С. 73. Про першу зустріч Шевченка з Сошенком... — З двох версій цієї зустрічі — за Чалим та за "Художником" (і "Письмом Т. Г. Шевченка к редактору "Народного чтения", переказаним П. Лебединцевим) Кониський вибрав художній варіант; пізніше з’ясувалося, що Шевченко використав тут добре йому відомий епізод знайомства свого друга художника В. Штернберга зі своїм майбутнім вчителем художником М. Лебедєвим (Стасов В. В. Статьи и заметки, не вошедшие в собрания сочинений. — М., 1954. — С. 300). Сучасні біографи схиляються до свідчень І. Сошенка, переказаних М. Чалим.
С. 81. Не можна запевне сказати, чи се той самий Прехтель, що хотів висікти Тараса... — Така постановка питання вказує ще раз на спрощено фактографічне сприйняття повісті — так, ніби це були мемуари; звичайно, прототипом подружжя Прехтелів з повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали..." був не петербурзький управитель П. Енгельгардта С. Прехтель зі своєю вередливою дружиною, відомі зі спогадів І. М. Сошенка, а, щонайімовірніше, подружжя Зигмунтовських — Софія Самійлівна й Костянтин Миколайович, постійні мешканці Новопетровського укріплення; К. М. Зигмунтовський служив акцизним комісіонером; Шевченко любив слухати його веселі побрехеньки. Між подружжям панувала пошана й злагода, через що поет прозивав їх Телемоном і Бавкідою (див. щоденник Шевченка).
С. 82. Перед тим він прочитав трагедію Озерова "Эдип в Афинах" і заходився зробити малюнок на ту тему. — Малюнок "Едіп, Антігона та Полінік" не знайдений (Шевченко Тарас. Повне зібр. творів: У 10 т. — Т. 7. — № 375). Виконано його орієнтовно 1836 — 1837 рр. Це, отже, не /610/ був перший "твір малярський" Шевченка: відомі його портрети П. Енгельгардта й невідомої жінки, композиції "Смерть Лукреції" (1835), "Смерть Олега, князя древлянського (1836) тощо (там же, №№ 2 — 5).
С. 82. Сошенко умовився тим часом з Ширяєвим, щоб дав йому волю ходити вчитися малярству в залі в товаристві "Поощрения художеств". — Ймовірно, що Шевченко знайшов шлях до залів "Товариства заохочування художників" ще до знайомства з Сошенком, восени 1835 р.; про це, безперечно, йшли розмови серед учнів-підмайстрів В. Ширяєва. З протоколу за 4 жовтня 1835 р. засідання комітету "Товариства..." видно, що в цей день розглянуто малюнки "постороннего ученика Шевченко" і комітет визнав ці малюнки вартими похвали. Серед членів комітету в той день засідали люди, яким судилося відіграти помітну роль в житті Шевченка, — В. І. Григорович, М. Вієльгорський,Ф. Толстой. З "Товариством..." Шевченко буде зв’язаний аж до літа 1842 р.
С. 83. Тим часом Брюллов працював над великою місією, що взяв на себе, визволення Шевченка з крепацтва. — У визволенні Шевченка брав участь чималий гурт діячів культури: з клопотанням про долю поета й художника звернулися до К. Брюллова художники І. Сошенко та А. Мокрицький, допомагали — О. Венеціанов, М. Вієльгорський; головне ж зробили К. Брюллов та В. Жуковський: було виконано портрет Жуковського і розіграно його в лотерею в царському палаці. Жуковський через фрейліну цариці Ю. Баранову домігся виплати грошей, яка відбулася (але схоже, що не повністю) вже після того, як Брюлловим було внесено кошти й одержано відпускну, датовану 22 квітня 1838 р. (Жур П. В. Шевченковский Петербург. — Л., 1964. — С. 118 — 122).
С. 86. Досі ніхто ще не подав нестеменно певних звісток про оту участь царської родини, як і про те: скільки зібрано грошей з тієї лотереї. — Повних даних досі немає: П. Жур у згаданій праці наводить палацові документи, з яких видно, що велика княжна Марія і наслідник Олександр — діти Миколи І внесли по триста крб.; М. Моренець розшукав документ про те, що цариця Олександра Федорівна внесла 400 крб. (Моренец Н. Шевченко в Петербурге. — Л., 1960).
Тарас Шевченко від часу викупу його з крепацтва до виходу його першого "Кобзаря" (1838 — 1840)
С. 89. З того ж дня він став годованцем товариства "Поощрения художеств", почав ходити учитися малярству до класів Академії художеств... — точні дати невідомі. У звіті "Товариства заохочування художників" від 30 травня 1837 р. Шевченко іменується учнем, а в іншому звіті, що охоплює період від 28 квітня 1837 р. по 28 квітня 1838 р., його називають пансіонером. Стосовно початку навчання в Академії мистецтв відомо за документом, що 23 червня 1838 р. він як сторонній учень брав /611/ участь у місячному екзамені у фігурному класі (ЦДІАЛ СРСР. — Ф. 789. — Оп. 19. — Спр. 723. — Арк. 10. — див.: Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 22).
С. 93. ...кохання те не гаразд добре скінчилося для Мані. — Йдеться про дочку виборзького бургомістра Марію Яківну Європеус.
С. 94. Нарешті восени вернувся і Штернберг... — В. І. Штернберг повернувся з України у вересні 1838 р. З кінця березня 1840 р. квартирував разом із Т. Г. Шевченком у будинку Доннерберга по 11-й лінії Васильєвського острова (її опис Шевченко дав у повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали", коли Штернберг повернувся з подорожі по Оренбурзькому краю. Малюнок сплячого Штернберга, виконаний Шевченком (як про те він пише в повісті "Художник"}, — невідомий, натомість збереглися малюнки Штернберга: "Замість чаю ми поголились" (20 березня 1840) та портрет Шевченка олівцем (1840). У липні 1840 р. Штернберг вирушив до Італії на відрядження Академії мистецтв як талановитий художник, відзначений золотою медаллю.
С 99. Не скажу я, чи в цій самій кватирі жив Шевченко і тоді, як ходив до його на сеанси дідич Петро Мартос. — Ні, не в цій, а на верхньому поверсі будинка Г. І. Аренса на 7-й лінії Васильєвського острова, де Шевченко мешкав разом з художником Г. К. Михайлович (з літа до середини листопада 1839 р.) (Жур П. В. Шевченковский Петербург, с. 150 — 151). Коли з кінця грудня 1839 р. до початку лютого 1840 р. Шевченко захворів на тиф, його узяв до себе й доглядав художник Ф. П. Пономарьов.
Епізод з гусаком і крилами ангела помилково приписаний Ф. Пономарьовим Шевченкові. З розшуканого Г. П. Паламарчук листа Ф. Пономарьова до М. О. Рамазанова, написаного не пізніше 1861 р., з’ясувалося, що справжнім "героєм" цього епізоду був не Шевченко, а Г. К. Михайлов (Паламарчук Г. П. Про деякі нові атрибуції та датування малярських творів Т. Г. Шевченка. — У кн.: Питання шевченкознавства: Т. Г. Шевченко та його сучасники. — К., 1978. — С. 69—74).