Різні є способи діставання води на світі. Один з них — найновітніший — везе на Каховку в своїх думках Мурашко, іншим — найдопотопнішим — змушені зараз користуватися чабани в степу. Проїжджаючи мимо степового колодязя, що стояв край шляху, бачив Мурашко лозинуватого босого хлопця з латками на колінах, що тягав для обіднього водопою верблюдами , воду "у простір".
— Ддя чийого "шматка"? — гукнув у степ хлопцеві передній погонич.
— Для Мануйлового! — дзвінко відповів хлопчину, зупинившись і проводжаючи очима валку * Не впізнав задуманий Мурашко в ньому свого знайомого полтавського Данила, але зіркий Данько здалеку впізнав садівника і, вітаючись, радісно скинув перед ним свій вилинялий картузик.
Рушив у сліпучі простори вигорілий на сонці хлопчик за своїми такими ж вигорілими, бурої масті верблюдами. Неквапом погнав і погнав їх від колодязя в безвість, чекаючи посвисту чабана, що стежить за цебром. Лише по напнутій над степом линві видно було проїжджим, який тут глибокий колодязь: на півверсти струною напнулася линва.
Різні є способи діставання води на світі... Той тягає "журавлем", той весь вік ходить по кругу під дерев'яним барабаном, а той живе в підземеллях водокачки, позначивши своє місце на поверхні лише сяйвом скляних, повних сонця шоломів.;. На Данькову долю випав оцей спосіб, найдопотопніший, який по-чабанському зветься: "у простір".
У простір пішов хлопчина, у простір пливе Мурашко. Вже хлопця з його верблюдами ніжно обтікає марево, вже й Мурашко ледь видніється Данькові на облитій маревом мажарі, що відпливає усе далі й далі на Каховку, погойдуючись, мов баркас, на великих маревних водах...
XXVIII
Наступного дня Лідії Олександрівні привезли з Каховки коротеньку записку, в якій Мурашко повідомляв, що, порадившись з Баклаговим, він виїжджає з проектом до Санкт-Петербурга.
Було це як грім з неба для сім'ї та для вузького кола Мурашкових друзів. Панську ж Асканію в той день збудоражила зовсім інша подія: з далекої Америки повернувся нарешті панич Вольдемар.
З Криму в Асканію він прикотив через Перекоп новим автомобілем, сидячи сам за кермом у захисних від сонця окулярах. Для багатьох автомобілі у той час були ще дивиною, і там, де прокушпелив степом панич, пастушата з галасом вибігали на шлях, нюхали пилюку: чим пахне?
Приїзду Вольдемара в Асканії з нетерпінням ждали і панська челядь, яка вважала його своїм заступником проти барині, і особливо управителі та прикажчики, яких Софія заїдала своїми меланхоліями, старечою причепливістю та цілковитим неуцтвом у господарстві. Ці останні — на зло Софії — створювали паничеві славу агрономічного світила і, в противагу матері, запопадливо підносили його як землевласника нового складу, схожого більше на багатого фермера з демократичними замашками. Сам панич охоче йшов на це і ради підтримання своєї фермерської репутації не гребував навіть тим, щоб власноручно помацати вівцю або, ставши на площадку, кинути кілька снопів у барабан.
Підлеглі мали від Вольдемара Едуардовича наказ — величати його по-простецьки: просто паничем. Лібералізм молодого Фальцфейна доходив навіть до того; що він, на відміну від інших Фальцфейнів, майже не займався рукоприкладством і не вимагав від робочих скидати перед ним при зустрічі шапку. Будь у шапці, аби тільки вклонився!
Нікого не карав панич своєю персональною владою, жодного штрафу він не наклав ні на кого. При ньому було введено твердий порядок, що робочих карають управителі та прикажчики, а він, панич, лише милує.
Не встиг Вольдемар оговтатися в Асканії, як уже потяглися до нього звідусіль із скаргами та оскарженнями. Панич милував наліво й направо. Всякі великі й малі холуї та пригінчі, впріваючи, товпились у його прихожій, перестрічали його на всіх алейках, навперейми запобігаючи у панича ласки, поспішаючи потопити перед ним своїх конкурентів.
Гаркуша мав щодо цього свою власну лінію. З досвіду він уже знав, що розмовляти з паничем по прихожих набагато важче, ніж десь на вільному повітрі, коли він сам, приміром, прикотить до тебе в табір. В маєтку над ним рояться лакизи, як мухи, а тут ти один. Там ти, полюючи за ним, захекаєшся, як пес, стоїш і двох слів не можеш докупи зв'язати, а тут він тебе застає підготовленим, врівноважено жартівливим, при обов'язках, у пилюці, на сторожі його ж власних інтересів. Тут, а не там топитиме Гаркуша своїх заздрісників! Тут, у своїй стихії, як що до чого, зажене він ікла і самому Густаву Августовичу в ребра!..
Не підвела Гаркушу його лінія. Незабаром, об'їжджаючи свої економії та степові табори, панич Вольдемар справді завітав і на Кураєве.
В цей день Гаркушині заробітчани працювали далеко від табору, вже на жнивуванні, а при самому таборі Гаркуша залишив тільки кільканадцять строковиків, переважно занедужалих та обранених, які разом з дворовими стругали тік, підмітали, прибирали та чепурили його до обмолоту.
Сам Гаркуша був майже невідлучно на току, знаючи, що коли панич зволить приїхати, то приїде насамперед сюди.
Було так як на полудень, коли люди, що працювали на току, помітили в степу автомобіль:
— Ей, прикажчику, мотай на шлях!
— Здається, паничева чортопхайка пре!.. Гаркуша і вухом не повів:
— Ви за роботою пильнуйте, а не за чортопхай-ками!
І, обернувшись у бік "чортопхайки" спиною, він став ще з більш заклопотаним виглядом стежити за токовими роботами та підгейкувати людей. Нагримав на якусь жінку, що нібито стругала не так, як треба, і, вихопивши в неї стругачку, сам узявся сердито стругати. І лише коли машина завернула уже до табору, Гаркуша, кинувши геть стругачку, з несподіваною проворністю метнувся автомобілеві напереріз.
Панич, заглушивши мотор, встав, розминаючись, з машини, довготелесий, високий проти Гаркуші, як дорожня верства, у картатій сорочці з засуканими до ліктів рукавами. Голова паничева, маленька, з каштановим йоржиком, якось не пасувала до широких його плечей, до всієї витягнутої, хоча й досить добре збудованої постаті. Випещене личко теж вражало дрібними ховрашиними рисами і було зараз вогко-червоним, розіпрілим, немов щойно з лазні. Скільки пам'ятає Гаркуша панича, завжди це личко пашіло на нього отакою моложавою розіпрілістю, вкрите ніби ледь помітним пушком, хоча панич уже давно мав свого перукаря і регулярно голився.