1151 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 18.
1152 ІЛ — Ф. 77. — № 127. — Арк. 51. — Ред.
1153 Правда. — 1876. — [№ 2]. — (С. 67]. /543/
Ні! тут не було такого гуманного жалкування молодого віку, про яке потім розповів Варфоломей. Він і його жінка таки умовляли Харитину, кликали і батьків її умовляти, доводили їй, що вона буде за Тарасом щасливою, житиме на хуторі біля Канева, житиме не вбого 1154, одначе Харитина не згодилася і не згодилась тому, що була закохана в молодого і вродливого парубка Федора Гриненка, що був писарем. Не вгадати, чи була б Харитина щасливою за Тарасом, але й за Гриценком вона була безталанна, бо Гриненко той був п’яниця великий.
IV
За оті 10 місяців, з того дня, як Шевченко вернувся з України до Петербурга і доки скінчилося його сватання до Харитини Довгополенківни, життя його в столиці йшло своєю звичайною ходою. Піклування придбати на Україні кишло та одружитися неминуче вимагало дбати про гроші, а заробити гроші у його не було іншої путі, опріч художника та письменника. Тим-то увесь сей час бачимо, що він пильнує перш за все коло малюнків. Не забуває він і про поезію і взагалі про рідне письменство. Мулить йому стара думка, висловлена їм ще в 40 рр., а потім Кулішу в листі 5 грудня р. 1857 1155, організувати український вісник періодичний. На сю думку вже ж не могли не обізватися з щирою симпатією і енергією і всі наші видатніші люди, що того часу перебували в столиці, от як Костомаров, Куліш, Макаров, Білозерський, Каменецький і інші. Спершу гадали вісник назвати "Хатою" і видавати під редакцією Куліша: але шеф жандармів не згодився дати Кулішеві дозвіл. Тоді перейшли на те, щоб редактором був Макаров, а далі, не відаю, через що, редагування сподіваного вісника з назвою "Основа" випало на долю Білозерського Василя.
Заким клопотали про дозвіл "Основи", земляки наші, щоб не гаяти часу, прирадили собі дуже добре діло — видавати українські книжки. Така літературна, а тим паче видавнича робота вимагала хоч якої-небудь легенької організації людей. От звідсіль і виникла в Петербурзі під кінець р. 1859 так звана громада 1156.
1154 Лист Крамаренківни. — [ІЛ. — Ф. 77 — № 127. — Арк. 51 — 51, зв.].
1155 Основа. — 1862. — Кн. VI — С. 79.
1156 Перша українська громада була організована в Полтаві р. 1858.
На обов’язку громади і лежало /544/ збирання матеріалу, упорядкування і видання українських книжок взагалі.
З споминок Недоборовського, надрукованих у "Київській старині" і з споминок інженера Федора Черненка, переказаних мені особисто, коли я, вертаючись з заграниці з початку р. 1866, бачився з ним в Петербурзі, відомо мені, що громада збиралася щотижня у Черненка 1157. Тут в головах усіх бесід, усіх порад, стояло піклування про українське слово, про народну освіту, про видання книжок. Часом же читали — або автори свої твори, або ті чи інші реферати, співали, а інколи траплялися і учені змагання. Перегодом побачимо в подробицях участь Шевченка в літературних і видавничих працях. Вони чимало брали у його часу, але більш за все віддавав він час на малювання. Він так був обтяжений працею, що інколи бракувало йому часу піти до знайомих або листа написати. Бачимо, що з того часу, як вернувся він з України, він, опріч Варфоломея, майже ні з ким не листувався. Коротенький лист до Кухаренка та записочка до Ю. П. Ковалевського 1158 — от і все листування. Поздоровляючи останнього з іменинами, поет просить вибачити йому, що не має часу поздоровити особисто. "Легче, — каже він, — верблюдові в ушко голки пролізти, ніж доброму художникові покинути свою майстерню серед білого дня" 1159
З коротенького листа до Кухаренка 1160 знати доволі цікаву експлуатацію імені поета і добрих відносин його з Кухаренком. Якийсь меткий пройдисвіт, прийшовши до Кухаренка, назвав себе Тарасовим братом Петром і випрохав запомоги 10 карб. Довідавшись про се, Тарас пише Кухаренкові: "Брата Петра у мене нема: Біг його знає, в ідкіль він узявся? Та дарма! Нехай собі здоровий буде, а ти і здоровий і багатий".
1157 Небіжчик Черненко був чоловік не вбогий, щирий українець, люди на гостинна і незвичайно добра
1158 Русск[ая] стар[ина]. — 1884. — [Кн. V]. — Т. 42. — С. 402.
1159 Лист Т. Г. Шевченка до Є. П. Ковалевського від 23 квіт. 1860 р. — Ред.
1160 Зоря. — 1894. — №5. — [С. 106. Лист від 17 січ. 1859 р.]
На громаду Тарас ходив пильно. Принаймні небіжчик Черненко не пригадав мені ніже єдиного випадку, щоб він не прийшов, скоро тільки недуга не приковувала його до своєї хати. На громаді він читав свої твори, співав і часом змагався з Костомаровим: змагались вони палко, гаряче, але ніколи не сварячись, і хоч би як довго і гаряче змагалися /545/ вони, а з громади вертали такими ж приятелями щирими, якими й завжди були. Траплялося, що Костомарів брав іноді Тараса на жарти, але жартував ніжно, ласкаво, і Тарас ніколи на його не гнівався. Що історик наш глибоко шанував і ніжно любив поета, про те посвідчила нам, опріч Черненка, і Василиха Білозерська. Костомарів, каже вона 1161, вельми любив Шевченка, в характерах їх було багацько однакового: живість, перейнятливість, великий талант, глибоке почуття поетичне, любов до всього прекрасного і огидливість до всякої фальші. Коли поет приходив до Білозерських, він часом співав, співав дуже гарно. Усе, що в бесіді говорив він, було передуманим і висловлював він талановито, гарно. Він добре знав твори Байрона і Шекспіра, студіював їх пильно і часто говорив цитатами з них.
Приятелювання Шевченка з Костомаровим ще більш зміцнилося, коли навесні р. 1860 перебралася до Петербурга блага неня Миколи Івановича і Костомарів закватеровав недалеко від Академії художеств 1162. Щотижня у вівторок у Костомарова збиралися знайомі. Шевченко до свого останнього недугу завжди бував на тих вівторках, опріч того, заходив до історика і в інші дні. Він познайомив нашого історика і з родиною гр. Толстих.
Освічена, гуманна і гостинна родина Толстих вельми сподобалася Костомарову, а Толстим не можна було не вподобати Шевченкового друга. Поет і історик стали звичайними гостями Толстих. Тут у Толстих вони стрічали Великдень р. 1860, останній на віку Шевченка. П’ючи каву, поет зняв з істориком якусь історичну бесіду, бесіда перейшла на гарячу розмову, а потім і на палкі змагання. Тарас гаряче і завзято нападав на історика, а останній ласкаво жартовав. Змагалися вони до самого світу, а потім пішли на берег Неви любувати з картини соняшного сходу. "Тут, — каже д. Юнге, — весело розмовляли, не маючи й на гадці, що вже ніколи більш не стрівати нам вкупі з Шевченком Великоднього свята" 1163.