Раптом перед внутрішнім зором Джованні виник далекий омріяний світ — літня лагідна ніч, палац на березі моря, ніжні жінки, звуки музики — те романтичне видиво щастя, що його може безкарно дозволити собі тільки молодість. Тим часом небо на сході світлішало, морський простір набував синього кольору. Як гарно святкувати цілу ніч, не думати про дріб'язкові речі, зустрічати сонце, хмеліючи від нескінченності буття! Серед багатьох принад світу Дроґо рішуче віддавав перевагу уявному приморському палацу, музиці, плинові часу, чеканню зорі. Можливо, це було нерозумно, але йому здавалося, що таким чином він повертає втрачений спокій.
Недавня розмова з генералом позбавила надії на швидкий переїзд до міста і на блискучу кар'єру. Та Джованні сподівався, що не буде вічно скніти серед мурів Фортеці. Рано чи пізно щось має змінитися. А поки що набуті звички тримали його в усталеному ритмі й він не думав ні про тих, хто вчасно ушився звідси, ні про давніх шкільних друзів, тепер багатих і знаменитих, задовольняючися колом офіцерів, що жили так само, як і він, у гуртовому засланні. А тепер ось ця історія з вогнем на північній рівнині. Може, Сімеоні таки має рацію?
У Фортеці про це говорили мало. Надто болісним був недавній від'їзд колишніх товаришів, надто принизливою необхідність стерегти нікому не потрібну тверджу. Скорочення залоги засвідчило, що Генеральний штаб викреслив Фортецю зі списку стратегічних оборонних споруд.
Наступними ночами ніхто не спромігся побачити той загадковий вогонь. Удень теж не вдавалося помітити жодного руху на рівнині. З цікавості зійшовши на бастіон, майор Матті взяв із рук Сімеоні далекоглядну трубу й довго озирав пустелю.
— Візьміть свою трубу, лейтенанте, — байдужно мовив він. — Краще було б, якби ви даремно не псували очей, а більше піклувалися за своїх підлеглих. Я бачив вартового без шабельтаса. Ідіть подивіться, він отам ліворуч.
Разом із Матті був присутній лейтенант Мадерна, який потім у їдальні розповів під загальний регіт цю історію. Тепер усі мріяли лише про одне — коротати дні собі на втіху й забути про північний вогонь.
Лише Сімеоні продовжував розвивати перед Дроґо своє бачення. Чотири дні поспіль не було видно ні світла, ні плям у русі, а на п'ятий день вогні знову з'явилися. Сімеоні стверджував, що вони наближаються до Фортеці. Обидва почали нові спостереження, по черзі озираючи пустелю в далекоглядну трубу. Не було видно нічого, крім чотирьох малих плямочок, які пересувалися вкрай повільно. їхній рух здійснювався по одній лінії вгору і вниз. Сімеоні вважав, що це вантажівки, які підвозять каміння.
Ці спостереження спочатку були для Дроґо звичайною грою, та згодом стали єдиною гідною уваги справою. Хай він і не відчував до Сімеоні особливої симпатії через його похмуру вдачу, все ж проводив разом із ним вільні години в офіцерському клубі, де вони сперечалися до пізнього вечора.
Сімеоні робив сміливі припущення. Хоча будівництво ведеться повільно, через сім місяців, казав він, дорога наблизиться на відстань гарматного пострілу. На його думку, ворожі сили могли сховатися за піщаним валом, що перетинав рівнину.
Цей вал мав жовтий колір пустелі й тому зливався з нею, але вечірні тіні чи пасма туману іноді виявляли його існування. Від переднього краю валу до гір, де здіймався скелястий конус Нового редуту, стелилася пласка монотонна рівнина, на якій лише де-де видніли ями, якісь руїни, кволі зарості очерету.
Підвівши дорогу до валу, міркував Сімеоні, ворог зможе без особливих зусиль добудувати її кінцеву ділянку, скориставшись однією з темних ночей. Тоді по щільному і рівному ґрунту зможуть легко під'їхати гармати.
А якщо будують дорогу не для нападу? Якщо, скажімо, вона слугуватиме для освоєння безмежних піщаних просторів? Якщо зрештою, питався Дроґо, будівництво припиниться на другому кілометрі?
Сімеоні заперечливо хитав головою. Кам'яниста пустеля, стверджував він, не годиться для обробітку. Північна держава має досить родючих земель для посівів і випасів.
Поки Дроґо та Сімеоні сперечалися, одного дня раптом пішов сніг. Не встигло скінчитися літо, була перша думка Дроґо, а вже на порозі зима. Йому здавалося, що він тільки-но повернувся з міста і звикає до життя у Фортеці. Однак проминуло вже кілька місяців — на календарі було 25 листопада.
Лапатий сніг падав з неба, вкриваючи все білим килимом. Дивлячись на нього, Джованні відчув гострий напад уже звичного суму. Даремно він намагався подолати його, думаючи про свої молоді літа й довге життя попереду. Час із невідомих причин прискорює біг, поглинаючи день за днем. Сонце ходить низенько і квапиться на спадень, озоривши блідими променями засипаний снігом світ. Не встигнеш роззирнутись навколо, як уже западає ніч.
Інші начебто цього не помічали. Байдужно несли свою службу й раділи, коли на дошці оголошень з'являвся заголовок із назвою нового місяця, ніби щось вигравали на цьому. Ще трохи скоротився час служби у Фортеці, втішались вони.
Майор Ортіц, якому невдовзі мало стукнути п'ятдесят, без хвилювання спостерігав за бігом тижнів і місяців. Він уже давно відмовився од колишніх надій і часто казав: "Іще десять років, і йду у відставку" Мав намір поїхати до старовинного провінційного міста, де жили далекі родичі. Джованні співчутливо дивився на нього, але не міг зрозуміти, що робитиме Ортіц сам душею і без будь-якої мети серед цивільного люду.
— Вдовольняюся тим, що маю, — казав майор, ніби читаючи думки Дроґо. — З роками навчився все менше вимагати від життя. Якщо пощастить, повернуся додому в чині полковника.
— А потім? — питав Дроґо.
— Потім нічого, — відповідав Ортіц з покірною усмішкою. — Ще трохи поживу...
— А чи не станеться тут, у Фортеці, за десять років...
— Що, війна? Ви й досі думаєте про війни? Хіба мало тут усього було?
На північній рівнині не помічалося нічого незвичного. Згасли навіть нічні вогні. Сімеоні з цього вельми радів. Це свідчило, що він мав рацію: там не було ні стоянки пастухів, ні циганського табору, а йшло будівництво дороги, яке припинилося з настанням холодів.
XXIII
Минуло багато часу, відколи у Фортецю Бастіані прийшла зима. Одного дня на дошці оголошень з'явився дивний наказ під назвою: "Безпідставна паніка та шкідливі чутки".