Козаки дружно розхапали рушниці, вишикувалися.
— Кулемети брати чи як? — спитав у чорновусого матроса козак-кулеметчик.
— Беріть. Кадетам їх не залишати.
Перед уходом козаків з'явились у повному складі офіцери сотень. Стояли тісною купою, очей не зводили з моряків. Сотні, вишикувавшись, рушили. Попереду кулеметна команда везла кулемети. Колещата дрібно поскрипували, торохкотіли 'по мокрому камінні. Матрос у бушлаті йшов поруч з передньою чотою першої сотні. Високий, білявий козак Фе-досєєвської станиці держав його за рукав, винувато-звору-шено говорив:
— Та, голубе мій, чи нам охота проти народу? Здуру за-плюхалйся сюди, а коли б знали, та хіба ж ми пішли б? — і зажурено мота'в чубатою головою..—Вір слову—не пішли б. їйбо!
Четверта сотня йшла остання. Коло брами, де густо стовпився весь жіночий батальйон — зупинка. Здоровезний козак, видравшись на бруси, переконливо й значущо киває ног-тястим чорним пальцем:
— Ви, стрільці, слухайте сюди. Ось ми зараз ідемо, а ви через свою бабську дурість, залишаєтесь. Ну, так ось, щоб без дурощів! Коли зачнете в спину нам стріляти, — повернемось і порубаємо всіх на капусту. Зрозуміло гомоню? Отож то! Прощавайте тим часом!
Він зіскакує з брусів, рис.тю наздаганяє своїх, час-від-часу поглядає назад.
Козаки доходять майже до середини пляцу. Оглянувшись, один схвильовано каже:
"— Диви, хлопці! Офіцер нам навздогін!
Багато хто на ході повертає голову, дивляться. Майданом біжить, придержуючи шаблю, високий офіцер. Він розмахує рукою.
— Це — Атарщиков, третьої сотнк
— Котрий?
— Високий, ще родинка в нього на оці.
—: Надумав уходити з нами.
— Він гарний хлопець.
Атарщиков швидко наздогнав сотню, здалека видно, як на обличчі його тремтить усмішка. Козаки махають руками, сміються.
— Натисни, пане сотнику!
— Швидше!
Від палацової брами — сухий одинокий щуток пострілу. Атарщиков широко змахує руками і, закидаючись, падає на спину, дрібно сіпає ногами, б'ється об брук, намагається підвестись. Сотні, мов за командою, розвертаються обличчям до палацу. Коло повернутих кулеметів — навколішках номери. Шарудіння стрічок. Та коло брами палацу, за сосновими брусами — ні душі. Ударниць і офіцерів, що хвилину назад товпилися там, постріл неначе злизав. Сотні знову квапливо шикуються, йдуть вже прискорюючи кроки: Двоє козаків останньої чоти повертаються від місця, де впав Атарщиков.
Голосно, щоб чула вся сотня, один кричить:
— Кусонуло його під ліву лопатку. Готовий.
Крок у нього лунає гримучо й чітко. Матрос у бушлаті командує:/
— Ліве плечо вперед... Арш... ' ,
Сотні, звиваючись, повертають ліворуч. Мовчанкою про-вожає їх притихлий, згорблений палац.
XX.
Жевріла осінь. Перепадали дощі. Над Биховим коли-не-коли показувалося збезкровлене сонце. В жовтні почало відлітати дике птаство. Навіть уночі над прохолодною, чор-ною землею дзвенів, гірко хвилюючи журавлиний клич. Поспішали перелітні 'зграї, тікаючи від близьких приморозків, від морозких на височині північних вітрів.
Бихівські в'язні, заарештовані в справі Корнілова, чекали суду півтора місяці. За цей час життя їх у в'язниці якось відстоялося і набуло, коли не зовсім звичайних, то все ж своєрідно-сталих форм. Ранком, після сніданку, генерали йшли на проходку, повертаючись, розбирали пошту, приймали рідних і знайомих, що відвідували їх, обідали, після "мертвої години" порізно працювали по своїх кімнатах, вечорами, звичайно, збиралися в Корнілова, довго розмовляли ї радились. .
У жіночій гімназії, перетвореній на в'язницю, все ж жили не без комфорту.
Зовнішню охорону несли салдати Георгієвського батальйону; внутрішню — текінці. Та охорона ця, хоч до певної міри й обмежувала волю в'язнів, зате мала й дуже істотну перевагу: була побудована так, що першої ліпшої хвилини заарештовані могли, коли б захотіли, легко і безпечно втекти. За весь час перебування в бихівській в'язниці вони без перешкоди зносилися з зовнішним світом, натискали на буржуазну громадськість, вимагаючи прискорити слідство і суд, замітали сліди заколоту, намацували настрої офіцерства і на поганий кінець готувались до втечі.
Корнілов, заклопотаний тим, щоб утримати коло себе відданих йому текінців, знісся з Каледіним, і той, на його вимогу, спішно надіслав до Туркестану сем'ям текінців, що потерпіли від голоду, кілька вагонів хліба. По допомогу для родин офіцерів — учасників Корніловського виступу — Корнілов звернувся з листом, дуже гострого змісту до великих банкірів Москви і Петрограду; ті не забарилися вислати кілька десятків тисяч карбованців, побоюючись невигідних для себе викриттів. З Каледіним у Корнілова до листопаду не переризалося довге листування. В докладному листі, надісланому. Каледіну в середині жовтня, він запитує про становище на Доні і про те, як поставляться козаки до його приїзду туди. Каледін прислав позитивну відповідь..'.
Жовтневий переворот хитнув ґрунт під ногами бихівських в'язнів.. Другого ж дня у всі боки полетіли гінці і вже за. тиждень відгуком чиєїсь тривоги за долю в'язнів пролунав лист Каледіна, адресований верховному головнокомандувачеві, генералові Духоніну, —в якому він настирливо пильно. випрохував Корнілова і решту заарештованих на поруки. З таким же проханням зверталася до ставки рада спілки козацького війська та головний комітет спілки офіцерів армії і фльоти. Духонін зволікав.
1-го листопаду Корнілов надіслав йому листа. Нотатки Духоніна на берегах листа—яскраве свідчення того, яка безсила була ставка, що на той час фактично вже втратила будь-яку владу над армією, доживаючи в прострації останні дні.
"Високоповажний добродію.
Миколо Миколайовичу.
Вас доля поставила в таке становище, що. від вас залежить змінити кінець подій, котрі набули згубного для країни напрямку, головним чином через нерішучість та попуск старшого командного складу. Для Вас настає хвилина, коли люди повинні або важитися, або відходити геть, інакше на" них ляже відповідальність за за-гибіль країни і ганьба за остаточний розвал армії.
За тими непдвними уривчастими відомостями, що доходять до мене, становище важке, але ще не безвихідне. Та воно буде таким, коли ви допустите, щоб ставку захопили більшовики, або ж добровільно визнаєте їх владу.