Тема нашої доби

Сторінка 4 з 19

Хосе Ортега-і-Гассет

Але я гадаю, що існує інший об'єктивний спосіб виявлення в теперішньому ознак прийдешнього.

Я вже зазначав, що тіло кожної епохи має зієрархієзовану анатомію, а також первинні й вторинні, похідні від перших, активності. Згідно з цим риси, що виявлялися протягом двадцяти років у вторинних активностях життя,— найбільш явних і видимих — почали проникати в первинні активності. Політика, наприклад, є однією з найдругорядніших функцій історичного життя, у тому розумінні, що вона простий наслідок всього іншого (2). Коли стан духу починає визначати суть політичних рухів, він уже пройшов по всіх інших функціях історичного організму. Політика — це тяжіння одних мас над іншими. Отож, для того щоб модифікація історичних глибин добулася до мас, вона спершу має справити вплив на добірну меншину. Але її члени належать до двох класів: людей дії і людей споглядання. Безперечно, нові тенденції, ще зародкові й кволі, першими сприймуть люди споглядальної, а не активної вдачі. Щоденна круговерть заважає людині дії відчути перші мляві повіви вітру, які на часі не здатні наповнити її практичні вітрила.

Таким чином, свій перший невиразний відбиток новонароджувана доба залишає в чистому мисленні. Це позосталі від легіту легенькі брижі на гладенькій поверхні ставу. Мислення — це найбільш плинне в людині, а відтак і піддатливе найменшим змінам світовідчуття.

Отже, витворювана нині наука є магічним кристалом, вдивившись в який, можна постерегти відблиск майбутнього. Модифікації, часом чисто технічного характеру, яких нині зазнають біологія та фізика, соціологія чи історія первісного суспільства, а надто філософія,— це перші порухи нової доби. Надзвичайно делікатна матерія науки чутлива до найменших коливань життьової снаги, і за ледь помітними ознаками може [324] реєструвати те, що роки по тому прибере гігантських обрисів на кону суспільного життя. Завбачення майбутнього володає точним інструментом на взірець сейсмічного приладдя, що за найменшим двиготом звідомляє про землетрус десь у далекому світі.

Наша генерація, якщо вона не хоче повернутися спиною до свого власного призначення, має орієнтуватися на загальний характер теперішньої науки, а не вдаватися в сучасну політику, яка є анахронізмом і звичайнісіньким відгомоном конаючого світовідчуття. Від того, що сьогодні зачинається в думці, залежить завтрашнє життя на майданах.

Фіхте зробив подібну на свій час спробу у відомому, згодом видрукованому окремою книгою, курсі "Характер сучасної епохи". Не вдаючись у зайві подробиці, я спробую побіжно розкрити те, що вважаю головною темою нашої доби.

III

РЕЛЯТИВІЗМ І РАЦІОНАЛІЗМ

За всім сказаним криється припущення, що між науковими системами і генераціями чи епохами існує внутрішній зв'язок. Чи не означає це, що наука, і зокрема філософія,— це сукупність переконань, які є правдивими лиш для певної доби? Погодившись таким чином з минущим характером всякої істини, ми неодмінно опинилися б у лавах адептів релятивізму, який є одним з найтиповіших явищ XIX століття. Прагнучи відцуратися цієї епохи, ми тільки повторили б її помилки.

Питання про істину, позірно випадкове і чисто окремішнє, виводить нас на прямий шлях до самісінького кореня теми нашої доби.

Під словом "істина" криється найвищою мірою драматична проблема. Адекватно віддзеркалюючи дійсність, істина мусить бути єдиною і незмінною. Але людське життя у своєму багатогранному розвої, тобто в історії, повсякчас міняє погляди, освячуючи як "істину" те, що вбирає на часі. Як узгодити одне з другим? Як укоренити істину, єдину і незмінну, в людську вітальність, яка є, по суті, мінливою і(1) варіює від індивіда [325] до індивіда, від раси до раси, від віку до віку? Якщо ми хочемо прилучитись до повнокровного життя історії і гойдатись на її звабливих хвилях, то мусимо зректися ідеї, що істина приступна для людини. Кожен індивід має свої власні, більш чи менш тривкі, переконання, істинні "для" нього. В них він розпалює своє внутрішнє вогнище, яке жевріє на оберемках існування. В такому разі "єдиної" істини не існує: є тільки "відносні" істини відповідно до вдачі кожного суб'єкта. Це і є доктрина "релятивізму".

Але зректися істини, що так невимушено зробив релятивізм, набагато важче, ніж то видається з першого погляду. Цим зреченням нібито можна досягти найвищої безсторонності щодо розмаїття історичних феноменів. Але якою ціною? По-перше, якщо не існує істини, релятивізм не може сприймати себе наповажне. До того ж віра в істину є суттєвим фактом людського життя: якщо її відтяти, життя обернеться на щось ілюзорне й абсурдне. Самий цей відтин втратить сенс і вартість. Зрештою, релятивізм — це скептицизм, а скептицизм, узасаднений як заперечення всякої теорії, є самозгубною теорією.

Релятивістська тенденція натхнена, безперечно, шляхетним наміром пошанування любої серцю несталості, властивої всьому живому. Але цей намір зазнав краху. Як казав Гербарт: "Кожен здібний початківець є скептиком, але кожен скептик — лиш початківець".

Набагато глибше, ще з часів Відродження, на самісінькому споді європейської душі струменіє антагоністична тенденція — раціоналізм. Сповідуючи геть протилежні погляди, раціоналізм задля порятунку істини заперечує життя. Обидві тенденції опиняються в ситуації, як у тому народному дистиху про двох пап — Пія VII і Пія IX:

Пій, щоб зберегти престол, утратив віру, Пій, щоб зберегти віру, втратив престол.

Бувши єдиною, абсолютною і незмінною, істина несумісна з нашими індивідуальностями — тлінними й мінливими. Отже, можна припустити, попри існуючі між людьми відмінності, наявність якогось абстрактного суб'єкта, спільного для європейця і китайця, сучасника Перікла і шляхтича часів Луї XIV. Декарт назвав нашу вільну від відмінностей та індивідуальних [326] особливостей спільну сутність "розумом", а Кант — "розумним єством".

Зважте, що наша особистість зазнала розщеплення. По один бік лишається все наше життьове і конкретне, наша животрепетна й історична реальність. По другий — раціональне ядро, яке уможливлює осягнення істини, але натомість позбавлене життя, химерний привид, що незворушно ковзає в часі, вільний від несталості, притаманної вітальності.