— Скільки ж? — спитав Тарзан. — І які я можу мати гарантії того, що ви виконаєте ваші обіцянки? У мене дуже мало підстав довіряти двом таким негідникам, як ви та Роков.
Росіянин спалахнув.
— Ви не в такому становищі, щоб іще когось ображати, — сказав він. — Ви не дістанете інших гарантій, крім мого слова, але ось вам повна гарантія, що ми враз покінчимо з вами, коли ви негайно не підпишете чека на потрібну суму. Коли ви ще не зовсім з'їхали з глузду, то можете зрозуміти, з яким величезним задоволенням ми наказали б цим хлопцям застрелити вас. І коли ми зберігаємо вам життя, то це лише тому, що вигадали для вас іншу кару, і ваша смерть не входить у наші плани.
— Дайте мені відповідь лише на одне запитання, — сказав Тарзан. — Чи мій син перебуває на цьому пароплаві?
— Його тут немає, — відповів Алєксєй Павлович. — Ваш син у іншому, цілком безпечному місці. Якщо ви негайно виконаєте наші справедливі вимоги, ми його не вб'ємо. Але якщо ваша впертість змусить нас застрелити вас, то нам доведеться знищити й хлопчика, адже коли вас не стане, нам не буде кого карати через нього, а відтак хлопчик стане для нас лише постійним джерелом небезпеки і клопотів. Тож ви бачите: врятувати сина від смерті ви можете лише в тому випадку, якщо негайно підпишете чек.
— Гаразд, — сказав Тарзан.
Він добре усвідомлював, що негідники не завагаються здійснити свою погрозу. А з другого боку, коли він задовольнить їхню вимогу, то, можливо, все-таки збереже життя дитині.
Та водночас Тарзан ані на мить не сумнівався: щойно він випише чек, ці люди позбавлять його життя. Але перед смертю він їх так провчить, що вони цього ніколи не забудуть, та ще й Павловича, по змозі, забере з собою на той світ. Лише, шкода, що то не Роков...
Тарзан дістав з кишені чекову книжку й авторучку.
— То скільки? — спокійно спитав він.
Павлович назвав величезну суму. Тарзан ледве втримався від посмішки: пожадливість цих типів руйнувала їхні плани, принаймні, щодо одержання такого викупу. Він удав, що вагається, і почав торгуватись, але Павлович був невблаганний. Врешті-решт мавполюд виписав чек на суму, більшу за ту, що він мав на рахунку в банку.
Коли лорд Грейсток повернувся, щоб віддати росіянинові папірець, який не мав ані найменшої ціни, то випадково зиркнув за борт "Кінкеда". Як же він здивувався, коли побачив, що пароплав дрейфує попід невідомим берегом. Хащі тропічних джунглів мало не сягали води, а далі видніли гористі схили, вкриті лісом.
Павлович помітив, куди майнув його погляд.
— Саме тут ви й отримаєте свою волю! — сказав він.
Де й подівся Тарзанів план негайно помститися росіянинові! Він думав, що бачить перед собою берег Африки, і знав, що коли його висадять тут, він досить швидко зуміє дістатися до цивілізованого світу.
Павлович узяв виписаний чек.
— А тепер будьте люб'язні скинути одяг, — звелів він лордові Грейстоку. — Він вам тут більше не знадобиться.
Тарзан зволікав. Павлович мовчки показав рукою на озброєних матросів. Тоді англієць повільно став роздягатися:
Потім на воду спустили човна, й Тарзана, під сильною охороною, відвезли на берег. Через півгодини матроси повернулися на пароплав, і "Кінкед" повільно рушив геть.
Тарзан стряв на вузькій смузі піску и саме збирався прочитати записку, яку хтось із матросів передав йому вже на березі. Коли це до нього долинули якісь крики з корабля, що віддалявся; він мимоволі підвів голову й побачив на палубі "Кінкеда" людину, котра вигуками намагалась привернути його увагу.
Чорнобородий чоловік глумливо реготався з нього, високо підіймаючи над головою дитину. Тарзан аж кинувся був навздогін за пароплавом, але, збагнувши марність цього пориву, зупинився біля самої води.
Він стояв довго, не зводячи погляду з "Кінкеда", аж доки обриси пароплава зникли за мисом.
Позад нього у верховіттях дерев верещали й сварилися мавпочки, з гущавини пралісу долинало лиховісне виття леопарда.
Але Джон Клейтон, лорд Грейсток, заглиблений у своє горе, нічого не чув і нічого не помічав довкола себе. Його гризли докори сумління, бо він втратив змогу звільнити будь-коли сина, поклавшись на слово першого помічника його найлютішого ворога.
"Єдина втіха, — подумав він, — що Джейн у безпеці в Лондоні. Хвалити Бога, вона не попала до рук цих негідників".
Із хащів за його спиною визирнула бридка волохата пика; люті, налиті кров'ю очиці спостерігали з-під кошлатих брів за білошкірим зайдою, як кіт за мишою. Чудовисько нечутно підкрадалось до нього ззаду.
Де ж поділися тонкі чуття дикого мавполюда? Де був його неймовірно гострий слух, де тонкий нюх?
3. ПРИБОРКАННЯ ЗВІРІВ
Тарзан повільно розгорнув записку, яку матрос тицьнув йому в руку, й почав читати. Спочатку він майже не розумів, що там написано: його розум і почуття були притлумлені горем. Але врешті уся ницість плану помсти постала перед його уявою. Текст записки був такий:
"Ви знайдете тут детальний виклад моїх намірів щодо Вас і Вашого нащадка.
Ви народилися мавпою. Ви жили голий у джунглях — ось ми й вертаємо вас до того життя, для якого ви створені. Але ваш син, у згоді з світовим законом еволюції, підніметься на щабель вище за свого батька.
Батько був твариною, а син посяде наступну сходинку розвитку. Він не буде голим звіром із джунглів — ні, він носитиме пов'язку на стегнах та мідні браслети, а може, й кільце в носі, бо ми віддамо його на виховання в плем'я диких людожерів.
Я міг би вбити вас, однак вважаю таке покарання надто м'яким для мого найлютішого ворога.
Коли б ви були мертві, то не відчували б ніякого болю, ніякої тривоги за долю своєї дитини. Але бувши живий та ще в такому місці, звідки ви не можете втекти, аби шукати й рятувати свого сина, ви, скільки житимете, терпітимете гірші за смерть муки, усвідомлюючи, яке жахливе існування вашого сина.
Ось так я помщаюся вам за те, що ви посміли підняти руку на того, хто тут підписався.
Н.Р.
P S. До програми моєї помсти входять також деякі несподіванки, що чекають на Вашу шановну дружину, — але їх нехай малює Вам Ваша уява".
Щойно він дочитав, як легенький шерех позаду змусив його швидко обернутись. Його чуття враз пробудились і він знову став Тарзаном, мавпячим годованцем.