоро на цій самій дистанції будемо... Чого вже гріха таїти!
І, повернувшись до салдатів, крикнув обурено:
— Падлюки! З вами як з добрими, з усією увічливістю, а ви нам грошей? Та що в нас своїх мало, чи що?—І побагро вів: — Ховай гаманці, а то до штабу попру!..
Козаки відійшли геть.
Поглядаючи на далекі порожні вулички села, Кошовий гукнув до салдатів:
— Гей! Кобилко! Куди ж ви на чисте пнетесь? Он лісок, переднюйте в ньому, а вночі далі! А то ж на інший пост нахопитесь,— заберуть!
Салдати роздивилися на всі боки, помнялися в нерішучості і, мов ті вовки, низкою, брудно-сірим ланцюжком потягли до закошлаченої оринячком долинки.
Першими днями листопаду почали доходити до козаків суперечні чутки про переворот у Петрограді. Штабні ординарці, звичайно найкраще за всіх поінформовані, запевняли,
що Тимчасовий уряд утік до Америки, а Керенського спіймали матроси, обстригли наголо і, вимазавши дьогтем, як гулящу дівку, два дні водили по, вулицях Петрограду.
Пізніш, коли було одержано офіційне повідомлення про скинення Тимчасового уряду і перехід влади до більшовиків, козаки насторожено притихли. Багато хто радів, сподіваючись кінця війні, але тривожив глухий відгомін чуток, що 3-й кінний корпус разом із Керенським. іде на Петроград, а з півдня підпирає Каледін, устигнувши заздалегідь стягнути на Дін козацькі полки.
Фронт розвалювався. Коли в жовтні салдати уходили розпорошеними, неорганізованими купками, то наприкінці листопаду з позицій плановим порядком знімалися роти, батальйони, полки; деякі уходили порожнем, але здебільшого забирали полкове май о, розбивали склепи, пострілювали офіцерів, мимохідь грабували і розкованою, буйною повінню котились на батьківщину.
В таких обставинах безглуздям було призначення 12-го полку затримувати дезертирів і полк, після того, як його знову кинули на позиції, даремно намагаючись затикати ті діри, що утворювала піхота, кидаючи свої ділянки, в лютому знявся з позиції, похідно дійшов до найближчої станції і, повантаживши все полкове майно,,кулемети, запаси набоїв, коні, рушив у середину заклекотілої у боях Росії...
Через Україну посувалися ешелони 12-го полку на Дін. Недалеко від Знаменки полк намагались обеззброїти більшовики. Переговори тривали півгодини. Кошовий і ще п'ятеро козаків, голів сотенних ревкомів* прохали пропустити їх із зброєю.
— Навіщо вам зброя? — допитувались члени станційної ради. .
— Своїх буржуїв і генералів .бити! Каледіну хвоста ламати!— за всіх відповідав Кошовий.
— Зброя наша, військова, не дамо! — хвилювались козаки.
Ешелони пропустили. В Кременчуці знову намагались
обеззброїти. Погодилися пропустити тільки тоді, як козаки кулеметники, поставивши коло розчинених дверей вагонів кулемети, взяли на приціл станцію, а одна з сотень, розсипавшись розстрільнею, лягла за насипом. Під Катеринославом не допомогло й перестрілювання з червоногвардійським загоном, — полк все ж частково обеззброїли: забрали кулемети понад сотню скриньок з набоями, апарати польового телефону, і кілька цівок дроту. На пропозицію заарештувати офіцерів, козаки відповіли відмовою. За всю дорогу втратили тільки одного офіцера — полкового адьютанта Чирковського, якого присудили до смерти сами козаки, а виконали вирок Чубатий та якийсь червоноґвардієць-матрос. Надвечір 17-го грудня на станції Синельникове козаки витягли адьютанта з вагона.
— Цей самий зраджував козаків? — весело спитав озброєний мавзером і японською ґвинтівкою щербатий матрос-чор-номорець.
— Ти думав — ми обізнались? Ні, ми не змилили, йог© витягли! — задихаючись, говорив Чубатий.
Адьютант, молодий підосавул, зацьковано оглядався, гладив волосся пітною долонею, і не почував ані холоду, що палив обличчя, ані болю від удару прикладом. Чубатий і матрос трохи відвели його від вагона.
— Через отаких чортів і бунтуються люди, і революція заграла через таких... У-у-у, ти, коханий мій, не трусись, а то обсипешся! — пришіптував Чубатий і, знявши кашкета, пе-рехристився.
— Держись, пане підосавуле!
— Приготувався? — бавлячись мавзером і шалою білозубою усмішкою, спитав Чубатого матрос.
— Го-то-вий!
Чубатий ще раз перехристився, скоса глянув, як матрос, відставивши ногу, підносить мавзера і зосереджено мружить око, — і, суворо посміхаючись, вистрілив перший.
Під Чапліним полк випадково встряв у бій між анархістами і українцями, втратив трьох козаків забитими і ледве прорвався, насилу прочистивши колію, зайняту ешелонами якоїсь стрілецької дивізії.
За три доби передній ешелон полку вже вивантажувався на станції Міллерово. Інші застрягли в Луганському.
Полк у половинному складі (решта роз'їхалась по домах ще з станції) прийшов на хутір Каргін. Другого дня з торгів продавали трофеї — привезені з фронту, відбиті в австрійців коні, ділили грошові суми полку, спорядження.
Кошовий і інші козаки з хутора Татарського вирушили додому ввечорі. Виїхали на гору. Внизу, над білястим льодовим закрутом Чиру, найкращий у верхоріччі Дону, лежав хутір Каргін. З димаря, парового млина, розсипчастими м'ячиками вихоплювався дим,'на майдані чорніли юрби народу, дзвонили до вечірні. За Каргінським пагорбом ледве мріли вершки верб хутора Климівського, за ними, за полинною сизиною осніженого обрію, іскрився і багряно сяяв димний, розпластаний на півнеба захід сонця.
Вісімнадцятеро вершників проминули могилу, що підпирала три інеєм запушені дикі яблуньки і свіжою ристю, поскрипуючи подушками сідел, подались на північний схід. Морозяна злодійськи ховалася за гребнем кіч. Козаки, кутаючись у башлики, час-від-часу переходили на польовий* чвал. Гостро, лунко до болю, клацали підкови. На південь текла з-під кінських копитів накочена дорога; обабіч льодиста плівка снігу, прибитого недавньою розталлю, держалася, чіпляючись за бадилинки, при світлі місяця вилискувала і грала крейдяним текучим вогнем.
Козаки мовчки Підторкували коні. Стікала на південь дорога. Крутився на сході, в Дубовенькому байраці ліс. Миготіли обіч кінських ніг філейні петлі зайчачих слідів. Над степом, мов той набірний козацький пасок, лежав, ошатно оперезавши небо, Чумацький шлях.