Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя

Сторінка 190 з 231

Кониський Олександр

Великомученице кумо!

Дурна єси ти, нерозумна... 1273

1271 Ibidem. — С. 180.

1272 Тарновська Н. В. — Ред.

1273 Кобзарь. — Т. II. — С. 260.

Можна гадати, що Тарас послухався-таки дружньої ради і до Різдва беріг себе і не виходив з хати. 22 грудня прийняв /585/ він лист Варфоломеїв: останній прохав його що написати до київського віце-губернатора Селецького, щоб сей запоміг Варфоломеєві в якійсь справі, мабуть, в справі освіти дітей. "Я лучче тричі чорта в... поцілую, як матиму писати отому поганому Селецькому", — відповів Тарас 23 грудня . Того ж дня він посилає листа до дідича Якова Тарновського, просячи, щоб прийняв Варфоломея до себе на службу за управителя. Навесні він сподівається бути у Тарновського в Потоках 1275.

XV

На Різдвяних святах Шевченко знехтував пораду і лікаря, і своїх приятелів. Мабуть, на те спокусив його Якушкін (відомий етнограф великоруський), бо у вівторок увечері вони вкупі прийшли до Костомарова. "Обидва вони були страшенно п’яні, найпаче Якушкін, — каже Костомарів 1276. — Шевченко все-таки тримався ліпше". Покликавши поета осторонь, Костомарів, говорячи, що у його багацько гостей зібралося, висловив йому, що про його простатимуть недобру славу. "Се було, — каже Костомарів, — вперш і востаннє, що я бачив Шевченка цілком п’яного. Може, спричинилася тому та сердечна трагедія, що незадовго перед тим сталася" (сватання до Ликерії). Оцей вихід і випивання і звалили Шевченка з ніг!.. Мабуть, чи не був се останній його вихід, останнє його випивання!

"Небавом після того вечора, — додає Костомарів, — Шевченко занедужав". А сам Тарас у листі до Варфоломея писав 1277: "Погано я зустрів оцей Новий рік! Другий тиждень не виходжу з хати, чхаю та кашляю, аж обісіло".

Ще виразніше знати недуг його з того, що другого січня він не спроможен був піти до Білозерського. Редактор "Основи" писав до його: "Усі ми дуже жалковали, що ви недужі, але сподіваємося, що при доброму бажанні ви переможете, трохи себе і не позбавите нас радощів бачити вас серед "Основ’ян" яко первоначальника загального нашого діла, себто організації видання "Основи".

1274 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 24.

1275 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. II. — С. 407.

1276 Русск[ая] стар[ина]. — 1880. — Кн. III. — С. 606.

1277 Правда. — 1875. — [С. 971]. — [Лист від 22 січ. 1861 р.].

З сієї коротенької записочки можна гадати, що Білозерський тоді ще не надавав великої ваги Тарасовому недугу, і /586/ сам Тарас не думав, що хороба його небезпечна і що смерть не за горами, а за плечима. 4 і 12 січня писав він до Ткаченка 1278. Довідавшись, що Витовська вже заручена за другого, поет не кидає властивого йому сердешного гумору і надії навесні поїхати на Україну. "Щоб тебе курка вбрикнула з твоєю кирпатенькою чорнобривкою, тільки роздратовав мене. Я весною заїду до тебе, то як не знайдеш мені другу кирпу, то я тебе попомну", — жартує поет 4 січня, а 12 знов наказує Ткаченкові: "Гляди: о кирпі не забудь. Я весною прибуду до тебе".

Досі ні лікар, ні хто-небудь з приятелів не відважувалися сказати Тарасові по правді, на який недуг він хорує. Тепер же, коли виразно стало знати, що недуг розвивається дуже швидко, годі було мовчати. Повідали йому, що у його водяна хороба і що він повинен залишити ром і взагалі покинути пити. Він послухався, перестав пити і згодився лічитися і слухати лікарської поради 1279. На жаль і на лихо, — запізно вже було.

Одначе надія на поліпшання і тепер не покидає Шевченка. 22 січня, пишучи до Варфоломея, щоб швидше доводив до краю справу з купівлею землі біля Канева, він просить зараз написати до його, "щоб я знав, що з собою робити, чи їхати мені весною в Канев, чи ні?". 29 січня він знов пише до Варфоломея: "Кінчай швидше в Каневі (з землею) та напиши, щоб я знав, що з собою робити весною". Сумними словами скінчив Тарас коротенький і останній вже лист до Варфоломея 29 січня: "Прощай! Утомився! Неначе копу жита за одним заходом змолотив" 1280.

З того дня цілих два тижні не бачимо ми ні віршів, ні листів Тарасових до кого-будь. Лишень 14 лютого пише він свої останні вірші: "Чи не покинуть нам, небого...", та й-то не спроможен був довести їх до краю, а спинився на 36 рядку.

Знайомі почали частіш провідувати його. Між іншими провідав його Н. Л-ов 1281. Шевченко не спроможен був зійти по сходах в нижню свою світличку і приймав провідані в в антресолях. "Пропадаю, — мовив він до свого гостя, — бачте, яка з мене ледащиця стала".

1278 Древн[яя] и новая Россия. — 1875. — Ч. 6. — С. 196.

1279 Русск[ая] стар[ина]. — 1885. — Кн. VI. — С. 626. Мордовцев Д. Исторические поминки по Н. И. Костомарову].

1260 Правда. — 1875. — С. 971 — 972.

1281 Лесков М. С — Ред.

В усій істоті недужого було щось дійсно жахливо-хоробливе, але не було жодної оз-/587/наки близької смерті. Тарас бідкався, що йому тяжко болять груди і дихавиця вельми його мучить:

"Пропаду, — мовив він, прийнявши мікстуру, і кинув ложку на стіл — Та годі про мене: кажіть, що доброго на Україні?" 1282

Звістки і бесіда про Україну трохи заспокоїли недужого і підбадьорили йому дух. Збентеженість повагом переходила в почуття тієї живої та гарячої любові до рідного краю, якої була така сила-силенна в великому і благородному серці великого страдальника за Україну. На столі перед ним лежало дві купки його "Букваря". Бесіда перейшла на народну освіту, на книжку. Тарас висловив наведений вже вгорі осуд граматки Строніна і почав розпитувати про шляхи на Україну та про залізницю, що почали споруджати з Петербурга до Варшави.

"Не доїдеш на тих клятих "перекладных", а їхати треба, — мовив він, — бо коли зістануся тут, так пропаду".

1282 Русск[ая] речь. — 1861. — № 19 — 20.

XVI

В неділю 19 лютого з початку другої години дня провідав Тараса Федір Черненко. Уся Росія сподівалася, що в той день буде оголошений царський маніфест про скасування крепацтва. Вже ж більш за всіх, і більш за все нетерпляче ждав того маніфесту Шевченко: та й як йому було не палати сподіваною волею, коли він цілий вік співав-ридав над неволею, виливав за ту волю сльози-кров, цілий вік блимала перед ним жадана зоря-воля і він цілий вік босими ногами по колючій стерні йшов до тієї зорі, ішов сам і Україну вів. Тепер, здавалося йому, він дійшов до неї, і сього дня — 19 лютого, в день оцарювання Олександра II, він побачить сяєво тієї зорі, і в болящому пошматованому серці почує тепле, огрійливе проміння і світ її.