Тартюф

Сторінка 6 з 16

Мольєр

Мар’яна
О боже!

Доріна
Для душі то втіха немаленька
Тулити любого Тартюфіа до серденька.

Мар’яна
Ой, годі вже, не рви душі моєї вкрай,
А краще помочі для мене пошукай.
Я згоджуюсь на все, що скажеш ти робити,

Доріна
Ви батенька свого повинні вдовольнити,
Коли б і мавпу він подружжям вам нарік.
Не плачте ж; доля вам дає щасливий вік,
Ви к ночі в’їдете в його глухе містечко,
Дядьків і братиків чимале там гніздечко,
Ви ж дбати будете на тії всі роти.
А як у вищий світ ви схочете ввійти,
То в гості підете собі шукати втіхи
До пані мерихи або до судіїхи,
Вони ж на складаний стілець посадять вас,
А прийде карнавал — ото веселий час!
Великий бал, музик аж дві кози заграє,
А то й кумедія з паяцом завітає.
Коли ж ваш чоловік…

Мар’яна
Мене вбиваєш ти,
А не подумаєш чим-небудь помогти.

Доріна
Ні, вибачайте.

Мар’яна
Ох, Доріно, бога ради!

Доріна
Ні, хай на кару вам це прийде без завади!

Мар’яна
Доріно!

Доріна
Ні.

Мар’яна
Але наважусь я відкрить.

Доріна
Тартюф ваш чоловік; беріть його, беріть.

Мар’яна
Будь ласка, я ж тобі одній усе звіряю.

Доріна
Ви потартюфитесь, я в тому присягаю.

Мар’яна
Як так, коли в тобі не бачу я жалю,
Нехай же мука та страшна, що я терплю,
Навчить мене, відкіль рятунку дожидати.
Я знаю, чим своє все лихо враз порвати.
(Хоче вийти).

Доріна
Верніться, годі вже; минувся весь мій гнів.
Дарма про все, а вас усяк би пожалів.

Мар’яна
Доріно, як мені такі терпіти муки,
То краще я сама здійму на себе руки.

Доріна
Ось не журіться-бо; скрутнувши де-не-де,
Ми не дамось. Але коханий ваш іде.

ЯВА 4

Валер, Мар’яна, Доріна.

Валер
Оце недавно тут почув я вісті, пані,
Цілком мені нові і… певно, непогані.

Мар’яна
Що саме?

Валер
Про шлюб ваш з Тартюфом.

Мар’яна
Батько мій
Зробити це поклав у голові своїй.

Валер
Ваш батько?

Мар’яна
Він тепер із думкою новою,
Про це він розмовляв якраз отут зо мною.

Валер
Невже це насправжки?

Мар’яна
Авжеж, що насправжки,
Він круто висловив про це свої думки.

Валер
А серця вашого яка в цім постанова? Скажіть.

Мар’яна
Не відаю.

Валер
Це дуже чесна мова.
Не знаєте?

Мар’яна
Ні.

Валер
Ні?
Мар’яна Що ж діяти, скажіть.

Валер
Це добрий суджений, і ви за нього йдіть.

Мар’яна
Ви радите?

Валер
Авжеж.
Мар’яна По правді?

Валер
Безперечно.
Обранню вашому звіряйтеся безпечно.

Мар’яна
Ну, добре; то отак ви радите мене?

Валер
Мене послухатись — вам діло не трудне.

Мар’яна
Так само, як і вам пораду що давати.

Валер
Я радив, щоб свою прихильність показати.

Мар’яна
Щоб вам сподобаться, я раду цю прийму.

Доріна
(відходить у глиб сцени)
Побачимо, який кінець цьому всьому.

Валер
Так от яка любов! То ви мене дурили,
Як ви мені…

Мар’яна
Про це ми досить говорили.
Ви щиро кажете, щоб я за того йшла,
Кого недоленька до мене привела.
І я кажу вам знов: я це зробити рада,
Коли від вас така спасенна йде порада.

Валер
Не виправляйтеся, бо винні тільки ви;
Ця думка з вашої постала голови,
І ви знайшли тепер до чого причепитись,
Щоб слово схибити й зо мною роздружитись.

Мар’яна
Це добре сказано.

Валер
Кохаючи мене,
Не дуже рвали ви серденько запальне.

Мар’яна
Ви вільні думати, аби було бажання.

Валер
Так, вільний, і моє ображене кохання
В такому замірі ще вас попередить.
Я знаю, перед ким любов мою зложить.

Мар’яна
О так, я певна в тім; привабить кожну другу
Заслуга ваша.

Валер
Ох, покиньте цю заслугу!
Самі ви бачите, яка вона мала;
Я тільки думаю, що інша б прийняла
Самотню душу цю, вона могла б кохати
Й розважити мене від оцієї втрати.

Мар’яна
Не буде тяжко вам, що втратите мене,
Бо почуття нове ваш смуток прожене.

Валер
Зроблю, що здужаю; вам легко зрозуміти,
Що й честь примушує за зраду так платити
І що повинен я шукати забуття,
А як над силу те — сховати почуття.
Бо вже перед людьми тому нема покути,
Хто любить серце те, що вас могло забути.

Мар’яна
Це почуття, мабуть, шляхетне, пане мій?

Валер
Нехай таким його вважає рід людський!
А що ж ви думали? Невже, що до сконання
В душі я збережу палке до вас кохання?
Що, шлюб ваш бачивши, я другій не віддам
Те серце, що його тепер не треба вам?

Мар’яна
Ні, навпаки, бо я того й сама бажаю!
Я рада, щоб ця річ скоріш дійшла вже краю.

Валер
Ви раді?

Мар’яна
Так.

Валер
Але доволі вже образ.
Я зараз же зроблю, як ваш велить наказ.
(Відходить),

Мар’яна
Гаразд.

Валер
(вертається)
Так знайте ж ви, що ви самі звеліли
Зробити вчинок цей, що був мені над сили.

Мар’яна
Так.

Валер
І що замір цей прийшов мені тому,
Що й ви вчинили так.

Мар’яна
Амінь тому всьому.

Валер
(відходячи)
Ну, годі; саме в час я вас тепер покину.

Мар’яна
Найкраще.

Валер
(знову вертається)
Був я тут останнюю хвилину.

Мар’яна
То й з богом.

Валер
Га?

Мар’яна
Чого?

Валер
Чи ви мене звете?

Мар’яна
Приснилось вам.

Валер
(повільно відходить)
Як так, то я й піду. Проте
Прощайте, панночко!

Мар’яна
Прощайте!

Доріна
Як я бачу,
Ви розум стратили через химерну вдачу.
А я навмисне вам сваритися дала,
Щоб тільки бачити, до чого б річ дійшла.
Валере, паночку!
(Хапає його за руку),

Валер
(ніби нехотя)
Чого тобі від мене?

Доріна
Ходіть сюди.

Валер
Душа моя кипить шалено.
Пусти: зроблю я те, що радила вона.

Доріна
Стривайте-бо.

Валер
Ні, ні, де річ непохитна.

Доріна
Ох!

Мар’яна
(набік)
Я йому гидка, тому й біжить так швидко.
Піду ж я, бо йому на мене глянуть бридко.