Батько глянув кисло на Петра.
— Ти чого не йдеш до церкви? Мовчанка. Мати зітхнула.
— Не хочу. Батько підскочив
— Що—може в комуни"?
Діти заскиглили; а мати стала з олив'яними очима, губи сині, шепотіли чи молитву, чи прокляття. Петро підвівся, похмуро одійшов.
— І не п:-ду.
Раптом вийшов з хати.
... Перед обідом прийшов Грицько (він доводився родичем). Випивали. Грицько казав:
— На чорта ти хоч убивав, мовчали-б і так. Забрав що треба й кінець... А то начальник казав... Безразлічно. говорить, а як дізнаюся хто, так не-кай я.
— Так то-ж буржуї. Жалько йому, чи-що.
— Приказ Е. Безразлічно, бандити, говорить. Увечері позбирались хлопці. Жінка теж прийшла,
похнюпилась. Жовтіла мертвим обличчям. Федось знизав брови.
— Геть звідціля! Чортова моша... Степан махнув кучерями по козацьки.
— Чудно, Федось, що ти віруючий...
— А хіба не можна?
— Та ні. А що вбиваєш-же; бог заброняє-ж...
— А на фронті?.. Дурниця І
Гілки, прип'яті минулою бурею, заходили в темряву і там згасали.
І буває тут темрява; инколи, з горобиними ночами, трясла землю.
І чути, ніби за кручею щось скиглить; чути як, пролазить нічне плахіття, ніби живе, ніби похмарене.
І от хата одинока, яка була в удалу горобину ніч, така й зразу.
Тоді без ножиків полоснули. Тільки дитина й Одарка не тут, бо трупи позабирали, поховали на кладовищі в одній труні.
А на хресті написали:
— От руки убийць скончались.
Коли ховали, піп то яро брався за бороду, ніби вирвати думав, то гладив. Вітер розтрушував волосся. Піп затягував з дяком а баби підпирали руками щоки і потім тихенько плакали. Хто зна ОД чого.
Одна баба казала:
— Та й батюшка жалібно правлять. [ плив дим по могилах.
Це третя була з таким написом, з березами, вишнями.
Зразу Федось думав про це:
— Скажіть: ми правильні, що так робимо?—обізвався він до хлопців.
— Вповні справедливі!
І кипіли жили на лобі, ніби шипучка, та чорніли.
Вперта голова в Федося, лобага.
Друга ніч була ясна, зоряна. Парубки розходились і вулиці, а Федось з братвою мандрував. Умовились не вбивати нікого. Дядько, до якого вони йшли, кив на хуторі. Здалеку ще виднілись комори і хата іід залізним дахом.
Збоку спав ліс, розплющував очі й знову дрімав.
Вони, як і в першу горобину ніч, йшли вкупі 1 коли перед очима вже повирізувались сараї, то зони перелізли через тин. Біля конюшні лежав о-5ака, загарчав.
Степан кинув йому шматок сала. Федось і останні засміялись, бо собака захарчав, пустив червону стьожку і потім витягся.
Ніч була ясна, зоряна.
Вони одламали замка, коні заржали. Федось од-зязав обох; взяв собі одного, а другого віддав Степанові. Сіли. Поїхали через тік тихо. Дзвеніли вуз-цечки. Инші йшли пішки. Потім із лісу виїхала підвода й ті три сіли иа воза.
Стелеться нічний шлях, торохтить віз. А на небі ЇЙ око недосяжний Чумацький Шлях, а тут синій нічний степ.
Федось крикнув:
Ну, хлопці, я з Степаном на Колонтай.
Поїхав прямо, а ті звернули вправоруч.
А хазяїн, тільки виїхали вони за тік, одчинив іверї, причаїв, як тінь, пішов у хату і вернувся з :инами. Пішли до конюшні. Собака здох, а конюшня Зула зачинена.
Тоді хазяї" кинулися по хуторі; собаки загавкали, люди позбігались.
Потім позапрягали коней, а деякі верхи— Й кинулись навздогін.
ХазяТ сиділи на возі.
Цокали і осі об колеса, а од воза падали тіні Місяць срібнорогий. ще молодий, плив за ними по
ТЬМЯНІЙ СИНЯВІ...
Доїхали до комітету. Хуторяни увійшли п хату.
Деякі міліціонери спали на долівці, а Гриьцко сидів біля телефону.
— Вам чого? Чш!
— Обікрадено!
— Так що-ж. Ви куркулі з Водяного. Знаю. А як куркулів обікрадено, то нічого добра в їх хватить...
— А нащо-ж міліція?
— Та ходім до начальника, що там з ним балакати" обізвався бородатий.
І вийшли. Біля комітету стояли підводи, коні дрімали. Знову заторохтів по селу віз.
Назад їхали хуторяни з начальником. Стали. Начальник увійшов, побудив міліціонерів. Грицько схилився на стіл, не вірив.
— ІДо, хіба справді їхати, це-ж куркулі?
— їхати! Треба ловити бандитів!
— Хіба є такий закон?—
— Приказ і не розговарювать!
Задзвеніли ґвинтовки Два міліціонери поїхали з хуторянами. їхав і Грицько.
— Ви, сукини сини, підкупили начальника. Де такий закон, щоб обороняти куркулів?.,
Другий засунув затвор.
— Нічого не зробиш. Говорить, бандити.
Хазяї сіли на коней, а инші хуторяни повернули назад. їхали шагом. З села звернули вліворуч.
— От-туди поїхали вони, бо через тік.
— Так ви-ж могорич ставте.
— Та вже-ж! Почухали потилиці.
Ніч степова замертвіла, засиніла: Жита кругом.
По дорозі замирав пил як і степ. І серед степу людські голоси були ТИХІ й боязькі.
А Грицько кусав губу.
— Хитрі гади!—Потім побачив дробовики у хуторян.—А оружіе чого, хіба можна?
— Дробовики маєм право. І не балакали.
— Це хлопці: Федось, Степан,—думав Грицько— і чорти їх потаскали... А тепер арештовуй.
— А що, якби вас тут той,—звернувся він до хуторян.
Бородатий розгладив уса, подивився на синів і спокійно промовив:
— Не питай, нас більше, та й подужали-б... Ну, що буде, то буде—наганяти!
Грицько вдарив коня. Понеслися, перепливаючи, сині лани. Впереді виднілися дві точки.
Грицько кричав:
— Стій!— і вибухнув у повітря.
Коні важко дихали і ще важче одбивали пил. Передні були вже зовсім близько, хуторяни направили дробовики і ще раз крикнули:
— Стійі
Клацали підкови, пил улігся. Передні приставали, потім зовсім стали.
Перебалакувались між себе. Степан хитнув головою й зліз.
— Один чорт, влопалися... Аби хоч менш їх!— теж стали.
Грицько забрав "нагана". Федось мовчав, а хуторяни забрали коней та гладили гриви,
Степан та Федось злізли з коней. Пішли. Повернули й мовчки поїхали. Грицько придивився.
— Хлопці! Чого мовчите? Не поїхав, якби не начальник, підкупили, мабуть, оці...
Хазяї єхидно засміялися, а Федось підняв голову.
— Я і на суді скажу, що буржуїв бив! 1 все... А як вернуся, то побачимо. А начальник буржуйський попихач!
Була тиха степова ніч, мріяли сині лани, нічні кажани перелітали по-над дорогою.
А згори дивився на цих людей ері норогий молодик.