— Пане Джеку!
Це був один з лакеїв — пан Моор упізнав його голос. Він підсунувся ближче, силкуючись гукнути: "Заходьте!" крізь тугу затичку в роті. За мить чоловік постукав знову, голосніше, і знову покликав хлопця. Не діставши відповіді, він поторгав клямку в дверях, і враз Моора охопив страх: адже він, зайшовши до кімнати, замкнув за собою двері!
Ось він почув, що лакей, кілька разів поторгавши двері, пішов собі. Учитель зомлів.
Тим часом Джек розкошував у концертній залі. Він діждався центрального номера програми — виходу Аякса — і тепер, із заздалегідь купленим квитком, у ложі, затамувавши подих і перехилившись через балюстраду, захоплено стежив за кожним рухом великої мавпи. Одна з найдотепніших витівок Аякса полягала в тому, що під час вистави він забирався в ту чи іншу ложу, — як пояснив дресирувальник, удаючи пошуки колись утраченої любої істоти.
Дресирувальник відразу помітив серед глядачів захоплене обличчя хлопця й на мить уявив, як би добре послати мавпу на ці пошуки разом із симпатичним хлопцем, який, на втіху глядачам, звичайно знітиться від переляку в товаристві волохатого, могутнього звіра.
Перед виходом Аякса з-за лаштунків дресирувальник показав мавпі на хлопця, що самотньо сидів у ложі. Велика людиноподібна мавпа на сцені жваво повернулася в той бік. Але якщо дресирувальник сподівався побачити кумедну сцену хлоп'ячого переляку, то він помилився. На обличчі у хлопця засяяла широка усмішка, коли він торкнувся волохатої лапи свого гостя. Мавпа, взявши малого за плечі, довго й пильно вдивлялася в нього, а він тим часом гладив її по голові і щось тихенько гомонів до неї.
Аякс ще ніколи не вивчав нікого так довго, як оце тепер. Він був видимо заклопотаний і дещо спантеличений і все щось белькотів до хлопця. Дресирувальник ще не бачив такої цікавості Аякса до людей. Мавпа легко перескочила в ложу до Джека і зручно вмостилася коло нього. Глядачі були в захопленні. Та справжній захват охопив усіх тоді, коли дресирувальник зажадав, щоб Аякс вийшов з ложі, — номер із мавпою підійшов до кінця. Мавпа навіть не поворухнулася. Розпорядник, стривожений затримкою, наполегливо попросив дресирувальника поквапитися, але коли той спробував вигнати з ложі неслухняного Аякса, мавпа вишкірила ікла й загрозливо загарчала.
Глядачі шаленіли від захвату. Вони вигуками підбадьорювали мавпу. Вони підбадьорювали хлопця, галасували й насміхалися з дресирувальника і розпорядника, що марно намагався допомогти дресирувальникові.
Врешті, з відчаю дійшовши висновку, що така демонстрація непокори з боку його ж таки власності може зробити неможливим подальший показ тварини, дресирувальник кинувся в гримерну і вхопив добрячого нагая. Але, почастувавши ним Аякса, він несподівано опинився віч-на-віч з двома розлюченими супротивниками, замість одного, бо хлопець миттю зірвався на ноги і, стоячи обік мавпи, замахнувся стільцем, ладний захищати свого нового друга до кінця. Усмішка щезла з його привітного обличчя, в сірих очах з'явився вираз, який змусив дресирувальника зупинитись. А величезна людиноподібна мавпа насторожено гарчала поруч.
Можна було хіба здогадуватися, що трапиться, якщо вчасно не втрутиться хтось ізбоку. Певне, дресирувальника буде скалічено, коли не гірше, так рішуче дивилися на нього обидва супротивники.
Зблідлий лакей вбіг до бібліотеки лорда Грейстока й повідомив, що застав двері до кімнати Джека замкнені і що на стукіт і гукання ніхто не відгукується, чути тільки якесь дивне гупання, й здається, що хтось вовтузиться на підлозі. Чотирма стрибками Джон Клейтон вискочив сходами нагору. Його дружина і лакей бігли за ним. Він голосно гукнув сина й, не діставши відповіді, всім своїм м'язистим тілом ударив у важкі двері. Заскреготіли завіси, затріщало дерево, і перепона впала.
Біля ніг Джона Клейтона лежав непритомний пан Моор, об якого з глухим звуком вдарилися, двері. Тарзан перестрибнув через них, і в наступну мить кімнату залило електричне світло люстри.
Минуло ще кілька хвилин, перше ніж учителя знайшли, бо двері, впавши, загородили його. Та врешті пана Моора витягли, скинули з нього пута і вийняли з рота затичку, а добрячий келишок холодної води привів його до тями.
— Де Джек? — щонайперше спитав Джон Клейтон, а вже потім: — Хто це зробив? — Бо ще жива була пам'ять про Рокова.
Пан Моор повільно звівся на ноги. Він здивовано роззирнувся довкола. Поступово здатність мислити верталася до нього. Він пригадав усі подробиці своєї гіркої пригоди.
— Перепрошую, пане, але я не думаю, що будь-коли досягну успіху! — були його перші слова. — Вашому синові потрібен не вчитель, а приборкувач диких звірів!
— Але де ж він? — скрикнула леді Грейсток.
— Він пішов дивитись на Аякса.
Тарзан насилу стримав усмішку і, коли пересвідчився, що вчитель більше переляканий, аніж ушкоджений, викликав свій автомобіль і вирушив до всім відомого приміщення концертної зали.
3
Коли дресирувальник, піднявши нагай над головою, мав увійти до ложі, де стояли готові до відсічі хлопець з мавпою, його відштовхнув високий кремезний чоловік. Щоки хлопцеві вмить зашарілися, коли він глянув на прибулого.
— Тату! — вигукнув він.
Мавпа лише зиркнула на англійського лорда і враз підбігла до нього, щось белькочучи. Чоловік став як укопаний, широко розплющивши очі з подиву.
— Акут! — скрикнув він.
Хлопець спантеличено дивився то на батька, то на мавпу. У дресирувальника з дива відвисла щелепа. Ще б паю англієць видавав точнісінько такі самі звуки, якими щось повідомляла йому мавпа!
А з-за лаштунків дивився на те, що коїлося в ложі, потворний на вигляд дідуган, і на його подзьобаному віспою обличчі відбивалась уся гама людських почуттів — від радощів до переляку.
— Я довго шукав тебе, Тарзане! — сказав Акут. — Тепер, коли я тебе знайшов, я прийду в твої джунглі й житиму там завжди!
Чоловік поплескав мавпу по загривку. У його свідомості довгою низкою попливли спогади, що повертали його до глибин африканського пралісу, де він багато років тому змагався за життя пліч-о-пліч з цим великим людиноподібним звіром. Він ніби знов побачив чорношкірого Му-гамбі зі смертоносною палицею, а поруч — страшну пантеру Шіту з вишкіреними іклами й випущеними пазурами. А зразу за ними — величезних мавп Акута. Чоловік зітхнув. Голос джунглів, що, здавалося, давно завмер у ньому, знову владно покликав його, озвавшись у душі. Ой, якби можна бодай на місяць повернутися туди, знову відчути шорсткість густолисту на оголеному тілі й затхлий дух гнилих плодів — цей дух запашного мира для того, хто народився в джунглях. Вернути й відчуття того, як по твоєму сліду нечутно ступає великий хижак, — того, що означає полювати чи бути впольованим. Картина була приваблива... Але потім в уяві постала інша картина — прекрасна жінка, все ще молода і гарна, друзі, домівка, син. Він знизав могутніми плечима.