Посада голови до дечого зобов'язувала ... Мишко йшов повільно й поважно ; хода його була така незвичайна, що дехто з хутірських, зустрівши його, спинявся і з усмішкою дивився йому вслід. Прохір Зиков, що зустрівся з ним у провулку,, з жартівливою шанобливістю позадкував до плоту, спитав :
— Та що це ти, Михайле? В будній день у все добре вирядився і йдеш виступці, як на параді... Чи не наново свататись ідеш ?
— Схоже на це,— відповів Мишко, значно стиснувши губи.
Коло воріт громов'ського базу він, не спиняючись, сунув руку в кишеню за кисетом, пильно оглянув широке подвір'я, розкидані по ньому будівлі, вікна" хати.
Мати Кирила Громова тількищо вийшла з сіней. Відкинувшись назад, вона несла таз дрібно нарізаного кормового гарбуза1. Мишко шанобливо поздоровкався з нею. Ступив1 на ганок.
— Дома Кирило, тітонько ?
— Дома, дома, заходь,—даючи дорогу, сказала старуха.
Мишко увійшов у темні' сіни, в півтемряві намацав ручку
коло дверей.
Кирило сам відчинив йому двері в кімнату, відступив на крок. Чисто поголений, усміхнений і трохи п'яний, ВІН ОГЛЯ-' нув Мишка коротким, вивчаючим поглядом, невимушено сказав :
— Іще один служивий! Заходь, Кошовий, сідай, гостем будеш... А ми тут випиваємо, так, по маленькій...
— Хліб сіль та солодка чарка,— Мишко потис руку, господареві, оглядаючи гостей, що сиділи за столом.
Він прийшов явно не до речі. Плечистий, незнайомий Михайлові козак, що розсівся на покуті, коротко й допитлива глянув на Кирила, відсунув: склянку. Ахваткін Семен, що сидів по той бік столу — далекий родич Коршунових, побачивши Михайла, нахмурився й одвів очі.
Господар запросив Михайла до столу.
— Дякую за запросини.
— Ні, ти сідай, не гордуй, випий з нами.
Мишко сів до столу. Беручи з рук господаря склянку з самогонкою, кивнув головою.
— З прибуттям тебе, Кириле Івановичу !
— Спасибі. А ти давно з армії ?
— Давно. Встиг обжитися.
— І обжитися й оженитися, кажуть, встиг ? Та чого ж ти кривиш душею ? Пий до дна !
— Не хочу. У мене до тебе діло є.
— Це вже ні! Це ти не балуйся ! Сьогодні я про діло не говорю. Сьогодні я гуляю з друзями. Якщо ти за ділом, приходь завтра.
Мишко встав зза столу,— спокійно усміхаючись, сказаві:
— Воно й діло дрібничкове, та негайне. Давай вийдем на хвилинку.
Кирило, погладжуючи старанно закручені чорні вуса, деякий час мовчав, потім уставі: 4
— Може, тут скажеш ? Чого ж мй будемо од компанії одбиватись ?
— Ні, давай вийдемо,— стримано, але наполегливо попрохав Мишко.
— Та вийди з ним, чого торгуєтесь' ? — сказа© незнайомий Мишкові плечистий козак.
Кирило неохоче пішов у кухню. Жінці, що поралась коло печі, шепнув :
— Вийди! звідси, Катерино! — І, сідаючи на лаву, сухо спитав':
— Яке діло ?
— Ти скільки днів удома?
— А що хіба ?
— Скільки, питаю, вдома живеш ?
— Четвертий день, здається.
— А ві ревком заходив ?
— Покищо ні.
— А у Вешки думаєш іти, у військомат ?
— Ти до чого оце вернеш ? Ти за ділом, прийшов, то— про діло й говори.
— Я про діло' й говорю.
— Ну, то йди к чорту! Що ти таке за купина на рівному місці, що я повинен тобі звіт давати ?
— Я голова ревкому. Покажи посвідчення з частини.
— О — о — он воно що ! — протягнув' Кирило й бистрими, протверезілими, очима глянув в очі. Михайлові.— О — о — он ти .куди !
— Туди ж таки. Давай посвідчення !
— Сьогодні прийду до Ради і принесу.
— Зараз давай !
— Воно в мене десь заховане.
— Знайди.
— Ні, зараз не буду шукати. Іди собі додому, Михаиле, іди від скандалу.
— У мене з тобою скандал короткий ...— Мишко поклав руку в праву кишеню.— Одягайся !
— Облиш, Михайле! Ти мене краще не чіпай...
— Ходімо, я тобі кажу!
— Куди ?
— В ревком.
— Щось мені не хочеться.— Кирило зблід, але говорив, глузливо усміхаючись.
Хитнувшись вліво, Мишко витяг з кишені наган, звів курок.
— Ти підеш, чи ні ? — спитав він.
Кирило мовчки ступив до кімнати, але Мишко заступив йому дорогу, очима показав на сінешні двері.
— Хлопці! — з удаваною невимушеністю крикнув Кирила— Мене тут ніби арештували ! Допивайте горілку без мене.
Двері з кімнати широко відчинились, Ахваткін ступив був через поріг, але, побачивши наведений на нього наган, швидко відхитнувся за одвірок.
— Іди,— наказа© Мишко Кирилові.
Той перевальні пішов до виходу, ліниво взявся за .клямку і раптом, одним стрибком перескочивши сіни, шалено грюкнув надвірніми дверима, плигнув з ганку. Поки він, пригинаючись, біг через двір до садка,— Мишко вистрілив на нього два рази і не влучив. Поклавши ствол нагана на лікоть лівої зігнутої руки, широко розставивши ноги, Мишко старанно націлявся. Після третього пострілу Кирило наче був спіткнувся, але ту ж мить легко перескочив через пліт. Мишко збіг з ганку. Вслід йому з хати гримнув сухий і уривчастий постріл з гвинтівки. Спереду, в побіленій стіні сараю куля вибила глину і, цокнувши, сипнула на землю сірими кам'яними бризками.
Кирило біг легко й швидко. Зігнута фігура його миготіла між зеленими шатрами яблунь. Мишко перескочив через пліт, упав, лежачи вистрілив на втікача ще два рази й обернувся лицем до дому. Надвірні двері були широко розчинені. На ганку стояла Кирилова мати, козирком приставивши долоню до очей, дивилась у садок. "Треба було його без балачок стріляти на місці!" — тупо подумав Мишко. Він ще кілька хвилин лежав під плотом, поглядаючи на дім, і якимось розмірним механічним рухом зчищав прилиплу до колін грязь, а потім устав, важко переліз через пліт і, опустивши дуло нагана, пішов додому.
V
Разом з Кирилом Громовим зникли Ахваткін і той незнайомий козак, якого бачив Кошовий, коли приходив до Громових. Вночі ще двоє козаків зникли з хутора. З Вешенської в Татарський приїхав невеликий загін Дончека. Декого з козаків арештували, чотирьох, що з'явилися з частин без документів', направили в Вешенську в штрафну роту.
Кошовий цілі дні просиджував у ревкомі, смерком приходив додому, біля ліжка клав заряджену гвинтівку, наган засовував під подушку і лягав спати не роздягаючись. На третій день після пригоди з Кирилом він сказав Докійці:
— Давай спати в сінях.
— Чого це ? — здивувалась Докійка.
— У вікно можуть стрельнути. Ліжко біля вікна.