Вистежити пана Морісона в джунглях було б нелегкою справою для мене чи для вас, але не для Корака. Він подумав, що білий повернеться до свого табору. Простувати за вершником, попереду якого"пішки йшов інший, не було проблемою. Слід, який вони лишали по собі, Корак міг би легко відчитати й через кілька днів, а минуло ч всього кілька годин.
Через кілька хвилин після того, як пан Морісон приїхав до табору й зустрівся з Гансоном, Корак нечутно прослизнув на ближче дерево. Там він лежав, аж доки почало смеркати і доки він зрозумів, що молодий англієць з табору їхати не збирається. Отже, Меріем приїде сюди. Трохи пізніше Гансон і один з його чорношкірих слуг виїхали з табору, Корак не надав цьому значення. Його в цьому таборі не цікавив ніхто, крім молодого англійця. Зсутеніло, а молодик і далі залишався в таборі. Він повечеряв і викурив одну по одній незліченну кількість цигарок. Потім почав ходити вздовж намету. Наказав служникові підкинути дров у багаття. Рикнув лев, молодик пішов до намету й вийшов із скорострільною гвинтівкою. Знов гукнув служника, щоб той підкинув дрів у багаття. Корак побачив, що він знервований і переляканий, і презирливо усміхнувся.
Оце той, хто зайняв його місце в серці Меріем? Людина, яка тремтить від рикання Нуми? Як такий зможе захистити Меріем від численних небезпек у джунглях? Втім, він не матиме й потреби в цьому. Вони житимуть безпечно серед європейської цивілізації, де їх захищатимуть призначені для цього люди в одностроях. Хіба європейцеві потрібна відвага, щоб захищати свою приятельку? Корак знову презирливо усміхнувся.
Гансон і його служник виїхали на галявину. Вже зовсім стемніло. Гансон залишив хлопця і виїхав на узлісся, ведучи за собою коня, на якому приїхав чорношкірий. Став чекати. Перед дев'ятою він помітив самотнього вершника, який мчав від бунгало. Через кілька хвилин дівчина зупинила коня біля нього. Вона була схвильована, обличчя палало. Помітивши Гансона, вона сахнулася.
— Кінь пана Бейнса впав, і він пошкодив коліно, — квапливо пояснив Гансон. — Він не міг добре їхати верхи, тому послав мене зустріти вас і привезти до табору.
В темряві дівчина не могла завважити переможного, зловтішного виразу його обличчя.
— Нам краще поквапитися, — провадив Гансон, — нам треба досить швидко мчати, якщо не хочемо, щоб нас перехопили.
— З ним щось кепське? — спитала Меріем.
— Незначне рбзтягнення сухожилля, — відповів Гансон. — Загалом, він може їхати верхи, але ми обоє подумали, що йому цієї ночі краще відлежатися, спочити, бо наступні кілька тижнів їхати верхи буде не з медом.
— Справді так, — згодилася дівчина.
Гансон повернув коня, і Меріем поїхала за ним. Вони їхали на північ узліссям приблизно півтора кілометра, а потім круто повернули на захід. Меріем, їдучи слідом за шведом, не надавала значення зміні напрямку. Вона не знала напевне, де саме Гансонів табір, та їй і на думку не могло спасти, що Гансон везе її в інше місце. Цілу ніч вони їхали на захід. На світанку Гансон зупинився трохи перекусити, — харчами він запасся ще в таборі. Потім вони знову рушили, і, коли наступного разу Гансон зупинився й запропонував дівчині зійти з коня, було вже пополудні.
— Ми трохи поспимо, а коні тим часом нехай попасуться.
— Я й гадки не мала, що ваш табір так далеко, — сказала Меріем.
— Я наказав, щоб вони вдосвіта вирушили в дорогу, — пояснив її супутник, — тому нам доводиться їхати так далеко. Навантажених "сафарі" , нам наздогнати буде неважко. Я гадаю, це буде не пізніше, аніж завтра вранці.
Але вони скакали півночі й увесь наступний день, а жодних "сафарі" й сліду не було. Меріем, яка добре знала джунглі, бачила, що цими стежками ніхто не ходив уже багато днів. Час від часу вона помічала сліди багатьох людей, але дуже-дуже давні. Переважно вони рухалися саме цим шляхом, де видно було сліди слонів, і зовсім вузькою смугою підліску. Для швидкої подорожі шлях був ідеальний.
Меріем врешті почала сумніватися. Поступово й поведінка її супутника почала змінюватися. Він часто дивував її жадібним поглядом. До неї знову повернулася підозра, що вона колись його вже бачила. Десь-якось вона його вже зустрічала. Упродовж кількох днів він не мав нагоди поголитися. Русява зарость укрила його щоки й підборіддя, і відчуття знайомості ще дужче посилилося.
Наступного дня Меріем не витримала. Вона зупинила коня і сказала все, що думає, вголос. Гансон запевнив її, що табір за кілька кілометрів попереду.
— Завтра ми напевно будемо на місці. Вони, певно, посувалися швидше, ніж я міг припустити.
— Вони взагалі тут не йшли, — сказала Меріем. — Останньому слідові на цій дорозі кілька тижнів.
— То он воно що! — вигукнув він. — Чому ж ви не сказали раніше? Я б усе пояснив. Ми просто йдемо іншою дорогою; але власне сьогодні виходимо на їхню, якщо не переймемо раніше.
Аж тепер Меріем зрозуміла, що він бреше. Який же він дурень, коли думає, що хтось повірить такому тупому поясненню! Хто буде такий дурний, щоб повірити, ніби вони сподіваються перейняти іншу групу, коли він щойно її запевняв, що табір уже розбито за кілька кілометрів попереду?
Меріем не виказала своїх думок, плануючи при першій нагоді втекти від свого викрадача, як вона тепер його означила. Вона й далі крадькома приглядалася до його обличчя. Риси були прикро знайомі. Де вона їх бачила? За яких обставин могла зустрічатися, перш ніж потрапила у дім Бвани? Вона швидко перебрала в пам'яті всіх нечисленних білих, котрих будь-коли бачила. Дехто бував у дуарі її батька. Але був ще хтось. О, вона вже знає! Бачила його там! Але це тривало лише мить, а потім пам'ять знову зрадила її.
Було по обіді, коли джунглі несподівано скінчилися, і подорожні опинилися на березі широкої, спокійної річки. На тому боці Меріем побачила табір, оточений високим живоплотом з колючих кущів "бома".
— Нарешті, — сказав Гансон.
Він дістав револьвер і вистрілив у повітря. В таборі негайно вдарили на сполох. Чорношкірі побігли до берега. Гансон гукнув їх, але пана Морісона Бейнса ніде не було видно.
На господарів наказ чорношкірі сіли в каное і переправилися на той бік. Гансон з Меріем сіли в маленький човник, — двоє чорношкірих лишилися доглянути коней, — і каное швидко помчало назад до табору.