Князь Микола Рєпнін був в 30-х роках українським генерал-губернатором і належав, як і Грицько Тарновський, до тих українських панів, що вміли єднати свій аристократизм з новим прямованням і з властивим Україні демократизмом. Людина високоосвічена, гуманна, справедлива і яко генерал-губернатор доволі популярна в народі, князь Рєпнін попав в неласку у царя Миколи і мусив доживати свого віку в своїх добрах в містечку Яготині, Пирятинського повіту 254.
Д. Чалий розповідає, що Рєпнін, знаючи про художественний хист Шевченка і довідавшись, що Шевченко приїхав на Україну, покликав його в Яготин намалювати список з його патрета 255. Невідомо звідкіль д. Чалий взяв оцю звістку. Професор Стороженко доводить, що вона непевна 256
253 Основа. — 1862. — [Кн. V. — С. 5].
254 Князь Рєпнін двічі вдавався до царя з щирою порадою — раз з докладом, вдруге з листом р. 1831, вказуючи на неминучу потребу полегкостей задля України і доводячи тяжке бідовання її від непомірно великих податків. Див.: Русск[ую] старину р. 1888. — Кн. III. — С. 776. — 1896. — Т. 88. — Кн. X — XII. — С. 62 — 64.
255 Чалий, с. 41.
256 [Стороженко Н. И.] Первые четыре года ссылки Шевченка. — Киев[ская] стар[ина]. — 1888. — Кн. X, — [С. 2 — 3].
і з уст /133/ доньки Рєпніна, княжни Варвари, що була щирим другом нашого Кобзаря, зовсім інакше переказав про першу знайомість Шевченка з родиною Рєпніних. Грицько Тарновський прохав Шевченка намалювати йому патрет з князя Рєпніна. Загальний знайомий Тарновського і Рєпніна дідич О. В. Капніст влітку р. 1843 поїхав з Шевченком в Яготин. З першого разу Шевченко зробив на Рєпніних вражіння вельми симпатичне. Він поводився скромно, просто і з великою самоповагою. Не було в йому бажання виставлятися з своїм поетичним призванням, ні бажання підлабузнюватися під тон загальний. Першими днями він трохи варувався; але ж щирість і привітність, що панували в домі Рєпніних, небавом обгорнули його і розвіяли його здержливість. Чуючи серцем, що округи його люде добрі, що вони симпатизують йому, Тарас підбадьорився, зняв живу бесіду і почав співати українські пісні. Відомо, що спів його робив на слухачів вплив глибокий. Княжна Рєпніна, споминаючи Шевченкові пісні, казала, що задушевність їх дивувала. М’який Тарасів голос, баритон з високими нотами теноровими, лунав журбою і мимоволі западав глибоко в душу. Ласкава привітність родини Рєпніних, що єднала в собі аристократизм породи з аристократизмом духовим, з високістю ідей і почуття, чарівливо вплинула на Тараса і він згодився лишитися погостювати у Яготині у Рєпніних. Тоді-то він сприятелився з прекрасною розумною княжною Варварою, котра, нехтуючи людськими забобонами, сміливо простягла руку через ту безодню соціальну, що лежала між нею і Шевченком. Родина Рєпніних, найпаче Варвара Миколаївна, що стала потім близьким другом, сестрою і сумлінням поета, уміла цінувати в Шевченку чоловіка внутрішнього і не вагалася признати рівнею собі колишнього крепака 257. Мабуть, в перший приїзд в Яготин Шевченко не вельми довго був у Рєпніних, бо того ж року він був "і в Межигорського Спаса, і на Хортиці, і скрізь був і все плакав, бачучи, як сплюндрувала нашу Україну катової віри німота з москалями; бодай вони переказилися" 258. Треба думати, що до Яготина кілька разів за те літо навідувався Тарас, виїздив, куди йому подобалося, і знов вертався до Рєпніних яко бажаний гість.
257 Ibidem. — [С. 3].
258 Лист до Кухаренка від 26 листопада 1844 р. — Див.: [Правда. — 1895. — № 74. — С. 143. Лист помилково датований 20 листоп.].
Червня 29 того ж 1843 р. бачимо Шевченка у селі Мосівці на балу у дідички Тетяни Вільхівської. У Мосівку до Віль-/134/хівської, розповідає Чужбинський 259, з’їздилися на балі пани з Полтавщини, з Чернігівщини і з Київщини; інші приїздили на кількох екіпажах з цілим поїздом слуг; жили по кілька день, їли, пили, гуляли, танцювали, грали в карти і "роз’їздилися до 15-го січня" — день іменин Вільхівської. Р. 1843, як каже Чужбинський, Вільхівській було вже 80 років ; майже сліпа вже була вона, а проте загарливо любила гру в карти. Сама вже не спроможна була грати, а проте цілі ночі просиджувала біля тих, що грали. Вона тоді вже й на пам’ять вельми підупала; більшості своїх гостей, — а їх з’їздилося чоловіка 200, — вона й зовсім не знала. Балі Вільхівської були для України ніби той Версаль. Величезна зала на два світи, старосвітська мебель, зеркала і занавіски XVII віку, квітки, тиск панства, прибраного в розкішну послідньої моди одежу — все оце було незвичайно інтересним. В оцьому Версалі, додам я від себе, був, властиво кажучи, вертеп панської деморалізації. Тут пани [не] тільки проїдали і пропивали піт і працю своїх кріпаків, але й не гидували обігрувати в карти стару, сліпу, бездітну Вільхівську і, коли у неї нічим було платити, брали в неї векселі. Коли Вільхівська померла, в Прилуцькому повітовому суді вже за моєї пам’яті рр. 1855 — 1856 провадився величезний процес про довга небіжки. Такі пани, як Василь Петрович Тарновський, граф де Бальмен, Селецький і ін. подали в суд векселі Вільхівської на кілька десятків тисяч, "позичених" у них сліпою 80-літньою бабусею! Здається, Мосівку і всі інші добра Вільхівської продано на ліцитації, щоб заплатити оті "версальські позики". До Вільхівської привіз Шевченка Гребінка, сам пирятинець і близький сусіда мосівський. Гості Вільхівської сподівалися, що 29-го червня приїде і Гребінка, а його знали вже яко письменника. І от після снідання прибув Гребінка і з ним незнайомий нікому мужчина, середнього зросту, коренастий; з першого погляду твар його здавалася звичайною, але очі світилися таким розумним і виразним світом, що я, каже Чужбинський, мимоволі звернув на його увагу. Гребінка був знайомий з Чужбинським, вони вчилися разом у Ніжині і вкупі тоді кватирували. Привітавшись з Чужбинським, Гребінка взяв його за плечі, пхнув до свого товариша і познайомив їх 260. Той приїзжий був Шевченко.
259 [Чужбинский А. С] Воспоминания о [Т. Г.] Шевченке. — Петербург. — 1861. — [С. 4 — 6].
260 Ibidem. — [С. 6 — 7].
Року 1843 Шевченка знали вже українські пани з його /135/ "Кобзаря". Звістка про приїзд Шевченка в один мент оббігла усіх гостей Вільхівської. В залі усі гості, навіть чепуристі пані, що інакше як не по-французькому не балакали, дак і вони були зацікавлені. Біля дверей у залі цілим тиском дожидали гості Вільхівської нашого поета, щоб повітати. Знати було, що його зрушило, схвилювало таке блискуче повітання. Своїм звичаєм, Шевченка представили господині дому. Цілий день загальна увага гостей була звернена на поета. Шевченко небавом став з усіма як своя людина і був наче дома. Чимало вродливенького жіноцтва читало йому з голови його власні твори 261. Така-то велика, така міцна сила рідного слова! Воно, наче горячим духом огню, розтоплює, немов віск той, навіть заскориніле серце; чистим мителем обмиває на душі бруд антинаціональний і попсований організм духовий лагодить і гоїть, а на духові і моральні виразки впливає незримою цівкою цілющого бальзаму животворного! О велика-превелика вага і міць рідного слова!