На превелике щастя, тоді, коли Усков писав своє послання до Бурцова, Шевченка не було вже в Астрахані. Але якої знов лихої долі зазнав би наш горопаха, коли б був посидів в Астрахані ще з тиждень? Мусив би безапеляційно знов перепливати через Каспійське море і подорожувати до Уральська, а далі й до Оренбурга і там сидіти знов в "широкій" тюрмі. Мабуть, лиха доля на сей раз заспала, а добра тим часом посприяла Тарасові.
Бурцов одержав папери від Ускова 29 серпня, коли "Князь Пожарський" з Шевченком підпливав вже до Саратова. Довідавшись, що Шевченка нема вже в Астрахані, Бурцов післав по адресі прохання Ускова і, певна річ, додав і від себе звістку Нижегородській поліції, що Шевченко пливе на "Князі Пожарському". Ся звістка попередила Шевченка, прийшла до Нижнього Новгорода раніш, ніж приплив "Князь Пожарський". І от поліція повинна була відібрати у Шевченка білет і самого його повернути до Уральська! 806
"Що ж його тепер діяти з такою пригодою? — журився Тарас. — Коли б не порада добрих людей, так, — каже він 807, — довелося б мені тепер сидіти за гратками і дожидати "указа об отставке" або просто кинутися в обійми красуні Волги. Здається, останнє чи не було б легше".
Поліцмайстром у Нижньому Новгороді був тоді гвардії полковник Лапа 808, а помічником у його Кудлай, люди освічені. Вони розуміли, що вимагання повернути Шевченка до Уральська було б нелюдським мордованням чоловіка, і так вже доволі вимученого, і що тут, опріч нікчемного * формалізму, нема про що й говорити. До того ж і губернатором тоді в Нижньому був чоловік трохи ліберальний, Муравйов (не той, що потім вішав людей у Вільні). Нарешті і час тоді був в Росії — добрий: над нею витав дух оновлення і, здавалося, над нею сходить сонце волі і правди.
806 Русск[ая] стар[ина]. — 1891. — [Кн. V.].
807 Записки... — С. 124. [(Запис від 2 верес. 1857 р.)].
808 Лаппо-Старженецький П. В. — Ред.
Тим-то поліція не турбувала Шевченка. 1-го жовтня Лапа з лікарем Гартвігом завітали до його і списали про-/410/токол, що поет слабує на якийсь довгий недуг. Тарас став певним, що подорож його до Оренбурга річ непевна тепер 809.
Губернатор Муравйов, давши Шевченкові дозвіл перебувати "до одужання" в Нижньому Новгороді, післав в Оренбург лікарське свідоцтво Гартвіга. А сам Шевченко, за порадою добрих приятелів, а більш за все графині Толстої, післав просьби: в Оренбург — до нового генерал-губернатора Катеніна, щоб не вимагали від його приїзду в Оренбург і в Уральськ за "указом"; а в Петербург до графа Федора Толстого, щоб виклопотав йому дозвіл хоч на два роки приїхати до столиці, повчитися в Академії.
Уся оця нова переписка неминуче мусила дізнати проволоки через те єдине, що залізниці тоді з Нижнього Новгорода ще не було, а пошта ходила собі повагом. Мусив поет сидіти в Нижньому Новгороді і "хоровати", доки не прийде та чи інша відповідь. Надії більш було на добру відповідь.
809 Ibidem. — С. 128.
IV
Ждати відповіді довелося Шевченкові трохи не цілого півроку. Не можна сказати, щоб за сей час життя його в Нижньому Новгороді траплялися які незвичайні пригоди, щоб видавалися лихою чи доброю стороною; до таких можна хіба зареєструвати невдатне сватання його до Піунової та приїзд до Н[ижнього] Новгорода його великого друзяки артиста Михайла Щепкіна.
Звісно, і без таких надзвичайних випадків життя його не йшло рівною ходою, як воно йде у людей звичайних: повно у йому переходів, перемін у становищі духа, повно енергії, як завжди буває з такими, як Тарас, великими і глибоко перейнятливими людьми. Прокидалося те фактами дрібними, але прокидалося під барвою, властивою тільки людям видатнішим. Жодного дрібного вчинку в житті Шевченка не треба й не годиться нехтовати. Тим-то ми й переглянемо життя його в Нижньому Новгороді день скрізь день.
На знайомості в Нижньому Новгороді з людьми інтелі гентними Тарасові недостачі не було. Нижегородці щи росердо і гостинно вітали його, і ми вважаємо за обов’язок /411/висловити сердечну подяку українців нижегородцям за привітну гостинність до нашого поета. Ледві чи була в Нижньому Новгороді така освічена господа, щоб двері її не були навстіж відчинені задля віщого Кобзаря України. Не тільки люди звичайні, але й люди видатніші, аристократи, багатирі, князі, починаючи з губернського маршалка, вважали за честь і шанобу для себе знайомість з тим, кого три місяці назад капітан Косарєв велів муштровати прилюдно на плацу по кілька годин щодня.
Опріч Брилкіна, Овсянникова і Шрейдерса, яким Шевченко і які Шевченкові стали людьми своїми, близькими, між знайомими Тараса в Н[ижньому] Новгороді бачимо князів Голіцина і Трубецького, генералів Ваймарна і Фрайліха 810, начальницю дівочого інституту генеральшу Дорохову, бачимо відомого критика музичного Улибашева 811 і інш., і інш. Ми не можемо не радіти, читаючи звістки, як сердечно вітали в Нижньому Новгороді нашого поета.
Бачимо, одно слово, що життя Тараса пішло не згірш і з боку околишнього: ніщо не нагадувало йому, що він все-таки сидить на припоні, під доглядом поліції.
З свого перебування в Ниж[ньому] Новгороді Шевченко пильнує скористоватися перш за все задля свого духа і свого олівця художницького. Перебуваючи на. засланню, він майже зовсім не мав хліба духового. В листі 12 листопада р. 1857 до графині Толстої він щиро признається, як він зубожів на хліб духовий: "Мені, — пише він, — неминуче треба було якоїсь зупинки між Північною Пальмірою і степом киргизьким: інакше я прибув би до вас сущим киргизом. Впродовж 10 літ я, опріч "Русского инвалида", нічого не читав. От ви і гадайте собі, яким темним чудаком прибув би я в товариство людей освічених! Тепер книжок у мене сила. Я читаю запоєм і раюю читаючи".
Книжок дійсно не бракувало. Опріч звичайної преси російської того часу, опріч книжок українських, що поприсилали до його з столиці Куліш, Лазаревський і інші приятелі, він добував ще російські книжки, видані за границею. У англичанина Гранда 812 роздобув він видану Герценом у Лондоні "Полярную звезду" р. 1856. "Намальовані на обкладці її портрети наших апостолів-мучеників (повітаних за 14 грудня) вразили мене, —