Те, що пан Морісон міг спати посеред диких джунглів, свідчило, що за останні двадцять чотири години з ним відбулися неабиякі зміни, а те, що він лежав поруч справжнісінького чорношкірого, промовляло, що зміни були такі демократичні, які досі ніколи йому й не снилися.
Уранці він прокинувся втомлений, змучений, змерзлий, але так само сповнений рішучості в бажанні наздогнати й помститися, тільки-но дістанеться до "Гансона". Йому пощастило вполювати оленя біля невеличкого струмка невдовзі по тому, як вони згорнули табір, не поснідавши. Лише після численних благань чорношкірого Бейнс згодився зупинитись, щоб приготувати і з'їсти здобич, а тоді вже продиратися далі крізь хащі дерев, ліан та кущів.
Тим часом Корак повільно чвалав на захід разом із своїм слоном Тантором, якого зустрів далеко в джунглях. Самотній і засмучений мавполюд був щасливий із товариства свого великого друга. Слон ніжно обійняв його хоботом, посадив на могутню спину, де Корак, бувало, дрімав, погойдуючись, пополудні.
22
Далеко на півночі Великий Бвана і його чорношкірі воїни гналися за втікачами-"сафарі", чимраз більше віддаляючись від дівчини, яку хотіли врятувати. А тим часом у бунгало смутна жінка, що любила Меріем, як рідну доньку, чекала на повернення рятівників і дівчини, споді-ваючись, що її чоловік і володар привезе Меріем додому.
Коли Мальбін своїми дужими руками стиснув Меріемтак, що вона втратила можливість опиратися, її надія на звільнення вмерла. Дівчина не скрикнула жодного разу, бо допомоги чекати було нізвідки, а дитинство в джунглях навчило її не кричати марно.
Але несподівано під час боротьби її рука торкнулась Мальбінового револьвера, що стирчав у шведа з-за пояса. Поки він тягнув дівчину до купи ковдр, пальці її нечутно витягли револьвер з-за його пояса.
Щойно Мальбін зупинився біля безладної купи ковдр, Меріем раптово штовхнула його. Він спіткнувся і впав. Мимохіть його руки розчепилися, бо він хотів утримати рівновагу. Тієї миті Меріем навела револьвер і натиснула на спусковий гачок. Але саме в цьому місці барабана кулі не було. Курок вдарив у порожнечу, а Мальбін враз підхопився на ноги, намагаючись знову вчепитись у дівчину. Меріем, не озираючись, кинулася навтіки, але якраз біля виходу важка рука схопила її за плече і розвернула. Наче розлючена левиця, Меріем за цівку піднесла великий револьвер над головою і щосили вдарила напасника в обличчя.
Лайнувшись від болю й люті, чоловік похитнувся, пустив дівчину і впав додолу непритомний. Меріем прожогом вибігла у двір. Кілька чорношкірих помітили її й спробували перейняти, але вигляд зброї, дарма що неналадованої, спинив їх. Вона вибігла за загорожу й зникла в джунглях.
Скоряючись інстинктові маленької Мангані, дівчина відразу вилізла на дерево, скидаючи з себе черевики, спідницю й панчохи, бо знала, що все те їй більш не знадобиться. Вона лишилася в самих бриджах і жакеті, — то був добрий захист від холоду й колючок, до того ж вони менш сковували рухи.
Вона почала зважувати свої шанси на порятунок і зрозуміла, що без зброї їй доведеться скрутно. Чого було їй не прихопити Мальбінів патронташ, перед тим як вибігти з намету! З набитим револьвером вона б могла трохи побавитись, захистити себе від усіх ворогів, що заважали б їй повернутися до своїх улюблених Бвани й Моєї Любої.
Меріем вирішила повернутися і забрати набої. Звичайно, небезпека їй загрожувала велика, але без зброї вона не виживе. З цією думкою Меріем рушила до табору, з якого щойно втекла.
Вона гадала, що Мальбін мертвий, бо вдарила його з усієї сили, тому сподівалася поночі прокрастися в табір і знайти в його наметі пояс із патронташем. Але щойно вона вмостилася на великому дереві біля самої загорожі, звідки було безпечно стежити за табором, як побачила, що швед виходить із намету, витираючи з обличчя кров, розсипаючи прокльони і розпитуючи про неї своїх підлеглих.
Невдовзі після, того, як увесь табір кинувся на її пошуки, Меріем злізла із свого прихистку й швидко побігла галявиною до Мальбінового намету. На перший її швидкий погляд, патронташа в наметі не було. Але в одному кутку стояла скринька з особистими речами шведа, які він наготував, щоб переслати з провідником у західний табір.
Меріем схопила скриньку, сподіваючись, що коробка з патронами може бути всередині. Швидко зірвала мотузку й тканину, в яку була вгорнута скринька, і підняла віко. Всередині виявився всілякий мотлох: листки, папери, вирізки з старих газет, і поміж цим фотографія маленької дівчинки, на звороті якої була приклеєна вирізка з паризької газети. Пожовклий ї вицвілий від часу текст вона не змогла прочитати, але щось в обличчі дитини привернуло її увагу. Де вона могла бачити це фото раніше? І враз збагнула, Що то вона сама, багато років тому.
Звідки взялася ця фотокартка, як потрапила до цього чоловіка, чому була надрукована в газеті? Про що йшла мова на цьому клаптику газети? Меріем була спантеличена наслідками пошуків патронташа. Вона стояла, вдивляючись у фотографію, аж врешті пригадала, що прийшла по набої. Вона знов заходилася порпатися в скриньці й врешті в куточку знайшла невеличкий пакунок набоїв. Вона всміхнулася і пересипала набої в кишеню бриджів, а потім знову почала роздивлятися власне обличчя на фотографії.
Доки вона так стояла, намагаючись розгадати таємницю, почулися голоси. Вона враз насторожилася. Голоси ближчали. Наступної миті вона впізнала брутальну лайку шведа. Її мучитель Мальбін повертався! Меріем швидко підбігла до виходу з намету й визирнула. Запізно! Її оточили! Білий і троє його слуг ішли навпростець до намету. Що ж робити? Вона сховала фотографію на грудях і набила револьвер. Потім позадкувала в кінець намету, тримаючи револьвер напоготові. Люди спинилися перед наметом, і Меріем чула, як Мальбін, лаючись, віддає накази. Він довго не заходив, і дівчина встигла продумати план утечі. Вона нахилилася, підняла долішній кінець намету, просунула голову й роздивилася. З цього боку нікого не було. Вона проповзла під краєм намету саме в ту мить, коли Мальбін після останнього наказу ввійшов усередину. Меріем почула, як він ступає, підвелася і нечутно помчала до тубільної хатини неподалік. Забігла туди і роззирнулася. Тут нікого не було. Її ніхто не бачив. Вона чула прокльони з Мальбінового намету. Швед виявив, що хтось порпався в його речах. Він гукнув своїх людей, ті відгукнулися, а тоді Меріем вибігла з хатини й помчала до найдальшого кутка загорожі. Над колючим плотом нависало велике дерево, надто грубе, щоб ледачі чорношкірі захотіли зрубати його. Тому вони й поставили загорожу так близько. Вдячна збігові обставин, Меріем негайно скористалася з цього для втечі.