Не відаємо власних слів Шевченка, якими він відписав до Максимовича, але маємо в сій справі Кулішів лист 964, такий цікавий і великоважний, що не можемо не навести його цілком. От що Куліш написав до Шевченка 965:
964 Йдеться про лист П. Куліша до Т. Шевченка, написаний орієнтовно близько 22 листопада 1858 р.
965 Чалий, с. 136.
"Дивуюся я, не надивуюся: чого б мені плисти з своїми віршами по суші під "Парусом"? Хіба я Олег, нехай Біг криє, абощо! "Парус" у своєму універсалі перелічив усі народності, тільки забув про нашу, бо ми, бач, дуже однакові, близькі родичі: як наш батько горів, так їх (батько) грівся. Не годиться мені давати свої вірші під "Парус" і того ради, що його надуває чоловік, котрий вступавсь за князя, любителя хлости. А вже коли в Москві даватимуть хлосту, то даватимуть її і на Україні. Ще цар Микола постановив в своїх артикулах, щоб москалів (жовнірів) з українців карати більш соромом і карати словами або розумно вимовляти, а не сікти різками. От се й знак, що наш народ вийшов уже з того росту, щоб їсти березову кашу, /474/ а хазяїн "Паруса", маючи нашу народність ні за що, думає, що "для хахлов усякий закон бряде". Оці золоті слова Куліша і нині не стратили своєї великої ваги задля українців, що охоче і притьмом біжать працювати під чужими "парусами"; шкода тільки, що сам Куліш зрушив свій символ і плавав під парусом "Русского обозрения".
Шевченко зрозумів велику правду Кулішевих слів і яко великий патріот і наскрізь щирий син України згодився з ними і написав про те до Максимовича. Одначе останній, замість того щоб і самому стати на грунті інтересів України, почав велюгати і писав до Тараса: "Дурний би лоцман був, коли б не забажав і не запрохав такого, як ти, споружаючи свого дуба чи паруса. А що він (Аксаков) не доглядів був посадити і нас, то се не зовсім гарно, але і не так вже погано, щоб зовсім цуратися доброго чоловіка. Недоглядня дуже була і його оборона того вельможного, що збрехнув погане слово про березову кашу. Мені так же, як і тобі, прийшлось воно дуже не по нутру. А коли б ти бачив, як розходився був старий Щепкін, так і Господи! Ти знаєш ще: те вельможне княжа само зроду нікому не давало ні одної ложки березової каші, мабуть, зроду воно не бачило, як і годують єю, хоч і наварило такого кулішу, що, як кажуть у нас, "крупина за крупиною ганяється з дубиною". А тепер воно, як баранча між вовками, і само було задумало завити по-вовчому, та схаменулося. І кому на віку не траплялося помилитися то в слові, то в ділі. От хоч би й наш гарячий Куліш! Ну та Господь з ним! і з тим вельможним, і з лоцманом! щасти їм Боже на все добре, бо всі вони хочуть добре і рвуться на добро, кожен по-свойому його розуміючи" . В тому ж таки листі Максимович згадує про якусь цікаву і досі не з’ясовану пригоду, що "якийсь паливода навіжений за границею напакостив Тарасові". З дальших слів знати, що "пакость" та дотикалась до Тарасових віршів, бо Максимович пише далі: "Твоя збірка вийшла б і з-під тутешньої цензури, нехай би сам шеф жандарів процензорував з своїми многоокими архиянголами. Не все ж у тебе таке, що не можна пропустити. Більша половина такого, що й ваш {петербурзький) гасило Мацкевич (цензор) і московський Безпомикін підпишуть: "печатать дозволяється". Ну з таких і нехай буде тепер нова збірка, а що у тебе є такого, що скаче, те нехай вилежиться, наче добрий льон".
966 Ibidem. — С. 137. [Лист М. О. Максимовича від 1 груд. 1858 р.] [Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 150 — 152]. /475/
XI
З письменників російських Шевченко найбільш сприятелився з братами поетами Василем і Миколою Курочкіними. Вперше спізнався він з ними на обіді, споруженому на честь його 26 квітня нашим земляком дідичем Сошальським 967, і небавом після того вони щиро сприятелилися. Спонукало їх до дружніх відносин, раз, те, що між ними в перейнятливості натури і на шляху життя було чимало дечого спільного, а вдруге, і те, що Василь Курочкін був щирим "обличителем людей неситих" і всякої "неправди людської". Він, як і Шевченко, страх як не любив служби військової, а проте мусив іти до неї, хоча й недовго служив. Убожество і спеціальна освіта кадета пхнули його до війська. Перейнятлива, як і у Тараса, повна спочуття до вбогого, темного і придавленого брата, спочуття до світу, до правди і до поступу, а разом з тим така ж непрактична, як і у Шевченка, і така ж благородна душа Василя Курочкіна не спроможна була байдуже дивитися на гнобительство і неправду в війську. Він скомпонував з того приводу одну поему, за яку (друкована вона не була) його тримали цілий рік на гавптвахті військовій, а потім цілий місяць в казематі у фортеці. Відбувши кару, він покинув військову службу і засновав з 1 січня р. 1859 сатиричний журнал "Искру" 968. Журнал зараз же зажив собі великої популярності, бо опріч того, що там працювали такі поети, як О. Толстой, О. Жемчужников і ін., і такий високоталановитий карикатурист, як Микола Степанов, Искра в той час була, можна сказати, "Колоколом" "с дозволения цензуры" і без милосердя, не поблажливо виводила на світ темні сторони і урядників, і суспільства.
967 Кобзарь. — Т. III. — С. 198.
968 "Искра" існувала до р. 1873.
Які були сердечні відносини між Курочкіним і Шевченком, бачимо з кількох коротеньких записок першого до останнього, що подав у своїй книзі д. Чалий. "Переклав я, — пише Курочкін до Тараса, — твої "Сльози", та не скажу, чи до ладу. Коли Гербель прохатиме у тебе оцих перекладів, так дурно не давай йому".
Друга: "Що оце за знак, Тарасоньку! що про тебе ні слуху ні духу? Я тричі заходив в Академію, стукався в ті двері, на яких крейдою написано Ш, але ніхто не відчинив, так я й назад. Тим часом не відаю, чи вподобав ти мої пере-/476/клади твоїх "Долі" і "Музи" ? Дай мені ще твоїх заповітних віршів".
Не маємо жодної певної звістки, щоб Шевченко спізнався з тодішнім популярним поетом російським Некрасовим. Д. Чалий справедливо дивує, що Некрасов, котрий своїми народними думками повинен би найближче стояти до нашого національного поета, лишився "ніби збоку", а Шевченко, що дорожив знайомостію з кожним, навіть невеликим талантом, не тільки не старавсь спізнатися з Некрасовим, а навіть не признавав його поетом, а казав, що він віршомаз партацький. Певна річ, що причина сьому лежала не в "конкуренції", а десь глибше 969.