Проте хлопець володів одним мистецтвом, якого Акут не спромігся опанувати досконало, хоча дещо з нього таки засвоїв. Це було мистецтво боксу. Як хлопець умів одним раптовим влучним ударом спинити його бичачий натиск, майже цілком знесилити, — це глибоко вражало Акута. Але й лютило його, ще й дуже, і в такі хвилини його могутні щелепи майже по-справжньому стискались на тілі товариша, бо Акут був таки велика мавпа й годі, з буйним мавпячим темпераментом і дикими інстинктами. Але йому ніяк не щастило підім'яти свого приятеля, що чинив над ним таку наругу, аж поки лють мавпина не миналася. Бо тільки-но він, втративши самовладання, сторчголов кидався на хлопця, як зустрічав зливу влучних потужних ударів, які й зупиняли його — ефективно й досить болісно. Тоді Акут відступав і забирався геть, сердито огризаючись, вишкіряючи зуби, ображений щонайменше на годину.
Цього вечора вони не боксували. Лише кілька хвилин поборюкалися, граючись, поки запах пантери Шіти не підвів обох на ноги, сторожких і напружених. Велика кицька пробиралася крізь джунглі якраз перед ними. На мить вона зупинилась, прислухаючись. Хлопець і мавпа в один голос погрозливо загарчали, і хижак утік.
-Тоді обидва подалися в той бік, звідки чулася звуки Дум-Дума. Барабан лунав дедалі голосніше. Аж ось мандрівники почули гарчання мавп і побачили їхні танці, а до ніздрів обох долинув міцний запах тих, хто належав до одного з ними племені. Хлопець тремтів від великого збудження. Шерсть на Акутовій сіїині стала сторч — бо ж вияви і радості і страху частенько бувають схожі. Наші подорожні пробиралися крізь джунглі мовчки, аж поки дісталися туди, де звичайно збирались великі мавпи. Вони зараз були тут, серед дерев, повільно і безбоязно посуваючись уперед, оскільки знали, що довкола має бути сторожа. Раптом серед густолисту перед жадібними очима хлопця постала незвичайна сцена. Незвичайна для Корака, а не для Акута. Джекові нерви напружилися вкрай, коли він побачив дику розвагу. Великі самці танцювали під місячним світлом, творячи неправильні кола довкруж низеньких земляних барабанів, при яких сиділи три старі самиці, гамселячи в них палицями, вигладженими до блиску від багаторічного вживання.
Знаючи вдачу і звичаї свого племені, Акут знав, що їм із Кораком не треба виявляти зараз свою присутність, доки запал танцю не загасне. Тільки коли барабани замовкнуть і шлунки будуть наповнені, він зможе потурбувати великих мавп. Потім відбудеться нарада, після якої Корака буде прийнято до членів племені всім товариством. Може, котрийсь заперечуватиме, але такого можна буде приборкати брутальною перевагою сили, якої хлопець має досить, аби не вагатися ні перед ким. Кілька тижнів, а то й місяців, їхня присутність може ще збільшувати підозру в інших членів племені, але врешті-решт вони стануть так само близькими для цих дивних великих мавп, як і їхні рідні брати. Акут сподівався, що вони з Кораком потрапили до тих, хто знав Тарзана, бо це було б найкращою рекомендацією для хлопця і запорукою здійснення найзаповітнішої мрії Акута — щоб Корак став королем великих мавп. Досить важко було, однак, Акутові втримати хлопця від пориву кинутися вперед, просто до волохатих танцівників — від вчинку, наслідком якого була б тільки негайна смерть мандрівників, бо той істеричний екстаз, до якого великі мавпи доводять себе під час виконання їхніх дивних ритуалів, має таку напругу, що навіть найлютіший хижак у такі хвилини дремене від них
Коли місяць повільно доплив до невиразного, напівприкритого листям виднокола амфітеатру, звуки барабанів почали вщухати, напруження танцівників також помалу спадало, і врешті могутні мавпи кинулися до їжі, що її собі наготували з нагоди цієї святкової оргії.
На підставі почутого й побаченого Акут пояснив Коракові, що це — ритуал, присвячений виборам нового короля. І показав хлопцеві на могутню постать волохатого монарха, який здобув трон, безперечно, в той же таки спосіб, що й багато людських правителів, тобто вбивши свого попередника
Коли мавпи наїлися і чимало з них уже шукали собі зручних сідал на деревах, аби вкладатися спати, Акут потягнув Корака за руку.
— Ходімо, — прошепотів він. — Спускайся вниз повільно. Йди за мною. Роби все так, як робить Акут.
Потім мавпич повільно просунувся вперед крізь зарості дерев, аж доки нагледів добрячу гілку, що звисала над краєм амфітеатру. Тут він хвилинку постояв мовчки, а тоді глухо завив. Миттю з десяток мавп зірвалися на ноги. Їхні дикі маленькі очиці враз оббігли все довкола Король був перший, хто помітив дві постаті на гілці. Він недобре, зловісно завив. Потім, похитуючись, зробив цільна кроків у бік прибульців. Шерсть на ньому наїжилася, ноги ствердли, і він, заточуючись, незграбно, перевальцем рушив до своєї мети. Позад нього зібрався натовп мавпичів.
Він зупинився, — трохи не під самою гіллякою з двома прибульцями, — на безпечній для себе відстані. Отакий спритник! Він стояв, оголюючи ікла в загрозливих гримасах і весь час похитуючись на своїх куцих ногах. Похитувався мавпячий король дедалі дужче — у такт із дедалі голоснішим завиванням, що нарешті перейшло в ревіння. Акут знав, що король збирається напасти на них із Джеком. Старий мавпич не хотів бійки. Він прибув сюди з хлопцем, аби розділити свою долю з долею всього племені великих мавп.
— Я — Акут! — сказав він. — Це Корак, він — син Тарзана, який був королем великих мавп. Я теж був королем великих мавп, що жили в краю Великої Води. Ми прийшли, щоб разом з вами полювати і воювати разом з вами. Ми — великі мисливці. Ми — великі воїни. Дозвольте нам прийти до вас із миром.
Король уже не розхитувався. Він дивився на них з-під навислих, як жуки, брів. Його налиті кров'ю очі палали дикою злістю. Він зовсім недавно посів трон і ревниво беріг своє становище. Він боявся цих двох дивних мавп, як можливих суперників. Гладеньке, безволосе, коричневе тіло хлопця називалося "людина", а людей він ненавидів і боявся.
— Забирайтесь геть! — заревів він. — Забирайтесь геть, бо я вас повбиваю!
Хлопець стояв позаду величезного Акута, весь напружений в очікуванні радісної хвилини. Йому хотілося стрибнути вниз до цих волохатих потвор і показати їм, що він їхній друг, що він — один з них, їхній. Він сподівався, що великі мавпи зустрінуть його з розкритими обіймами, і тепер слова короля сповнили його обуренням і гіркотою. Чорношкірі виступили проти нього і прогнали його геть. Тоді він повернувся до білих людей-таких, як був він сам, — замість слів приязні та доброзичливості, дістав від них зливу куль. Великі мавпи лишались його останньою надією. У них він сподівався знайти прихильність, у якій відмовили йому люди. Раптова лють охопила його.