— Іди сюди, — сказав він Джекові. — Я покажу тобі, як зв'язати мавпу, якщо в дорозі вона почне бешкетувати.
Хлопець засміявся.
— А нащо? — сказав він. — Аякс робитиме, що я йому, скажу.
Старий тупнув ногою.
— Кому сказав, іди сюди! — повторив він. — Якщо не слухатимешся, то не поїдеш із мавпою в Дувр — не буде ради, якщо вона втече.
Хлопець, так само усміхаючись, перейшов кімнату і став перед росіянином.
— Повернися до мене спиною, — звелів той, — я покажу тобі, як найшвидше зв'язати мавпу.
Хлопець послухався, й заклав руки за спину, як сказав Павлович. Раптом старий миттю затягнув зашморг на одному його зап'ясті, кілька разів обмотав мотузку довкола другого і зав'язав.
З цієї хвилини росіянин не той став. З лайкою він повернув бранця до себе обличчям, підставив носака і, брутально штовхнувши Джека на підлогу, кинувся на нього зверху. Мавпа під ліжком гарчала, силкуючись розірвати пута. Хлопець не кричав — риса, успадкована від свого гартованого в джунглях батька, якому названа мати, велика мавпа Кала, довгі роки, до самої смерті втовкмачувала, що ніхто не стане до помочі переможеному.
Пальці Павловича стиснули хлопцеві горлянку. Старий зловтішно зареготався в обличчя своїй жертві.
— Твій батько занапастив мене, — мурмотів він. — Ось йому за це віддяка! Він думатиме, що це зробила мавпа. Я скажу йому, що це зробила мавпа. Я скажу, що вийшов на кілька хвилин, а коли ти прийшов, то мавпа тебе вбила. Я випущу з тебе дух і кину тебе на ліжко. Коли я покличу твого батька, він побачить мавпу, схилену над тілом. — І Павлович знов зайшовся диким реготом.
Його пальці зчепились на горлі в хлопця.
Позад нього ревла знавісніла від люті тварина, і її ревіння билося об стіни малої кімнатки. Хлопець поблід, але на його обличчі не з'явилося ані тіні переляку чи паніки. Він був син Тарзана. Пальці все дужче стискали йому горло. Він дихав дедалі важче, уривчасто. Мавпа намагалася розірвати грубий мотуз на собі. Вона повернулася, накрутила його на лапу, як ото людина на руку, і чимдуж рвонула. Могутні м'язи випнулися під волохатою шерстю. Пролунав тріск зламаного дерева — мотузка витримала, зате шмат ніжки так і відлетів від ліжка.
Павлович озирнувся. Його бридке обличчя перекривила гримаса жаху — мавпа звільнилася.
Одним стрибком тварина опинилась біля нього. Чоловік закричав. Звір відтягнув його від хлопця, величезні пальці вп'ялися в тіло старого. Жовті ікла наблизилися до його горлянки — і, коли вони зімкнулися, душа Алєксєя Павловича відлетіла до дідька, який вже давно чекав на неї в пеклі.
Хлопець звівся на ноги — Акут допоміг йому. Годин зо дві мавпа за його вказівками розплутувала вузли, що зв'язували руки її друга. Врешті вони удвох знайшли спосіб, як це зробити, і хлопець звільнився. Він перерізав мотузку, яка й далі теліпалася на шиї в мавпи. Потім розшморгнув одну з своїх валіз і дістав звідти якийсь одяг. Свій план він продумав до подробиць. Він не пояснював нічого звірові, який виконував усі його накази. Удвох вони вийшли з дому, але ніхто з тих, хто міг їх бачити, не помітив, що один з них — мавпа.
4
Убивство самотнього старого росіянина Алєксєя Саброва його власною великою дресированою мавпою на кілька днів стало темою газетних повідомлень. Коли лорд Грейсток прочитав про це, він вжив усіх заходів, щоб його ім'я ніяким чином не пов'язувалося з цією історією, і пильно стежив за тим, як поліція намагається натрапити на слід людиноподібної мавпи.
Як і для всіх, для нього найцікавіше було загадкове зникнення злочинця. Принаймні так тривало доти, доки він не довідався, що його син Джек не зголосився до школи по приїзді, хоч вони з Джейн бачили його в повному гаразді, коли він сидів у вагоні поїзда.
Але навіть тоді лорд Грейсток не пов'язав зникнення свого сина з таємницею, що оточувала зникнення мавпи. Аж через місяць, після ретельного слідства з'ясувалося, що хлопець, висів з вагона, перше ніж поїзд рушив із лондонського вокзалу, і візник кеба, якого розшукали, назвав адресу старого росіянина, за якою відвіз хлопця. І тоді Тарзан з роду великих мавп зрозумів, що Акутова справа якимсь чином пов'язана із зникненням його сина.
Після того, як візник кеба, висадив свого пасажира перед будинком, у якому мешкав росіянин, події неможливо було простежити. Ніхто відтоді не бачив ані мавпи, ані хлопця — принаймні живих. Власник будинку впізнав хлопця на фотокартці і сказав, що той часто відвідував старого росіянина. Більше він не знав нічого. Отож біля дверей цього похмурого будинку на задвірках Лондона пошуки зайшли в глухий кут — усі сліди губилися.
Наступного дня після смерті Алєксєя Павловича якийсь хлопець у супроводі своєї недужої бабусі зійшов на борт корабля в Дуврі.
Стареньку вкривала густа вуаль, а вік і хвороба так підточили здоров'я, що вона дісталася на борт в інвалідному кріслі-візку.
Хлопець відхилив усі пропозиції стосовно допомоги, власноручно вкотив візок на палубу, сам допоміг їй перебратися з крісла до каюти — і це був останній раз, коли стару пані бачили на кораблі аж до самого кінця подорожі. Хлопець не пустив до каюти навіть корабельного стюарда, бо, мовляв, у його бабусі тяжкий нервовий розлад, і присутність сторонніх для неї нестерпна.
Поза каютою, — а довкола ніхто не здогадувався, що діється всередині, — хлопець поводився як цілком звичайний, здоровий, нормальний англієць. Він заприятелював із своїми однолітками з числа пасажирів, став улюбленцем корабельних офіцерів і здобув цілий гурт друзів серед матросів. Поводився він стримано й невимушено, виказуючи своєрідність і силу характеру, що захоплювало його нових друзів і викликало повагу.
Серед пасажирів був американець на ймення Кондон, відомий картяр і злодій, якого розшукувала поліція близько десятка міст Сполучених Штатів. Він звертав мало уваги на хлопця, поки випадково помітив у нього пачку банкнотів. Відтоді Кондон почав уважно стежити за молодим британцем. Без особливих труднощів він довідався, що хлопець подорожує в товаристві лише своєї недужої бабусі і що вони пливуть до невеличкого порту на західному узбережжі Африки, поблизу екватора; прізвище їхнє Біллінгс, і в селищі, куди вони їдуть, друзів у них немає. Хоч як намагався Кондон випитати, чого вони туди ідуть, хлопець уперто мовчав, а втім, картяр не дуже й наполягав, — усе, що було йому потрібно, він уже вивідав. Кілька разів Кондон пробував утягти хлопця в картярську гру; але жертва зовсім не цікавилася картами, а непривітні погляди інших пасажирів підказали американцеві, що треба пошукати інших шляхів, щоб перекласти хлопцеву готівку у власну кишеню.