Ти не матимеш жодного краба

Сторінка 2 з 2

Гуцало Євген

Пузань забрав свою рибу і подався геть. "Ну що ж,— подумав Борис.— Хтось інший візьме з собою. І попливу я далеко, що й берега не побачу. І було б добре не повернутись... І таки не повернусь".

— Здрастуй! — сказали за спиною.

Він сквапно обернувся — ззаду стояла Людмила і посміхалася. Йому стало приємно, губи самі розтягнулися в усміху, але він примусив себе бути серйозним і нічого не відповів.

— Ти сердишся на мене? — запитала вона.

— Ні! — збрехав Борис.

— От і сердишся! — заперечила вона.— Інакше б ти не розкидався крабами, яких приносиш мені.

— А чому він казав, що краб дохлий?

— Він пожартував.

Борис хотів запитати, чому ж тоді вона не заступилася за нього, а потішалась разом з отим чорнявим брехуном. Але він не зважився. Він подумав, що тоді вона по-справжньому гніватиметься на нього. І не запитав. Тим більше, що ось зараз вона сама підійшла до нього.

— А хто він такий? — запитав Борис.

— Так... Один знайомий...

— Хочеш, я тобі завтра зловлю бичка?

— Хочу. Тільки ти злови мені малого собаку.

— Добре. Завтра я піймаю для тебе собаку... А сьогодні я хотів попливти на човні далеко...

— Навіщо?

— Щоб більше не зустрічатися з тобою.

Вона засміялася.

— Я зловлю для тебе собаку,— сказав дуже серйозно.

IV

Він нашвидкуруч з'їв рагу з ріжками, вихлебтав рідку манну кашу, проковтнув, пирхаючи, півсклянки какао — і зслизнув із їдальні. Ні батько, ні мати не гукнули йому навздогін жодного слова. Вони, звичайно, помітили його маневр, але якраз були зайняті бесідою з молодою художницею, з якою сиділи за одним столиком.

Далеченько від берега блищав камінь, що з нього Борис любив рибалити. Він добрів до каменя, всівся на ньому, насадив на гачок черв'яка... Зловився першим бичок. Борис викинув його. Потім довго нічого не клювало. "Можливо, тут, де я сиджу,— подумав Борис,— немає жодної риби і треба перейти в інше місце". Але в інше місце не перейшов, бо скоро йому попався ще один бичок, який був схожий на першого. Борис навіть подумав, що то клюнув той самий.

Коли маленьку, з настовбурченими плавниками, собачку було піймано,— на камені він не знайшов Людмили. Тоді подався на пляж, де купалося і смалилося на сонці багато людей. Людмила стояла біля лінії прибою і босою ногою пробувала воду. Біля неї був отой знайомий хлопець. Однією рукою він тримав її за плечі. Борис хотів уже повернути назад, щоб його й не помітили, але несподівана злість повела його вперед.

— Я зловив для тебе собаку,— сказав він Людмилі, простягуючи їй захлялу без води, непоказну рибку.

— Ох, яка гарна собака! — сказав чорнявий хлопець.

Людмила дивилась на Бориса і жалісливо усміхалась.

— Ти її сам зловив, таку кляту? — спитав чорнявий.

— Візьми,— сказав Борис.— Однаково я більше для тебе нічого не ловитиму. Ти не матимеш жодного краба. Жодної собаки!..