— Прекрасно,— сказав начальник дільниці.
В цю хвилину до кабінету з несамовитим криком вдерлися двоє гусей і, радісно гелгочучи, кинулися до мене. Начальник дільниці від несподіванки аж підвівся з крісла і здивовано, не розуміючи, звідки могли взятися тут дикі гуси, дивився на мене. А гусенята вже заспокоїлися, посідали, як ні в чому не бувало, біля моїх ніг і, стомлені переходом, вмить поснули, позакладавши голови під крила.
Мені було страшенно ніяково, що гусенята порушили ділову обстановку розмови. Я почервонів.
— Пробачте,— сказав я.— Це мої гусенята. Я не причинив дверей, коли йшов сюди, і вони вирішили мене наздогнати.
— Хто б міг подумати, що дикі гуси так звикають до людей!— промовив начальник дільниці, і по його обличчю я побачив: він зацікавився гусенятами і не помітив моєї ніяковості.
— Для мене це теж була новина,— сказав я.
Після засідання я пішов до своєї палатки і всю дорогу вичитував гусенятам за їхню поведінку, а вони, ніби вибачаючися, тихо гелготали мені у відповідь.
Після цього випадку, коли мені треба було йти на якесь засідання, я намагався вийти з палатки непомітно для гусенят і міцно причиняв двері. Інакше вони, здіймаючи галас, кидалися за мною, і тоді доводилося повертати назад, щоб залишити їх дома.
Полярне літо коротке. Частенько вже в серпні бувають морози, а інколи випадає сніг. Цілий день у палатці горіла залізна пічка, і тільки вночі, коли всі укладалися спати, вона гасла. Гусенята частенько, шукаючи тепла, забиралися вночі в пічку і сиділи на теплому попелі. Одного разу убиральник, коли пічка погасла, наклав усередину трісочок, щоб вони до ранку підсохли. Ми вже лягли спати, коли гусенята, покрутившися біля пічки, нарешті повлазили в неї і, умостившися на трісках, поснули.
Серед ночі я прокинувся від несамовитого гусячого крику. В пічці яскраво горіли підсохлі тріски, а в повітрі тхнуло паленим пір'ям. Одне гусеня з обгорілим хвостом, шкандибаючи, крутилося по палатці, а друге кричало, немов його ріжуть. Тільки я встав, обоє кинулися до моїх ніг, і я побачив, що в обгорілого гусеняти обпалена ще й нога. Перетинки на ніжці геть обгоріли. Я знайшов бинт, вазелін і зробив перев'язку. Потім обкутав обох гусенят теплим платком і посадив їх собі під ліжко. Ранком хворого оглянув лікар і сказав, що виразка скоро загоїться.
— А як ви думаєте,— спитав я лікаря,— зможе гусеня плавати без перетинки?
— Гм,— усміхнувся лікар,— плавати йому буде незручно. Та проте коли дуже схоче плавати, то в нього ж залишилися перетинки на одній нозі.
Надворі стояв вересень. Гусеня видужало, і тільки одна нога була схожа на курячу. Над палаткою час від часу пролітали косяки диких гусей, збираючися в далеку путь на південь. Щоразу, як у небі лунало гелготання, мої гуси підіймали голови і відповідали тривожним криком.
Якось я пішов до тундри оглянути шурфи і взяв з собою гусенят, щоб вони прогулялися. На горбках червоніли брусниці, і гусенята спритно дзьобали ягоди. Раптом з неба пролунало "гил-гил-гил". Мої гуси перестали пастися і попідіймали голови. Потім змахнули крилами і піднялися в повітря. Вони зробили наді мною коло і полетіли до табуна.
— Тєгі-тєгі! — крикнув я.
Але вони підіймалися все вище і вище, змішалися з табуном і зникли за обрієм.
"От і все",— подумав я і сумний пішов до палатки.
— Казав я вам, попідрізуйте їм крила,— зустрів мене мій помічник,— а тепер маєте!
— Ну, що ж! Хай летять,— відповів я.
До півдня я не міг заспокоїтися. Часом я виходив надвір і дивився на небо, але гусячі табуни пролітали над палаткою, не зупиняючися.
Короткий день згасав. Я скінчив роботу і, відкинувшися на ліжку, замислився. Раптом біля палатки пролунало знайоме "гил-гил-гнл".
— Тєгі-тєгі! — радісно крикнув я і у відповідь почув що голосніше гелготання і настирливе стукання. Гусенята били дзьобами в брезентові двері палатки. Мій помічник впустив утікачів. Бони поважно зайшли до приміщення і, ніби нічого не сталося, посідали біля гарячої пічки.
— Сьогодні ж я їм по підрізаю крила,— сказав помічник.
— Ні,— відповів я,— крил ми їм не будемо стригти. Хай роблять, що хочуть.
Від обіду залишилась каша з компотом, і я поставив її гостям. Вони враз пожвавішали і вмить знищили все, що було в мисці. Потім, сховавши голови під крила, тихо поснули.
Другого дня гуси полетіли зранку і повернулися серед дня. На третій день знову полетіли і повернулися ввечері. Але на четвертий день полетіли і не вернулися.
— Свіже повітря і рідна стихія кращі за рисову кашу з компотом,— сказав мій помічник.
— А хіба не так? — відповів я.
Та через день гуси повернулися знову. Всі ми дуже зраділи і один перед одним пригощали їх — давали хліба, каші, через кожну хвилину кликали "тєгі-тєгі", брали на руки.
Ранком другого дня я крикнув "тєгі-тєгі!" і пішов до тундри перевірити нові шурфи. Відліт гусей ішов на повну силу. Високо в небі пролітали, виладнавшись у трикутники, табуни, направляючись на південь. Мої вихованці щоразу тривожно підіймали голови, але я звертався до них "тєгі-тєгі", і вони заспокоювалися на якусь хвилину. Нарешті один з косяків пролітав дуже низько, і мої гуси не витримали. Злетівши, вони зробили наді мною кілька кругів у повітрі і приєдналися до табуна. Табун раптом зламав свій такий правильний лад трикутника і став кружляти навколо мене. Потім гуси знову виладналися і пішли на південь.
Я чекав кілька днів, але гуси не поверталися.
Все рідше і рідше лунало в небі гелготання, а потім і зовсім замовкло. Раптом випав сніг. Ударили морози. Почалася довга полярна зима. Інколи вечорами, сидячи в палатці біля червоної, як жар, пічки і слухаючи завивання пурги, ми згадували своїх "тєгі-тєгі".
— Де вони тепер? Чи долетіли до теплих країв?
Далі за роботою помалу забули про них зовсім-
Хоч яка довга полярна зима, та і їй приходить кінець. У травні на пагорках став танути сніг, і в червні задзюрчали вже п струмки. Незабаром пішла крига на річках, з'явилися перші гості з півдня і порижіли білі полярні куріпки. В небі лунало гусяче "гил-гил-гил", з свистом пролітали качки, перекидалися в повітрі кулики. Зазеленіла тундра.