703 Русск[ая] стар[ина] 1891 Кн. V С 434 і лист Ускової [(Ф. 77. — № 127. — Арк. 73, зв.)].
704 Форт Новопетровський велено скасувати р. 1857 і повернути те місто з назвою Александровське на повітове місто Мангишлацького повіту. Сад став міським і зоветься садом Шевченка, а землянка та — домком Шевченка.
705 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — [Кн. III. — С. 618].
Але що можна було Маєвському, яко людині одинокій, те вельми трудно, майже неможливо було Ускову, яко чоловіку семейному; йому треба було озиратися і на прислугу, і на гостей. Як його було устерегтись, аби не пішла гутірка, що Шевченко пише і малює у коменданта? Тим паче треба /355/ було стерегтись, що були офіцери, які ворогували вже й за те, що у коменданта попліч з ними сідає обідати "політичний злочинець", простий жовнір.
Тямлячи повну незручність і небезпечність, щоб Шевченко писав і малював, себто зрушав царську волю з дозволу коменданта і у його в кватері, Усков перш за все вдався до Оренбурга, просячи дозволу Шевченкові тільки писати, і писати тільки мовою російською, під доглядом і цензурою офіцерів. Дозвіл прийшов вельми не скоро, не раніш весни р. 1854 706.
Отже, доки прийшов той дозвіл, Усков дозволив Шевченкові писати і малювати в землянці. Землянку ту вважали яко окремий кабінет Ускова і нікому туди без його дозволу не вільно було ходити. Таким чином, нікому не можна було й знати, що там Шевченко пише і малює.
Гадаю я, що отоді Шевченко й написав оповідання "Наймичка" під впливом матерньої туги, яку він бачив на Агаті Омелянівні, коли та похоронила свого сина Дмитра. Принаймні він читав свою "Наймичку" Усковим "якось на святах або в самому кінці р. 1853, або з самого початку р. 1854", і казав при тій нагоді, що такого змісту є у його поема мовою українською, ще не друкована, і лишилась вона у когось на Україні.
Тямив очевидячки Усков, що в землянці можна писати залюбки, але малювати зовсім не зручно. Тямив він і те, як нудьгує Тарас через заборону малювати. Нудьга його була така велика, що навіть вона і нам стає страшною з самих тільки листів Шевченка. Найгірш заборона мордувала його через те, що він не знаходив задля неї жодного за собою приводу і не знаходив його цілком справедливо; бо приводу того, дійсно, ніхто б і не міг знайти, дійсно, його ні в чому не було, опріч непорозуміння царем Миколою в докладі графа Орлова слів: "изображал каррикатуры". Цар зрозу мів сі слова буквально, себто що — малював карикатури. "За що заборонили мені малювати, того не скаже і сам судія верховний, — голосить художник у своєму журналі 707. — Мені заборонили писати, а найгірше, і малювати.
706 З листа п. Ускової. Косарєв (Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. III. — С. 573) каже: "здається", що дозвіл писати і малювати дано Шевченкові в червні р. 1852. Се очевидна помилка. Малювати ніколи йому не було дозволено, малював він, так сказати, "неофіціально"; а про дозвіл писати почав клопотатись не Маєвський, а Усков восени р. 1853.
707 Записки... — С. 19 — 20. [Запис від 19 червня 1857 р. — Кобзар. — Т. III]. /356/
І я пропадаю отут в казармі між солдатами; ні з ким слова промовити. Нудьга, нудьга така, що вона незабаром вжене мене в домовину. Не знаю, чи карався ще хто на світі так, як я тепер караюся, і не відаю за що", — читаємо в листі його до Бодянського 708. В другому листі до його він пише: "Заборонили мені малювати, а я за цілий свій вік не вивів ніже єдиної злочинної риси. Не давати чоловікові працюва ти коло тієї штуки, на яку він присвятив увесь свій вік, се найжахливіша кара"709. "Найгірш мучить мене, — пише Тарас до Артемовського, — те, що не дають мені малювати. А з якої причини? — не відаю. Тяжко! страх як тяжко!"710 — "Мучуся без олівця та без красок, — читаємо в другому листі його 15 червня р. 1853 до того ж Артемовського 711. — От де дійсно страшенна кара! Горе та й ще горе!"
Нам, що відгороджені від того часу муром більш ніж сорока літ, тяжко і боляче читати оті голосіння поетової душі, вилиті на мертвий папір, вже ж певна річ, що і Усковим не легко було чути тугу з живих вуст страдальника, і не можна було не обізватися спочуттям і бажанням запомогти. Усков приміркував, щоб Тарас прохав дозволу собі намалювати олійними красками запрестольний образ у Новопетровську церкву. Звісно — раз би начальство дало той дозвіл, так фактично і вся заборона малювати більш-менш зникла б Тарасові дали б яке-небудь поміщення під робітню, тут би можна було йому розташуватися зовсім по-малярськи, з усіма малярськими прирядами, малювати той образ довгий час, прикриваючи їм усякі інші роботи художника. Здавалося, що начальство оренбурзьке не відмовить дозволу на таке добре діло, як оздоба церкви добрим запрестольним образом.
708 Русск[ая]стар[ина]. — 1883. — Кн. IX. С. 641
709 Ibidem. — [С. 642].
710 Основа. — 1862. — Кн. VII. — [С. 10 — 11].
711 Ibidem. — [С. 12].
І от Шевченко урядовим шляхом висловив комендантові просьбу, дозволити йому власним коштом намалювати той образ. Комендант спитав найближчого начальника Тарасового капітана Косарєва. Сей відповів, що за увесь час перебування Шевченка в Новопетровському він не помітив за ним нічого лихого, і поводиться він взагалі дуже добре. Комендант 7/19 січня р. 1854 вдався до начальства в Оренбург. Минуло більш трьох місяців; жодної відповіді не було, нарешті прийшла вона і холодним північним /357/ вітром розвіяла Тарасову надію. Начальник штабу оренбурзького війська генерал-майор Фантон де Веррайон 16 квітня р. 1854 повідомив Ускова, що начальник війська не призволив згодитися на дозвіл "рядовому оренбургского линейного № 1 батальйону Тарасу Шевченку нарисовать запрестольный образ в церкви Новопетровского укрепления" 712.
Така відмова жорстоко вразила Тараса; він, як знати з листів його, називав її катастрофою; вона знов пригнобила йому дух; йому знов ввижається, що він ніколи вже не діжде поліпшення своєї долі. "Не тямлю вже, що й гадати, — пише Тарас до Залєського, — про моє уперте нещастя! Чи Львов (начальник батальйону), чи хто вищий спричинився тому". "Найгірша отрута нашого побуту морального — безнадійність, і оцю жорстоку отруту я вповні почуваю" 713. "Остання невдача так мене приголомшила, що я згубив всяку надію хоч на абияке поліпшення моєї долі гіркої після отакої катастрофи. Вона справді про мене катастрофа".