892 Кобзарь. — Т. III. — С. 188. /447/
II
Ранком другого дня надворі стояла негодь: падав сніг, була сльота, справо. Пам’ятаючи, що кілька день назад у Москві Тарас перебув недуг, йому годилось би під таку легодь не виходити з хати. Але яка ж сила спроможна була вдержати його в хаті? Натурально було йому жадати швидше подивитися на те, чого він не бачив 11 років. І от він, не вважаючи на негодь, пішов зранку оглядувати столицю. "Оббігавши, — каже він у своєму журналі 893, — половину міста, він зайшов спочити і поснідати в ресторан Клея. Тут несподівано зустрів свого старого знайомого дуку-дідича з Прилуцького повіту Грицька Галагана. Галаган тільки що приїхав і привіз Тарасові з Москви від Максимовича знайденого в Москві Тарасового "Єретика", себто "Івана Гуса". Автор був певен, що поема та навіки пропала. Не диво, що він зрадів тій знахідці, та, на лихо, знайдено не цілу поему, а тільки невеличку частину її 894, і Шевченко, пишучи 5 квітня до Максимовича, прохав його попрохати Бутенева, чи не знайде він і другої половини поеми, "бо без неї нічого не вдієш".
Поснідавши, Тарас о годині 3-й вернувся додому "і тут обняв свого щирого друга Семена Артемовського, через півгодини був у його в господі, буцім у своїй рідній хаті. "Багацько і багацько ми дечого згадали і де про що перебалакали, — записує Шевченко в своєму журналі 895, — а ще більш лишилося того, про що не встигли ні згадати, ні перебалакати. Дві години проминуло швидше однієї хвилини".
О 6-й годині увечері Шевченко пішов з Лазаревським до графині Н. Ів. Толстої. Про зустріч його у Толстих маємо дві певні звістки: одну — доні Толстих, Катерини Юнге, що була того часу 14-літнім підлітком, а другу — самого Тараса.
893 Кобзарь. — 1895. — Т. III. — С. [188] — 189. [Записки, запис від 28 берез. 1858 р.].
894 Див.: Т. І. — С. 169 і 237.
895 Кобзарь. — 1895. — Т. III. — С. 189.
Родина Толстих горіла бажанням швидше побачити свого сподіваного дорогого гостя. Толсті не поїхали стрівати його на вокзал, не бажаючи своє почуття показувати прилюдно: властива їм скромність, святість і щирість почуття вимагали вилити його у власній господі.
"Серце замирало, ждучи Шевченка, — каже Катерина /448/ Федор. Юнге 896. — Нарешті прийшов той день, коли він повинен був прибути... Жадання перейшло в нетерплячість. Аж ось подзвонили і в світлицю ввійшов поет, з довгою бородою, з добродушною усмішкою, з очима, повними любові й сліз".
"Серденята мої! други мої!" — промовив крізь сльози поет і припав губами до рук графині.
"Я вже й не тямлю, — читаємо далі у Юнге, — що тоді було у нас! Усі ціловалися, усі плакали, усі говорили разом".
Шевченко про сю саму зустріч говорить теж короткими, але повними глибокого, гарячого почуття і великого значіння словами. "Ніхто і ніколи, — каже він 897, — не зустрічав мене, і нікого і ніколи і я не стрівав більш сердечно і більш радісно, як зустрілися ми з моєю святою заступницею і з графом Федором Петровичем. Зустріч наша була щиріш зустрічі кревняків. Багацько хотів я висловити їй і нічого не висловив. Фляшкою шампанського вина освятили ми наше святе, радісне побачення і о годині 8-й розійшлися".
Від Толстих з серцем, повним радощів, Шевченко пішов до Василя Білозерського, свого союзника і сусіда в тюрмі р. 1847. Тут зустрів своїх товаришів по засланню в Оренбурзі, Сєраковського, Станевича, Сову. Зустріч була весела, радісна. Після щирої розмови залунали рідні, любі пісні. З голосом рідної пісні годі було і Тарасові, і Білозерському не згадати кінця січня р. 1847: гостювання Шевченка в Мотронівці, Кулішевого весілля, надій, що тоді пановали, і іншого всього такого, що під той час гріло, живило, бадьорило душі і серця невеличкого гурту українських патріотів і патріоток.
896 Вест[ник] Евр[опы]. — 1883. — [Кн. VIII. — С. 838]
897 Кобзарь. — 1895. — Т. III. — С. 189. [Запис від 28 берез. 1858 р.]
III
Опріч найпершого, святого, високоморального обов’язку вдячності до Толстих, був у Шевченка теж на одному з перших місць і другий обов’язок, правда — супротилежний змістом, але невідкладний: хоч який осоружний був сей обов’язок, але відбути його треба було неминуче і не гаючись. /449/
Перебувати Шевченкові в столиці цар Олександр II призволив 10 лютого р. 1858 з такою умовою, щоб "отставной рядовой Шевченко был подвергнут строгому полицейскому надзору и чтобы начальство Академии художеств имело за ним должное наблюдение, дабы он не обращал во зло (не повертав на лихо) своего таланта" 898.
Умова догляду поліції вимагала від Шевченка, щоб він зараз, скоро прибув до столиці, став перед лице свого доглядника-"опікуна", себто начальника поліції. Оце ставлення про всякого чоловіка, якому доля поталанила покоштувати його, річ морально гидка, прикра, а задля Шевченка і поготів: воно нагадувало йому пережите ставлення перед лице батальйонних і інших військових начальників в Орську та в Новопетровському. Одначе не ставитися не можна було.
І от ранком 29 березіля починає наш поет в образі "отставного рядового" переходити бюрократичні митарства "піднадзорного" життя. Починати їх, звичайно, треба "по начальству", йдучи знизу вгору сходами, "установленными по закону".
На першому ступню стояв начальник канцелярії оберполіцеймецстера Іван Таволга-Мокрицький, українець з Пирятинського повіту, давній Шевченків знайом.ий. "Прикинувшись казанською сиротою, — пише Тарас у свому журналі 29 березіля 899, — я о годині 10-й ранку пішов до Мокрицького. Він повітав мене не то щоб по-урядницьки, але не то щоб і по-земляцьки. Стара знайомість пригадалася десь збоку. Насамкінець він порадив мені зголити бороду, щоб не зробити прикрого вражіння на його патрона графа Шувалова (обер-поліціймейстера), а до сього мушу ставитися, яко до головного свого доглядника".
Порада — зголити бороду — мала на той час свою рацію. Жовнірам, хоч би й вислуженим вже, не можна було носити бороди, а Шевченко перед поліцією був нічим більш, як тільки "вислужений жовнір", і йому не варт було дратовати свого "опікуна". Одначе не хотів він і бороду голити, бажав принаймні зробити фотографію свою з бородою, щоб послати М. О. Дороховій в Нижній Новгород. 30 березіля він сфотографувався з бородою, в кожусі і в українській високій шапці 900.