"Ох, як скорботно за Тараса Григоровича! Пішов він в сад, сів з нею в альтанці. Зібралася уся челядь, усі ходили повз паркан та сміялися... Серце розривалося на шматки..."
"Коли б він сказав вам про се перед тим, як ви виїздили, можна б було зовсім інакше умістити Ликерію: ослобонити її від усякої брудної роботи і скільки-небудь підготовити її, а то чоловік хоче спасти її, як він каже, від підупаду, а я боюся, щоб з нею не трапилося того, що сталося з Мотрею Марка Вовчка, вона дуже вітрогонна. Здається їй, що вона робить йому честь і так без поваги висловлює його наймення. Ми тепер мучимося, вказуючи їй, що те чи інше не зроблене нею, що вона заспана або не причесана. Тарас Григорович буває у нас тут щонеділі, вона подає обід, а я тужу увесь той час. Ликерія — українським звичаєм, ходить з квіткою на голові, як годиться молодій (зарученій). Вона перед усіма хвалиться своїм женихом..."
Бачимо, що в свойому теплому та щирому листі до Макарова Кулішиха не таїлася. Кожне слово її тхне симпатією до поета, і нема ані єдиного слова на користь Ликерії!.. А проте ми не бачимо в тій характеристиці /564/ жодної незвичайної вади у Ликерії: ми бачимо її зовсім такою, якою і повинна вона була бути під впливом крепацької неволі, темноти і панської псевдоцивілізації. Бачимо чимало і таких рис, що властиві кожній зарученій дівчині, хоч би і панночці. Яка ж би заручена не інтересувалася: чи не покине її дружина, переїхавши на село, писати вірші? Що тут лихого? Або хоч би недоброго?..
Послухаймо тепер самого Шевченка, якої він думки і про Ликерію і про тих своїх земляків і землячок, що пильнували розлучити його з Ликерією? В листі його до Варфоломея 1214 читаємо: "Будуще подруже моє Ликерія — крепачка, сирота, така сама наймичка, як і Харита, тільки розумніша від неї, письменна і по-московському не говорить. Вона землячка наша з-під Ніжина. Тутешні земляки і землячки наші, а надто панночки, як почули, що мені Біг таке добро послав, то ще трошки подурнішали. Гвалтом голосять: "Не до пари, не до пари!" Нехай їм здається, що не до пари, а я добре знаю, що до пари...
З осені, як обробишся з полем і обкопаєш наше будуще кишло, вибери на тому кишлі найкраще місце і посади яблоню і грушу на пам’ять року 1860 липня 28".
Варфоломей Шевченко каже, що при тому ж листі Тарас прислав окремо на шматочку вірші "Посажу коло хатини", викликані впливом сподіваного шлюбу з Ликерією, і додав на тому шматочку: "тільки що спечено, ще й не прохололо".
Вірші ті справді відповідають змістом своїм бажанню поета, висловленому в листі до Варфоломея:
Посажу коло хатини
На спомин дружині
І яблоньку, і грушечку,
На спомин єдиній...1215
Одначе викликані вони сподіваним шлюбом не з Ликерією, а з Харитиною. Під ним стоїть дата 19 листопада р. 1859, а 6-го грудня того ж року ті самі вірші Шевченко записав в альбом Катерині Толстівні 1216. Значить, вірші написані трохи що не рік ще попереду до того часу, коли поет спізнався з Ликерією.
1214 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 20. [Лист Т.Шевченка до В. Г.Шевченка від 22, 25 серп. 1860 р.].
1215 Кобзарь. — 1876. — Т. І. — С. 362. [Подражаніє Едуарду Сові].
1216 Вестник Европы. — Кн. VIII. — 1873. — С. 842. /565/
IX
За, два дні після сватання Шевченко написав до Ликеріїного пана Макарова в Аахен такий лист: "Біг в лиці Надежди і Олександри Михайловен помагає мені одружитися з вашою дочкою і сестрою Ликерією. Помагайте ж і ви вкупі з Варварою Яковлевною 1217. Ликерія при купних наших друзях 28 липня сказала мені, що без братнього і батьківського вашого святого слова не дасть мені свого такого ж слова. ( Розумна і щира душа!) Вертайте ж швидше до нас та благословіть Ликерію з Тарасом" 1218.
Ликерія попрохала Кулішиху написати від неї листа до Макарова 1219. Войа казала йому, що їй знайшовся жених і сватає її: "Жених той Тарас Григорович Шевченко, що й ви знаєте, так віддайте мене за його, коли можете зробити мені таке щастя. Та ще прошу: порадьте мені, чи виходити за його, чи ні? Ви більш за мене його знаєте" 1220.
Приязні відносини Макарова до Шевченка і тон листа Тарасового свідчать нам, що просьба у Макарова згоди і благословення — була ні що більш, як простісенька звичайна ввічливість.
Вже ж Тарас був цілком певен, що Макаров не відмовить, тим паче, що діло було, так сказати, в переддень знесення крепацтва. І Тарас, і сама Ликерія за такими умовами мали певний і повний привід вважати Ликерію людиною вольною.
Не такої думки була Забілиха. Раз якось прислав Тарас до неї записку, просячи, щоб вона пустила Ликерію приїхати до його та з ним поїхати в крамниці купити їй дещо на посаг. Пані не пустила, "побоюючись, — як каже її доня, — одвічальності, що спочивала на ній за молоду дівчину". Тоді приїхав прохати сам Шевченко. Мати (Наталки-Полтавки) категорично відказала. Тарас страшенно розгнівався за те і зі злою іронією спитав: "А якби ми були повінчані, то пустили б?"
"Запевне пустила б, бо яке б тоді право мала я не пускати її!"
1217 Карташевська, сестра Макарова.
1218 Чалий, с. 163. [Лист Т. Шевченка до М. Я. Макарова від 30 лип. 1860 р.].
1219 Ibidem. — С. 164.
1220 Лист сей в її імені написано мовою московською. Такою ж мовою ведено цілу сю переписку, навіть з Шевченком. Факт цікавий і тим більш чудний і сумний, що Ликерії дорікали за те, що вона цурається рідного слова... /566/
"Не тямлячись від гніву, Шевченко тут же написав відомі вірші: "До Ликерії" — "Моя ти любо! мій ти друже..." Було се 5 серпня" 1221.
Так розповідає пані Кибальчич.
Гнів Тараса був зовсім справедливий. Не образитися на заборону Ликерії поїхати з ним до міста через те єдине, що вони ще не повінчані, не зміг хоч би хто. Обурена душа поета не могла не промовити:
Не ймуть нам віри без попа,
Не ймуть вам віри без хреста,
Раби, невольники недужі:
Заснули, мов свиня в калюжі
В своїй неволі.
Кроткий, вольнолюбний поет усіма своїми силами почув в тій забороні і деспотизм невольника над невольниками, і пансько-крепацькі звичаї "темного царства"! Він виразно побачив, яка безодня розділяє Ликерію, по один бік, а по другий панів, навіть ліберальних, навіть тих, що приятелюють з ним!