Прохір, випадково озирнувшись, помітив трепетну усмішку на рум'яних і припухлих від морозу губах Оксани, з досадою зауважив :
— Ну, чого ти вишкіряєшся ? Наречена, та й годі! Рада, що з дому вирвалась ?
— А ти думаєш, не рада ? — дзвінко відповіла Оксана.
— Знайшла радість... Дурна ти баба! Ще не бидно, чим ця прогулянка скінчиться, і ти загодя не осміхайся, сховай зуби.
— Мені гірше не буде.
— Подивлюсь я на вас, і так же мене нудить...— Про-хір сердито замахнувся на коней батогом.
— А ти одвернись і — палець у рот,— сміючись, порадила Оксана.
— Знов таки виходить — дурна ти! Так я з пальцем у роті й повинен до моря їхати ? Вигадала !
— Чого ж це тебе занудило ?
— Мовчала б! Чоловік твій де ? Злигалась з чужим дядьком і їдеш чорт зна куди ! А якщо Степан оце в хутір з'явиться, тоді як ?
— Знаєш що, Проша, ти б краще в наші діла не втручався,— попросила Оксана,— а то й тобі щастя не буде.
— Я у ваші діла й не втручаюсь, на чорта ви мені здалися ! Але можу я викласти свою думку ? Чи мені з вами за кучера їхати та тільки з кіньми балакати ? Теж, видумала! Ні, ти хоч сердься, Оксано, хоч не сердься, а лупцювати б тебе треба доброю хворостиною, лупцювати, та ще й кричати не давати ! А про щастя ти мене не лякай, я його з собою везу. Воно в мене не'абияке, таке, що й співати не співає і спати заважає... Но, прокляті ! Все б ви ступою йшли, чорти капловухі!
Усміхаючись, Григорій слухав, а потім примирливо сказав.:
— Не лайтесь; попервах. Дорога наша довга, ще встигнете. Чого ти до неї чіпляєшся, Прохоре ?
— А того я до неї чіпляюсь,— розлючено сказав Про-хір,— що нехай вона мені зараз краще не перечить. Я тепер так думаю, що нема на білім світі нічого гіршого за жінок ! Це —' таке чортове кодло ... це, братику мій, у бога — найгірша вигадка — жінка ! Я б їх, чортів вредних, всіх до єдиної перевів, щоб вони й не смерділи на світі! Ось я який на них злий зараз ! І чого ти смієшся ? Дурне діло — з чужої біди сміятись ! Подерж віжки, я злізу на часину.
Прохір довго йшов пішки, а потім умостився в санях й балачки більше не заводив.
Ночували в Каргінській. Вранці, поснідавши, знов вирушили в дорогу, і до ночі залишили за собою верст шістдесят шляху.
Величезні обози біженців тяглись на південь. Чим далі од'їжджав Григорій від юрта6 Вешенської станиці, там важче ставало знайти місце для ночлігу. Коло Морозовеької стали траплятись перші військові частини козаків. Ішли кінні частини, в яких було лише по тридцять — сорок шабель, нескінченно тяглися обози. В хуторах усі приміщення до вечора уже були зайняті, і ніде було не тільки переночувати, а й поставити коні. На одній з тавричанських ділянок, даремно проїздивши, шукаючи дому, де б можна було переночувати, Григорій змушений був переночувати в сараї. На ранок намокла під час завірюхи одежа замерзла, пожолобилась і торохтіла при кожному рухові. Майже цілу ніч Григорій, Оксана і Прохір не спали, і тільки перед світанком зігрілись, розіклавши за подвір'ям багаття з соломи.
Ранком Оксана несміливо запропонувала :
— Гриша, може переднювали б тут? Цілу ніч промучились на холоді і майже не спали, може — відпочинемо трошки ?
Григорій погодився. Насилу знайшов він вільний куток. Обози на світанку рушили далі, але похідний лазарет, що перевозив понад сто чоловіка ранених і тифозних, теж лишився днювати.
В малесенькій кімнатці на брудній долівці спало чоловіка з десять козаківі. Прохір вніс рядно й торбу з харчами, біля самих дверей постелив соломи, взяв за ноги й відтяг убік якогось козака, що спав безпробудно, сказав з грубуватою ласкою:
— Лягай, Оксано, а то ти так переморилась, що й на себе стала несхожа.
До ночі на ділянці знову набилось повним — повно народу.-До зорі на провулках горіли вогнища, чути було людські голоси, кінське іржання, рипіння полозів. Ледве почало світати — Григорій розбудив Прохора, шепнув :
— Запрягай. Треба вирушати'
— Чого так рано ? — позіхаючи, спитав Прохір.
— Послухай.
1
Нарізна снасть — снасть, спеціально пристосована для ловіння хрящової риби.
2
Сімак — тут: 'дві копійки.
3
проти нас навколо Денікіна для захисту своїх станиць, може лише виставити Денікіна рятівником Дону, може лише створити армію козаків для Денікіна, тобто може лише підсилити Денікіна. Саме тому необхідно зараз же, не гаючи часу, змінити вже скасований практикою старий план, замінивши його планом основного удару через Харків — Донецький басейн на Ростов:
поперше, тут ми матимемо середовище не вороже, навпаки,— симпатизуюче нам, що полегшить наше просування;
подруге, ми дістаємо дуже важливу залізничну сітку (донецьку) і основну артерію, що живить армію Денікіна,—лінію Вороніж — Ростов ...
потрете, цим просуванням ми розтинаємо армію Денікіна на дві частини, з яких добровольчу залишаємо на з'їдення Махнові, а козачі армії ставимо під загрозу заходження їм у тил;
почетверте, ми дістаємо можливість посварити козаків з Денікінйм, який (Денікін) на випадок нашого успішного просування постарається пересунути козачі частини на захід, на що більшість козаків не піде...
поп'яте, ми дістаємо вугілля, а Денікін залишається без вугілля. З прийняттям цього плану не можна гаятись..."
4
Лазоревою квіткою на Дону називають дикорослий тюльпан.
5
Поріччя — тут: хутряний водяний звірьок — нуриця, видра.
6
Юрт—земля станиці або хутора.
Прохір підвів з сідельної подушки голову, почув глухе і далеке гримотіння гарматного пострілу.
Умились, з'їли сала і виїхали з ожилої ділянки. На провулках рядами стояли сани, метушились люди, в передранішній темряві хтось хрипко кричав:
— Ні, ховайте їх самі! Поки ми викопаєм на шість чоловіка яму — полудень буде !
— Та хіба ж ми повинні їх ховати?—спокійно питав другий.
— Нічого, закопаєте ! — кричав хрипкий.— А не хочете нехай лежать, тухнуть у вас, мені діла нема !
— Та що ви, пане дохтор! Нам коли всіх ховати, котрі з проїжджих помирають, то тільки це й робити. Мабуть самі приберете ?
— Іди к чорту, йолоп царя небесного! Це мені через тебе лазарет червоним здавати, чи як ?
Об'їжджаючи загачену підводами вуличку, Григорій сказав :
— Мертві нікому не потрібні...