— Внизу, — відповів матрос. — Але послухай, Павловичу, що я тобі спершу скажу. Якщо ти хочеш знов наставити нас проти англійця, то нічого не вийде. Ми вже достатньо мали від тебе й від тої другої тварюки. Той здох, і щоб я так жив, якщо ти переживеш його надовго. Ви двоє вважали нас за собак, та коли ти гадаєш, що хтось має до тебе якусь симпатію, то знай: таким і не пахне.
— Ти хочеш сказати, що ви будете проти мене? — спитав Павлович.
Матрос ствердно кивнув головою і, помовчавши та ніби щось надумавши, додав:
— А втім, ми можемо домовитися, і я відпущу тебе, перш ніж тебе застане тут англієць.
— Невже ти випхаєш мене назад, в джунглі? — спитав Павлович. — Я ж там за тиждень помру!
— Там у тебе буде шанс, — відповів матрос. — А тут — жодного. Якщо я розбуджу своїх, вони тобі серце виріжуть, перш ніж англієць зможе зглянутись над тобою. Тобі страшенно пощастило, що сьогодні на вахті я, а не хтось інший.
— Ти здурів! — вигукнув Павлович. — Ти що, не розумієш, що англієць при першій-ліпшій нагоді "віддасть вас до рук правосуддя і вас перевішають?
— Нічого такого він не зробить, — відказав матрос. — Грейсток запевнив усіх, що він тут нікого не винуватить, окрім тебе й Рокова: ми, матроси, були просто знаряддям у ваших руках. Затямив?
З півгодини росіянин то упрошував, то погрожував, залежно від настрою, який огортав його. Часом він ладен був пустити сльозу, а потім знов обіцяв співрозмовникові казкову винагороду чи страшну кару. Але той був невблаганний.
Він сказав росіянину, що той має тільки дві можливості: або негайно здатися лордові Грейстоку, або заплатити зараз за те, що він дасть йому змогу безперешкодно забратися з "Кінкеда" геть, а платою має стати все багатство, сховане в каюті Павловича.
— І швидше мізкуй, — пробурмотів чоловік. — Бо я спати хочу. Ну що, вибрав — до його лісової милості підеш?
— Ти про це пошкодуєш, — сердито сказав росіянин.
— Закрий пельку! — ревнув матрос. — Будеш тут жартувати — я передумаю, і з корабля не вийдеш взагалі.
У Павловича не було ані найменшого бажання потрапити до рук Тарзана з племені великих мавп. Будь-що треба цього уникнути! Навіть жахіття джунглів здавались йому ліпшим вибором, .аніж смерть від рук мавполюда.
— Хтось спить у моїй каюті? — спитав він.
Матрос похитав заперечливо головою:
— Ні. Лорд і леді Грейсток в каюті капітана. Помічник у себе, а в твоїй нікого нема.
— Я піду й принесу тобі платню, — сказав Павлович.
— Я піду з тобою, щоб ти, бува, чогось не утнув, — мовив матрос, підіймаючись східцями за росіянином.
Біля дверей каюти матрос став на чатах, лишивши Павловича самого в приміщенні. Там росіянин позбирав речі, за рахунок яких мав викупити свою свободу, безпеку й змогу втекти. Та коли він на мить зупинився біля маленького столика, куди склав позбиране, його мозок уже почав працювати над іншим планом — планом помсти ворогам після того, як сам опиниться в безпеці.
Пам'ять підказала: маленька чорна скринька лежить у потаємному сховку під фальшивою стільницею, на яку він сперся.
Обличчя росіянина осяяла лиховісна і зловтішна посмішка, коли він сягнув рукою під стільницю. За мить Павлович уже тримав у своїх руках те, що шукав. Він мав із собою ліхтаря, якого знйв зі стелі кубрика, щоб при світлі позбирати свої речі, тож тепер квапливо присвітив собі, шукаючи защіпки на скриньці.
Під маленьким віком було два відділення. В одному містився годинниковий механізм, а в другому — маленька батарейка з двох частин. Того, що містилося всередині другого відділення, не можна було побачити через просмолене накриття. На дні скриньки біля годинникового механізму лежав ключ, якого Павлович зразу вставив у шпарку годинника.
Він повільно повертав ключа, а щоб коліщата не цокотіли надто лунко, нагорнув поверх скриньки трохи свого одягу зі столу. Повсякчас прислухався, чи не збирається хтось зайти до каюти, але ніхто не став йому на заваді.
Коли росіянин кінчив заводити годинника, він установив стрілку на маленькій позначці збоку на циферблаті, потім закрив чорну скриньку й знову сховав наладований вибуховий пристрій у стіл.
Лиха посмішка скривила його бородате обличчя, коли він позбирав свої речі, загасив ліхтаря і вийшов з каюти до матроса, що чекав на нього.
— Ось мої речі, — сказав росіянин. — Відпускай мене.
— Спершу я огляну твої кишені, — відповів матрос. — Може, в тебе там є щось таке, що тобі не знадобиться в джунглях, а бідному матросові у Лондоні цілком стане в пригоді. О, бачиш, я так і думав! — вигукнув він через хвилину, витягуючи із внутрішньої кишені куртки Павловича пачку грошей.
Росіянин скривився і тихо вилаявся — але ж нічого не вдієш! Він утішився думкою, що моряк ніколи не дістанеться Лондона й не скористається з награбованого.
Павлович ледве стримався, щоб не виректи матросові долю, яка спіткає невдовзі його і всіх пасажирів "Кінкеда". Остерігаючись, коли б матрос чого не запідозрив, мовчки перейшов палубу і спустився в каное.
За хвилину-другу він уже веслував до берега, й темрява тропічної ночі поглинула його. Але попереду росіянина чекали такі страшні роки поневірянь, що коли б він міг хоч трохи передбачити майбутнє, то без вагання обрав би за краще смерть у морі.
Матрос переконався, що Павлович відплив, і повернувся до кубрика, де сховав здобич до своєї скрині. А в цей час у каюті росіянина цокотів у чорній скриньці годинниковий механізм, віщуючи сплячим на безталанному "Кінкеді" прийдешню помсту лиходія-росіянина.
19. ОСТАННІЙ З "КІНКЕДА"
З настанням дня Тарзан був на палубі, цікавлячись станом природи. Вітер ущух. На небі не було хмар. Усе складалось чудово: можна рушати до Острова Джунглів, де потрібно залишити звірів. А тоді — додому!
Мавполюд підняв помічника й розпорядився, щоб "Кінкед" вирушав якомога раніше. Ті, хто лишився від команди, діставши запевнення лорда Грейстока, що їх не каратимуть за участь у злочинах двох росіян, залюбки взялися виконувати свої обов'язки.
Випущені з трюмів звірі бродили по палубі, нітрохи не заважаючи команді корабля, хоч матроси ще й досі бачили перед очима дику картину того, як під іклами й пазурами цих тварин гинули їхні товариші. Їм видавалось, що цим тварюкам і зараз кортить запустити свої пазури у м'яку людську плоть наступній жертві.