З початку р. 1843 Шевченко висловлює думку видавати "Живописну Україну", себто малюнки (і текст при них) з природи й історії України. Певна річ, що думка про таке видання сплодилася в голові Шевченка геть раніш, і сплодили її перш за все малюнки Штернберга з української природи і картини історичні Брюллова.
Було вгорі говорено, як радів Шевченко, роздивляючись малюнки, пороблені Штернбергом на Україні, і як любував з тих малюнків Брюллов, говорячи, що в одному ескізі Штернберга він бачить всю Україну. Але ж Штернберг бачив природу тільки Лівобережжя, а Шевченко знав і природу Правобережжя і тямив, що остання більш розкішна, більш мальовнича, ніж лівобережна. Річ зовсім натуральна гадати, що в ту саме годину у Шевченка зародилася думка, що було б добре познайомити освічену Росію з розкішною природою України і з її етнографією. Зросту і розросту такої думки неминуче сприяли прохання видатніших людей України, щоб Шевченко намалював той чи інший образ історичний, напр[иклад], Кухаренко прохав змалювати Головатого. От що він писав до Кухаренка про сей малюнок: "Стоїть Головатий сумний біля царського Зимнього двірця, позад його Нева, а за Невою кріпость, де конав Павло Полуботок". Шевченко гадав, зробивши малюнок сей, відіслати його в Париж, щоб там його відлітографували 248.
Більш за все зросту думки про видання "Живописної України" "повинна була сприяти картина Брюллова "Осада Пскова". Картину сю Шевченко називає "твором божественним". Коли він подивився на неї вперше — йому "дух стисло"; перед ним "стояла не картина, а жива облога Пскова". Дивлячись на неї, йому здавалося, "що він чує крики людей і ляск мечів об залізні шоломи ливонські, польські і литовські" 249.
247 [Лист до Г. С. Тарновського від 25 січ. 1843 р.] — Основа. — 1862. — Кн. V. — [С. 5].
248 [Лист до Я. Г. Кухаренка (кінець лютого 1843 р.). — Зоря. — 1895. — Кн. V. — С. 88].
249 Шевченко Тарас. Повн. зібр. творів.У 6 т. — Т. 4. — С. 213. /130/
Картина, що зробила такий вплив на перейнятливу душу поета-художника, повинна була неминуче перенести його думкою на рідну Україну. І, певна річ, він переносився туди і думав: ба! скільки таких малюнків можна взяти з історії України! Перед очима його не можна було не воскреснути облозі Буші, руйнованню Батурина Меншиковим, баталії Виговського з Ромодановським біля Конотопу або знов з часу Хмельницького битві біля Жовтої Води, біля Корсуня і т. ін.
Таку думку мою зміцняє і оповідання самою Шевченка 250, що коли він стояв і задумався перед чудовими творами Брюллова, він голубив в своєму серці сліпця-кобзаря до "Гайдамаків"; перед ним тоді "бовваніли тіні мучеників, бідолашних гетьманів наших". Перед ним розстилався розкішний степ придніпрянський, засіяний могилами. Перед ним пишалася наша Україна безталанна в усій своїй красі меланхолічній, і у його "не ставало сили відвести очі від рідної краси чарівної". Дивлячись на малюнки Брюллова, поет-художник бачив свій рідний край, де
Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
Поетові ввижається стара Україна, де "весело жилося"; та Україна, що
Пишалась вольними степами,
В садах кохалися, цвіли
Неначе лілії, дівчата;
Пишалася синами мати,
Синами вольними.
Поет згадував собі ті
Базари, де військо, як море червоне,
Перед бунчуками, бувало, горить,
А ясновельможний — на воронім коні,
Блисне булавою — море закипить.
Поетові не можна/ було від оцього колишнього не перелетіти думкою на сучасну Україну. Він перелітав і бачив, що там
Латану свитину з каліки здіймають,
З шкурою здіймають, бо нічим обуть
Панят 251 недорослих.
250 Кобзар. — Т. III. — С. 40. — (Записки..., [запис від 1 лип. 1857 р.]).
251 Княжат. — Ред. Автор цитує за текстологічно недосконалим виданням: Кобзарь Тараса Шевченка. — Ч. I, II. — Львів, 1893; Ч. III — 1895; ч. IV. — 1898. /131/
Він чув, що "могили з вітром в полі про волю говорять", і бачив, що "над дітьми козацькими поганці панують". Бачив, що Україна
Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла,
У дупло холодне гадюк напустила,
А дітям надію в степу оддала.
Знаючи, який великий вплив на людей роблять добрі малюнки, Шевченко більш і більш переймався бажанням показати людям на малюнках мертву вольну і живу зневолену Україну. Думка нарешті доспіла. Шевченко везе її на Україну, щоб поділитися нею і порадитися з тямущими земляками.
IV
Бажання видавати малюнки історичної і живої України неминуче повинно викликати і викликало у Шевченка бажання і навіть потребу побачити власними очами історичні останки України і зробити з них малюнки власними руками. Та й бачив він живу Україну давно, бачив її геть не на всьому обширі, а на невеличкому простороннищі свого рідного кутка і дивився тоді іншим поглядом, поглядом людини майже темної, поглядом крепака неосвіченого. До такого бажання художника-патріота натурально єдналося і друге, ще, може, глибше, бажання чоловіка — подивитися на рідне село, на батьківську стріху, обняти, пригорнути до свого лона вольного серце дорогої сестри-крепачки і любих йому рідних братів, Микиту і Йосипа, безталанних крепаків. Певна річ, що Тараса не могла не тягти на Україну непоборена, властива людям, найпаче українцям, сила бажання подивитися на ті стежки і шляхи, "де ходив він малими ногами", на той "тихий, журливий, обсаджений вербами та калиною ручай", де він купався, на двір батьківський, на леваду, на могилу і на все те інше, де так хмуро минав його вік дитинний. Подорож на Україну задумав Тарас, певне, ще року 1842, бо в січні р. 1843 він з Петербурга, як вже я згадував, писав до Грицька Тарновського: "Сновигаю я по оцьому чортовому болоту та згадую нашу Україну. Ох коли б то мені можна було приїхати до солов’я 252,
252 Соловії в Україні починають співати під кінець квітня.
весело б бу-/132/ло, та не знаю. Спіткали мене прокляті кацапи так, що не знаю як і випручаться. Та вже ж, як-небудь вирвуся хоч після Великодня і прямісенько до вас, а потім вже дальше" 253.
Нема у мене жодної звістки, щоб запевне можна було визначити коли не день, так хоч місяць виїзду Шевченка з Петербурга і приїзду в Качанівку до Тарновського; певне тільки те, що в кінці червня, як каже Чужбинський, Шевченко був уже в Пирятинському повіті у селі Мосівці на балу у Вільхівської, куди привіз його Гребінка. Могло бути, що й з Петербурга він поїхав укупі з Гребінкою просто до його в Убіжище (хутір в Пирятинському повіті, недалеко від Мосівки). В такому разі треба думати, що вони виїхали з Петербурга, де Гребінка учителював, з початку червня, коли скінчилися вже шкільні роботи. Може, вони спершу приїхали вкупі в Качанівку, де літом звичайно з’їздилися учені, письменники і артисти. З Качанівки, може, спершу вони поїхали до Гребінки, а звідтіль в Яготин до Рєпніна і в Мосівку до Вільхівської. В усякому разі, річ певна, що влітку р. 1843 Шевченко спізнався з родиною князя Рєпніна. Ся знайомість в житті Шевченка мала велику вагу і я мушу довше спинитися на сьому пункті.