С. 524. ...Тарас мусив писати до Вольського... — Невідомо, чи написав Шевченко листа до Вольського, про який він у листі до В. Шевченка від 2 листопада 1859 р. повідомляє: "Я пишу йому, а ти ... перешли або сам ... передай йому письмо моє".
С. 528. Але приходить звістка, що Варфоломій ... вибрав іншу землю: "Вище по Дніпру від того місця..." — фрагмент листа В. Шевченка до Т. Шевченка за публікацією в "Основі"; датується орієнтовно червнем 1860 р. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 185).
...але останній (Т. Г. Шевченко. — Ред.) за місяць послав до його 1000 карб., просячи його: "купчий акт зробити на своє ім’я..." — Лист Т. Шевченка до В. Шевченка від 29 липня 1860 р. з Петербурга.
С. 530. ...траплялася одна й та сама головна притичина: "Треба спитати генерал-губернатора, чи можна Шевченкові купувати землю?" — Див. лист київського генерал-губернатора І. І. Васильчикова до В. А. Долгорукого від 15 липня 1859 р. (Тарас Шевченко: Документи..., с. 338, 339), де, по суті, забороняється сприяти переселенню поета на Україну.
С. 531. ...коли йому "тринадцятий минав"... — Тут і далі йдеться про поезії "Мені тринадцятий минало...", "Ми вкупочці колись росли...", де вилито почуття першого юнацького кохання до односельчанки Оксани Коваленко; однак закінчення поезії "Ми вкупочці колись росли..." — про те, що героїня "помандровала за москалями та й пропала..." — стосується не згаданої особи, а типізованого образу знедоленої покритки.
...у споминках Чужбинського стріваємо звістки, що першими роками знайомості з ним (виходить, що р. 1844 — 5) Шевченко аж тричі поривався коханням раз до якоїсь молодиці... — Можна здогадатися, що йдеться про Ганну Закревську, молоду дружину поміщика з Березової Рудки Платона Закревського; вже значно пізніше, на засланні, 1848 р., поет присвятив їй поезії "Г. 3." та "Якби зострілися ми знову...".
С. 534. ...останній [Шевченко. — Ред.] в тому ж таки листі пише: "Нехай (патрет) до другого разу, а тепер скажіть їй, що я лисий і сивовусий..." — Текст не точний, Шевченко писав: "На сей раз посилаю вам свій патрет, тілько ви його не показуйте моїй молодій, а то злякається".... Фото-/641/граф збрехав, не приніс мені портрета. Нехай до другого разу. А на сей раз скажіте їй, що я лисий і сивовусий, то вона, сердешна, і так злякається".
С. 536. "Аж надто тяжко стало на самоті, — писав він до Варфоломея... — З листа Т. Шевченка до В. Шевченка від 2 листопада 1859 р. з Петербурга.
С. 537. ...коло хатини // І яблуню і грушечку... — З поезії "Подражаніє Едуарду Сові ("Посажу коло хатини..."), написаної 19 листопада 1859 р. в Петербурзі. Вірш є наслідуванням пісеньки сватів з драми Е.-В. Желіговського (Едуарда Сови) "Зорський", читання якої Шевченко слухав 11 квітня 1858 р. у В. М. Білозерського.
С. 538. "Чоловік ти письменний, — просторікував Варфоломей в своїй відповіді... — З листа В. Шевченка до Т. Шевченка, написаного орієнтовно в листопаді 1859 р. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 170).
Тарас ... писав Варфоломеєві: "Твоя порада добра, та тільки забув ти ось що..." — З відповіді Т. Шевченка Варфоломію Йосиповичу від 7 грудня 1859 р.
Варфоломей пише, що Ірина бачила Харитину... — Лист не відомий, про нього згадує Т. Шевченко в листі до В. Г. Шевченка від 12 січня 1860 р.
С. 540. "...за Хариту не вмію тобі розказать..." — З листа В. Шевченка до Т. Шевченка, написаного орієнтовно у квітні 1860 р. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 182).
"Після того, як я з нею побалакав про тебе, мов не та дівчина стала..." — З листа В. Шевченка від 17 травня 1860 р. з Корсуня. Прізвище "Шендерівна" прочитане не точно: слід читати — Шулячівну.
С. 544. Коротенький лист до Кухаренка та записочка до Ю. П. Ковалев ського — от і все листування [з часу повернення з України — протягом десяти місяців життя в Петербурзі. — Ред.]. — Нині відомі листи Т. Шев ченка, написані від вересня 1859 р. по червень 1860 р. до таких адресатів (крім В. Шевченка, Я. Кухаренка, Є. Ковалевського): В. В. Тарновського, Н. В. Тарновської, І. М. Сошенка, Максимовичів, В. М. та М. М. Лазаревських, П. Ф. Симиренка, О. І. Хропаля, О. О. Оболонського, А. О. Козачковського, Д. С. Каменецького, М. Я. Макарова, Ф. Л. Ткаченка.
...Тарас пише Кухаренкові: "Брата Петра у мене нема..." — Цей "коротенький лист до Кухаренка" віднесений біографом до згаданого періоду, тоді як написано його 17 січня 1859 р.
С. 545. Що історик наш глибоко шанував і ніжно любив поета, про те посвідчила нам, опріч Черненка, і Василиха Білозерська. — Йдеться про спогади, написані дружиною В. М. Білозерського письменницею і мемуаристкою, довгорічним секретарем М. І. Костомарова Надією Олександрівною Білозерською (дівоче прізвище Ген; 1838 — 1912): "Н. П. Костомаров в 1857 — 1875". — Русская старина. — 1886. — № 3, 5, 6.).
С. 547. Міністром на той час був українець Ковалевський ... він ... написав до князя Василя Долгорукова. — Тарас Шевченко: Документи..., с. 306; лист написано 16 січня 1859 р. /642/
"Я притерпів кару єдине за мої рукописи..." — З листа Т. Шевченка до В. А. Долгорукова від 27 жовтня 1858 р.
Сей цензор (О. Г. Тройницький. — Ред.), перечитавши "Кобзаря", висловив... — Відзив О. Г. Тройницького див.: Тарас Шевченко: Документи..., с. 307, 308.
Тоді "Кобзарь" пішов на розгляд до цензора Бекетова, котрий глянув на його вельми суворо і замазував такі вірші, в яких не було нічого нецензурного. — М. Стороженко, на статтю якого в "Русской мысли" (1898. — № 6) посилається біограф, не точний: цензор Бекетов не розглядав тексту рукопису "Поезія Т. Шевченка. Том первий", а лише дав 23 січня 1860 р. дозвіл на вихід у світ уже віддрукованого "Кобзаря" (Тарас Шевченко: Документи..., с. 346, 347). Цензурував згаданий рукопис цензор С. М. Палаузов як член петербурзького цензурного комітету, який, давши загалом сприятливий відгук, усе ж поставив вимогу зняти фрагменти поезій "До Основ’яненка", "Тарасові ночі", "Думи мої, думи мої..." (причому захистив цей твір від повної заборони, запропонованої Тройницьким); важливо було й те, що цензор прийняв для розгляду не "Чигиринський Кобзар і Гайдамаки" (1844) та окремо видану поему "Гамалія" (1844), а новий рукопис — збірку автографів поета (там же, с. 311, 312). Відгук Палаузова знову надійшов у Головне управління цензури, яке доручило рукопис знову тому ж Тройницькому, але вже не приватно, як перше, а цілком офіційно. Цей останній, розглянувши вже не раннє видання творів Шевченка, як перше, а згаданий рукопис, дав негативний відгук: "Но настоящая рукопись, по моему мнению, едва ли может быть разрешена к печати без значительных исключений. В ней встречается несколько стихотворений и отрывков, проникнутых слишком резко чувством скорби поэта об уничтожении самобытности казачества, в виде гетманщины и Запорожья, и о слиянии Малороссии с Русскою империею". І цензор, вказавши на чимало рядків, які слід зняти (набагато більше, ніж Палаузов), запропонував взагалі не дозволяти видання цього рукопису, а натомість дозволити перевидання вже друкованих речей (Тарас Шевченко: Документи..., с. 328 — 330). Таку постанову й прийняло Головне управління цензури 25 липня 1859 р. (Там же. — С. 330, 331). Рукопис же "Давидових псалмів" пройшов ще й духовну цензуру, яка зняла кілька рядків у псалмах 43, 52, 81 і 136, "как содержащие в себе мысли, чуждые псалмопевцу" (Там же. — С. 344, 345). Однак у друкарні П. О. Куліша редактор-видавець Д. С. Каменецький користувався для набирання "Кобзаря" текстом рукописної збірки "Поезія Т. Шевченка. Том первий", внісши туди виправлення за тим друкованим примірником "Чигиринського Кобзаря", який виправив сам Шевченко, ще подаючи його до міністерства народної освіти. Отже, у підготовленому до набору рукописі опинились авторські виправлення, згадані вище; залишилась не виправленою Каменецьким частина тексту збірки автографів "Поезія Т. Шевченка. Том первий", — і цей текст відбитий в новому "Кобзарі" 1860 р. /643/