680 Жизнь и произведения Шевченка, с. 80 — 81 і Киев[ская] ст[арина]. — 1893. — Кн. II. — С. 272.
Очевидна річ, що у д. Чалого була тоді ж, як він регістрував звістку Бартенєва і Лєскова, повна спроможність розпитатися з Лазаревським і не пускати в світ брехливої звістки, а то вона цілих сім літ кружала, яко звістка певна, і не заслужено плямувала Перовського. Лишень року 1889 д. Чалий в примітці до споминок Наталки Ускової додав те, що подала мені і вдова Ускова, себто що Перовський ніколи в Новопетровському форті не був, значить, і не мав спроможності вдарити Шевченка в лице. Я не маю на думці виправдувати Перовського, але проста справедливість вимагає сказати, що він був чоловік добре освічений, вихований, глибокий монархіст і щирий прихильник царський. Вдачі він був суворої, чоло-/346/вік строгий. Відаючи, що цар Микола дуже обурений проти Шевченка і зазнавши р. 1850 неудачі в свойому клопоті про пільгу для Шевченка, Перовський, ставши р. 1852 генерал-губернатором, не сприяв нашому кобзарю. Про се Шевченко відав і в своїх листах до Залєського справедливо нарікав, що Перовський проти його упереджений 681.
На мою думку, ледві Шевченко чи й був коли знайомий з Лєсковим, принаймні нема на те жодної указки. Того часу, коли Шевченко перебував у Петербурзі, вернувшися з заслання, Лєсков ледві починав свою літературну кар’єру і першими своїми писаннями належав до того табору, до якого у Шевченка не могло бути і не було симпатії. До того ж Шевченко тоді приятелював з головними робітниками сатиричного журналу "Искры" братами Курочкиними: в "Іскрі", я пам’ятаю добре, доволі таки глузували з Лєскова. Таким чином, треба признати гидкою брехнею усякі звістки про кару Шевченка по тілу під час заслання.
VIII
В споминках Наталки Ускової, переказаних Зарянком, читаємо 682, що "Усков вперше побачив Шевченка, коли ставилася перед ним на огляд уся новопетровська залога", себто в кінці квітня або з початку мая р. 1853. "Не минуло і кількох день після того, як Шевченко здобув собі в домі Ускова тепле спочуття і найприязніший привіт". До сих слів д. Чалий додав, що Усков у перший рік свого комендантства поводився з Шевченком занадто обережно, остерігаючись доносів, якими аж кишів той забутий Богом і проклятий людьми край 683.
681 Факт кари по ділу Достоєвського по приказу Перовського навіки лишиться чорною плямою на образі Перовського; але ж сказати, що "Перовський не любив писателів по принципу" — значить сказати неправду, і сказати се може тільки той, хто зовсім не тямив Перовського. Факт певний, що він пильнував, аби на службі при йому були люде освічені. Досить згадати імена Л. Жемчужникова, В. Григор’ева, В. Вельяминова-Зернова і ін. Нарешті, згадаймо про відносини Перовського до засланця — поета Плещеєва. Тоді ми зрозуміємо, що відносини до, Шевченка виходили не з принципу зневаги або нелюбові до письменників. Граф Орлов чи не більш за всіх сприяв упередити Перовського проти Шевченка (Див. Рус[скую] стар[ину]. — 1895. — С. 409 — 429, 524 — 551).
682 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. П. — С. 298.
683 Ibidem.
Правди більш у словах добродія Чалого. Я вже казав, що /347/ Шевченко був упереджений проти Ускова, і сам Зарянко каже, що Шевченко був "суворий і непривітний". Сходився він з людьми не скоро і вельми озираючись. Говорив я, що сторонитися від Ускова кинув Шевченко перегодом навіть після того, як приїхала жінка коменданта, людина сердешна, а до приїзду її Шевченко ледві чи й був у господі Ускова. Агата Омелянівна Ускова ще в Оренбурзі знала про Шевченка: приятелі його попильновали прихилити її до бідолашного поета, таким чином, вона приїхала до форту з думками і безпосередньо самій і впливом на свого чоловіка сприяти Шевченкові. Певна річ, що до того часу Шевченко не стрівав у Новопетровському женщини освіченої, до якої вабило його симпатії хоча стільки, скільки се властиво кожній хоч трохи культурній людині. Казав я, що перш за все привабили до себе поета діти Ускових, а сердешність, простота і ласкава увага нені їх ще більш вплинули на воскове серце Тараса. З першої знайомості Тарас сподобався пані Усковій. "Його, — пише вона до мене, — розумне високе чоло, велика лисина, добродушне, чесне лице, ясний ласкавий погляд надавали йому поважання і надили до себе. Рухи його були поважні, голос м’який, симпатичний; говорив він виразно, плавко, чисто. Кожне слово його було продумане, тепле, віяло воно розумом" 684. У словах пані Ускової жодного прибільшення я не бачу. Капітан Косарєв теж каже, що "не можна було не полюбити Шевченка, бо він умів і поводитися з людьми гарно, і був чоловік розумний, добрий, сердешний. Розмовляти з ним, хоч би й не нашому братові простому офіцерові, було не тільки приємно, але і корисно" 685.
684 [ІЛ. — Ф. 77 — № 127. — Арк. 68].
685 Киевская старина. — 1889. — Кн. III. — С. 573 — 574.
Агата Омелянівна, порадившися з чоловіком, запросила Шевченка приходити до них щодня обідати, а увечері пити чай. Тарас спершу варовався, тримавсь якось хмуро, тільки з дітьми весело розмовляв. Але незабавом простосерда щирість Ускових знівечили і упередження і варовання Шевченка, і став він ходити до них щодня. "Доки діти не підуть спати, він все, було, щебече з ними; а скоро нянька поведе дітей спати, він бере, було, книжку і читає нам голосно. Читав він виразно, з експресією, з почуттям, найпаче коли читав що таке, що йому подобалося. Читання звичайно викликало розмови, змагання і небавом стало нам знати, — каже пані Ускова, — що Шевченко чоловік чесний, розум-/348/ний, правдивий і високоморальний. До дітей же наших, найпаче до трьохлітнього сина нашого Дмитра, він просто листочком прилип".
Любов його до оцієї дитини найбільш за все прихилила до Шевченка супругів Ускових, найпаче коли вона виявилася тоді, як лиха доля простягла свою руку і на дитину — Тарасового любленика. Дитина занедужала і Богу душу віддала. Смерть маленького Ускова тяжко вразила Тарасове серце. Тугу його можемо потроху бачити в листі його, писаному 30 червня р. 1853 до Козачковського 686. "Люба, прекрасна дитина (була). Я так полюбив її, так воно при викло до мене, що було і в сні кличе до себе "лисого дядю". Що ж! воно, горопашне, занедужало, та й померло. Шкода мені мого маленького друга. Я сумую за ним. Іноді я приношу квітки на його ранню могилу і плачу. Я ж чужий йому; а що діється з його батьком, а найпаче з ненею його? Бідолашна мати. Вона поховала свого первісточка".